День Незалежності чи Незалежности? 10 запитань до мовознавиці

«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії, які можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

23 випуск «Мовного питання» присвячений грамотному відзначенню головного державного свята. Його офіційна назва – День Незалежності України.

Згідно з Українським правописом:

• усі три слова з великої.
  §52 «Назви історичних подій, епох, календарних періодів і свят, суспільних заходів», примітка 1: «У назвах свят День Незалежності України, День Соборності України, День Конституції України з великої букви пишемо всі слова»;
  
  
• закінчення в родовому відмінку слова «незалежність» варіативне (-і або -и).
  Розділ «III відміна», §95 «Однина»: «Іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гідности, незалежности, радости, смерти, чести, хоробрости; крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси»;
  
  
• привітання не «Із Днем», а «З Днем».
  §25 «Позиції вживання прийменника З та його варіантів ІЗ, ЗІ (ЗО)»: «З уживаємо на початку речення перед буквою, що позначає приголосний (крім свистячих з, с, ц та шиплячих ч, ш, шч): З лісу потягло прохолодою. Із шовку виготовили вітрила».

Про День Державного Прапора правопис не згадує, але згідно зі статтею 20 Конституції обидва слова – Державний Прапор – пишемо з великої. Дотримуймося цієї логіки.

Вітаємо зі святами! Миру всім нам і непохитної незалежности!

• 1 •

Леонід Францескевич: Вельмишановна пані Ольго, є питання від моїх побратимів та посестер. У Статуті Нацгвардії, ЗСУ та представників інших Сил Оборони України написано, що військові звання мають позначатися виключно так, як і раніше, без фемінітивів. Намагаюся всім довести, що вже давно солдатка, капітанка, майорка, підполковниця... Але мені кажуть, що Статут вищий за правила української мови. Що з цим робити?

На жаль, у 2024 році вийшов наказ Міноборони «Про затвердження Методичних рекомендацій з використання гендерно чутливої мови в системі Міністерства оборони України». Чому «на жаль» – бо там у рекомендаціях радять вживати фемінітиви, «окрім військових звань». А оскільки інших фемінітивів у війську немає, виходить, що цим документом не дозволяють уживати жодних. Ось так «хитро» склали документ, щоб «гендернуті» від них відчепилися. Заборона вживання фемінітивів щодо військових звань – це якраз боротьба з видимістю жінок в армії, тож суть цих «гендерних рекомендацій» зведено нанівець. Їх треба переписувати, бо в нинішньому вигляді вони порушують права військовослужбовиць через мовний андроцентризм. Однак солдатки, сержантки, лейтенантки, капітанки, майорки, підполковниці, полковниці й навіть генералки від цього нікуди не подінуться – для жінок є іменники жіночого роду. А вас, пане Леоніде, просто попрошу й далі відстоювати фемінітиви, вода камінь точить. Я позначала у Facebook міністра Умєрова, скаржилася на кривий документ. Треба позначити ще й нового главу Міноборону Шмигаля.

• 2 •

Віктор Чернявський: Бачив сьогодні срач щодо маскулінитиву для професії «швачка». Чи є такий?

Хто стежить за «Мовним питанням» на «Главкомі», знає, що культурний еквівалент до слова «срач» – «свара». А тепер щодо шевця: він шиє взуття, тому це слово не може бути парою до фемінітиву «швачка». А як тоді? Можна хіба що утворити слово «швач» за аналогією до «орач», «копач». Схожа ситуація з парою «машиніст» (поїзда) / «машиністка» (друкарка). Але тут висновок інший: професії «друкарка» вже немає, тому машиністка сьогодні – це жінка, яка кермує машиною. 

• 3 •

Олександр Спірін: А чи нема у вас, пані Ольго, рецепту для лікарів, медпрацівників та працівників страхових компаній, аби вони не писали дурні на кшталт «лікуючий лікар»? Дуже цікавить ваша думка з цього приводу.

Що не так із «лікуючим лікарем»? По-перше, це калька з російського «лечащий врач», але там у словах немає однакового кореня, а в нас утворилася тавтологія «лік-лік». Та й зрозуміло, що лікар лікує, а не очима кліпає. До речі, кліпати можна тільки очима, це плеоназм (зайвослівʼя). Професор Олександр Пономарів пропонував уживати «особистий / персональний / власний лікар». Однак лікар може бути особистим, персональним чи власним, якщо працює тільки на вас. Дехто в мовних порадах пропонує замість лікуючого «лікар-куратор», але це слово підходить лише щодо стаціонару (палатний лікар). Тож замість запитання «Хто ваш лікуючий лікар?» можна питати просто: «Хто ваш лікар?». А замість «Зверніться до вашого лікуючого лікаря» казати просто: «Зверніться до вашого лікаря». В електронній системі Helsi є вкладки «Сімейний лікар» та «Лікуючі лікарі» (ті, до яких пацієнт раніше звертався). Але можна було написати «Профільні лікарі». А ще краще – «Ваш сімейний лікар», «Ваші профільні лікарі», адже йдеться не про випадкових лікарів системи Helsi, а саме тих, що вже лікують пацієнта.

• 4 •

Світлана Корма: Добридень! Топоніми різні: с. Горб (Закарпаття), с. Горби (Полтавщина), с. Горбова (Буковина), с. Горбове (Житомирщина), с. Горбів (Чернігівщина), а прикметникова форма одна – Горбівський. Чи це правильно? 

