Кремль "хакнув" українських антикорупціонерів
Кремль "хакнув" українських антикорупціонерів

Кремль "хакнув" українських антикорупціонерів

Майдан був важливою історичною подією, попри трагічні наслідки у вигляді війни, втрати території та великої кількості загиблих. Не стався б він у 2013–2014 роках, стався б у 2016-му. Суспільство хотіло змін, суспільство хотіло правди та справедливості.

Поява лідерів громадської думки була неминучою. Однак частина з них мала фінансування, частина - волонтерила за свої.

Як довго людина може присвячувати себе суспільству? Більшість — короткий період, поки не закінчаться заощадження. Лише одиниці готові пожертвувати (або пожертвували) всім.

Однак в Україні іноземні держави створили окремий прошарок. Це люди, які на служінні суспільству досить непогано заробляли.

І виглядав їхній заробіток більше як розпил коштів, а не служіння. Та через відсутність альтернативи (бо у тих, хто проводив активності власним коштом, ці кошти швидко закінчились), інших захисників реформ не залишилось. Лише грантові медіа, грантові антикорупціонери, грантові громадські діячі.

Я теж їм довіряв досить довгий час. Але з кожним днем згадувався фільм "Зоряний десант", де звучала фраза: "What if some of our soldiers… aren’t our soldiers anymore?" (з англ.: Що, якщо наші солдати - більше не наші солдати?).

А якщо хтось із них працює не на державу, а на зовнішні інтереси? А якщо антикорупціонери - більше не антикорупціонери, а вибіркові виконавці політичних замовлень під прикриттям красивих гасел?

Бо якщо в замкнену систему — активісти, медіа, НАБУ, САП, антикорупційний суд — потрапляють нечисті на руку гравці чи агенти зовнішнього впливу, вона перетворюється не на механізм справедливості, а на інструмент гібридної війни.

Що не так з вітриною?

Антикорупційна система в Україні дійсно функціонує окремо від загальної правоохоронної вертикалі. Але з точки зору державності - це нонсенс.

Не може і не має бути такого, що головним питанням є саме боротьба з корупцією, а не якісна правова система в цілому. Типу, в райвідділках мають право катувати людей, головне аби хабарі не брали?

У такій ситуації антикорупція втрачає довіру, бо люди на місцях далі стикаються з несправедливістю та зневагою до закону. Ще гірше, коли незалежність стосується лише елітарної антикорупції, а для решти діє старий поняттєвий порядок. Це вже не реформа, а імітація європейського обличчя при старому тілі.

Без аудиту, без внутрішньої безпеки і без об'єктивного контролю навіть найкращі інституції можуть стати знаряддям репресій або зовнішніх атак. І саме тут починається найстрашніше.

Відтак, в Україні працює інформаційна агенція у формі громадської організації. Вона отримує гранти від іноземних фондів і координує розподіл фінансування серед ЗМІ. Її куратори пов’язані з дипломатами чи спецслужбами. Вони починають інформаційну кампанію проти конкретної особи і не за фактом реальної корупції, а за політичними або геополітичними міркуваннями. Так, я знаю, що мені зараз макнуть фразою "яйця по 17", однак я хочу нагадати, що жодної такої закупівлі так і не відбулось.

Атаку підхоплюють залежні грантові медіа, які не хочуть втратити фінансування.

Одночасно з’являється кримінальна справа від НАБУ чи САП - і об’єкт опиняється в потрійних лещатах: медіа, кримінал, міжнародний тиск.

Це і є гібридна операція.

Так, НАБУ, САП і ВАКС були створені як антикорупційні інструменти. Але якщо в них з’являються люди з подвійною лояльністю, або система не має прозорих запобіжників, вона може бути використана:

  • для внутрішнього терору проти незручних фігур;
  • для зачистки політичного поля під потрібні інтереси;
  • для дискредитації цілих напрямків державної політики.

Це вже не боротьба з корупцією, а легалізована політична атака під прикриттям "цінностей". Маємо що маємо.

Інше питання: гнійник вийде на поверхню. Вибір лише між тим, зробить це хірург, чи розірве шкіру.

Источник материала
loader