Адʼєктонім (відтопонімна прикметникова форма) від Горб і Горби мав би бути Горбський: як від Конотоп – Конотопський (а не Конотопівський), а від Суми – Сумський (а не Сумівський). У цьому випадку -ів- – зайвий суфікс. А от від Горбова, Горбове, Горбів утворюється Горбівський, бо в назвах цих ойконімів уже є суфікс -ів-/-ов-. Утім, в українських адʼєктонімах багато непослідовності. Наприклад, на Хмельниччині є село Рідкодуби, і сільська рада там Рідкодубська. А на Донеччині є село Рідкодуб, і сільська рада там чомусь Рідкодубівська. Друге – помилка.

• 5 •

Михайло Лис: Чому не можна від «розповісти», «відповісти» утворювати «розповідьте», «відповідьте» і «розповідять», «відповідять»? І ми ще сміємося з російського «победю». У самих багатьох слів немає.

Тоді краще «розповіж / розповіжте», «відповіж / відповіжте» (як «їсти / їж / їжте»). У Олекси Синявського («Норми української літературної мови», 1931 р.) читаємо: «Від дієслів їсти, -вісти наказовий спосіб їж, розповіж, їжмо, розповіжте тощо, але також іноді й старіші їдж, розповідж, їджте тощо». Але в сучасній українській мові це не відобразилося. Могло бути й «розповідьте, відповідьте», як «сісти / сядьте». Тоді й «відповідіть, розповідіть», як «цвісти / цвітіть». Коротше кажучи, моделей аж три, але жодної немає у вжитку. Нагадало відео з бразилійкою, яка запитувала в українців, чому в нас «читати – читаю», але «писати – пишу», а не «писáю». У мові не все лінійно. §115 правопису виокремлює дієслова «відповісти», «розповісти» та інші з частиною -вісти в окрему групу і наводить приклади: «відповімо», «відповісте», але «дадуть відповідь». Літературно тільки так.

• 6 •

Владлен Сергієнко: Якщо прізвище закінчується на мʼякий знак – Косарь, то в орудному відмінку буде Косарем, а не Косарєм?

§142 Українського правопису каже, що українські та інші слов’янські прізвища, що мають закінчення іменників I відміни, відмінюємо як відповідні загальні назви I відміни: Заєць – Зайця, Зайцеві (Зайцю); Журавель – Журавля, Журавлеві (Журавлю); Соловей – Солов’я, Солов’єві (Солов’ю); Свекор – Свекра, Свекрові (Свекру). Кожен такий онім (власна назва) відходить до свого апелятива (загальної назви), тому не Заєця, Соловея, Журавеля і Свекора. Тепер щодо Косаря: у сучасній українській мові немає іменників, що закінчуються на «рь». Це прізвище відбило застарілу норму (слова косарь, лікарь та інші є у словнику Грінченка). Але відмінюватися таке слово має, як сучасний загальний іменник косар: Косар – Косарем, Косарю (також Косареві). Помʼякшення «р» перед «е» не буває в українській мові, тому не Косарєм. 

• 7 •

Анатолій Холоденко: Підкажіть, будь ласка, чи треба ставити коми в таких випадках: «Як учитель (,) я», «мені (,) як учителю (,)»?

У «Пунктуаційному словнику-довіднику» Зеновія Терлака зазначено, що кома потрібна, якщо сполучник «як» приєднує прикладку, що виражає додаткове значення причини: «Я вважаю, що Хвильовий, як художник, як поет у прозі, – основоположник української поезії, особливо в своїх ранніх творах (В. Сосюра)». Але там подано примітку: «Якщо прикладка не має причинового значення, а характеризує предмет лише з якогось одного боку, то вона комами не відокремлюється: «Аж ніяк не можна було сказати, що його як художника так уже цікавило сердите рябе обличчя Ширяєва… (О. Іваненко)». У вашому випадку треба дивитися на контекст речення.

• 8 •

Ганна Ситник: Чи правда це, що правильно «лікнеп» – ліквідація неписьменності? Але якщо йдеться саме про безграмотність? 

В українській мові немає слова «лікбез». Тільки «лікнеп». Але сприймати його треба не буквально, бо тлумачний словник «неписьменний» подає і як «той, що не вміє читати й писати», і як «той, що не знає чого-небудь, необізнаний з чимсь». Там у прикладах є навіть «політично неписьменний».

• 9 •

Тетяна Матвійчук: Як правильно: на зорі карʼєри чи на світанку карʼєри? Дякую.

Російсько-український словник сталих виразів Вирган і Пилинської перекладає російське «на заре» як «на світанку»: «На заре жизни – на світанку життя». Відповідно, буде і на «світанку карʼєри». 

• 10 •

Галина Артюх: Зараз у рулетці новий стьоб від московитів: «облако превратилось в тучу». Як без «хмара в хмару»? Допоможіть!

Туча – українське слово, але у Грінченка і Кримського – це гроза, а не темна хмара. У Кримського ще є «тучна́ хмара». А в російсько-українському словнику Уманця і Спілки (1893–1898 рр., давнішому за словник Грінченка) російські слова «туча, тучка» перекладаються як «хмара, хмарка, хмаронька, надто велика – туча». Отже, я б сміливо вживала це слово. Своє плекаймо і не віддаваймо.

«Главком»