Новые возможности и новые требования: как евроинтеграция повлияет на работу общественных организаций

Ми звикли сприймати євроінтеграцію крізь призму державних реформ: зміни законодавства, нові регламенти, інституції.

Але рідко говоримо про те, як цей процес вплине на громадський сектор.

А він зміниться докорінно — і це відчують усі: від великих аналітичних центрів у столиці до ініціативних груп у віддалених громадах.

Йдеться не тільки про фінансування чи закони, а про трансформацію сектора загалом: хто ми є, як працюємо і куди рухаємося.

Для українських організацій громадянського суспільства євроінтеграція означає нові правила гри.

Вони стосуватимуться і нашої ролі у проведенні реформ, і зміни внутрішніх підходів до роботи.

Я бачу інтеграцію як виклик і можливість водночас.

І головне розуміння саме в тому, що це змусить нас, громадський сектор, змінюватися: від "партнерів для держави" — до повноцінних суб’єктів європейського громадянського простору.

Європейські мережі, нові партнери та фінансування.

Першою і найочевиднішою можливістю стане доступ до ширших мереж.

Українські організації зможуть створювати консорціуми з європейськими колегами, запускати спільні проєкти, залучати зовнішню експертизу.

Це критично, бо нам часто бракує знання права ЄС та досвіду країн, які вже пройшли інтеграцію.

Друга можливість — фінансування.

ЄС має сильні програми підтримки, однак зараз частина із них доступні лише для членів.

Зі вступом ми отримаємо рівний доступ.

Але йтиметься вже не про окремі кошти "на розвиток України", а про спільний європейський ресурс.

Це означає, що акцент буде зроблений на якості проєктів і спроможності організацій.

Третя можливість — посилення демократичних стандартів.

Громадські організації завжди виступали за прозорість і підзвітність.

Європейські правила підсилять цей голос.

Це допоможе нам і самим ставати сильнішими, і вимагати більшої прозорості від держави.

Головні ризики.

Але разом із можливостями з’являться і виклики.

Уже сьогодні складно знайти кваліфікованих фахівців.

Хтось виїхав за кордон, хтось змінив сферу.

З відкриттям ринку ЄС відтік кадрів може посилитися.

Ми будемо змагатися не лише за гранти, а й за людей.

Інший серйозний ризик — невідповідність європейським стандартам управління.

Також доведеться переглянути підходи до інституційного розвитку.

Щоб боротися за фінансування, українським НУО необхідно буде робити акцент на впровадженні політик, удосконаленні процедур, формуванні прозорої структури.

У часи турбулентності це може не здаватися пріоритетом, але саме цього вимагатиме європейський контекст.

І ще один ключовий аспект — мова.

Єдина робоча мова у європейських мережах і проєктах — англійська.

Ми вже робимо кроки до підвищення знань у держсекторі.

Але не менш важливо, щоб і громадський сектор не відставав: особливо на регіональному й локальному рівнях, де ступінь володіння англійською поки що невисокий.

З чого розпочати підготовку до нових правил.

Перший крок — інституційний розвиток.

Неприбуткові організації мають уже зараз розбудовувати зрозумілу структуру, розробляти внутрішні політики, процедури, упроваджувати систему управління, що відповідає європейським стандартам.

Це має бути постійною поточною роботою, а не додатковою опцією.

Другий — вивчення права ЄС.

Без знання європейських правил ми не зможемо брати участь у переговорах.

Особливо корисно аналізувати досвід тих, хто вступив до ЄС у відносно недавньому історичному контексті — наприклад, Хорватії, Румунії, Польщі, країн Балтії.

Це допоможе зрозуміти, як працюють механізми фінансування, податкові стимули та взаємодія громадського сектора з державою.

Рівень експертизи у багатьох сферах поки недостатній, і це треба виправляти.

Якщо організація працює з екологією чи правозахистом, варто детально розбирати саме європейське законодавство у цих сферах.

Експертів, які здатні цілеспрямовано працювати над позиціями для переговорів, у нас мало, тому кожен підготовлений фахівець буде особливо затребуваним.

Третій — партнерства.

Спільні проєкти з європейськими організаціями — це не лише фінансування, а й школа.

Уже сьогодні можна складати карту стейкхолдерів — визначати, з якими організаціями в ЄС можна працювати на рівних.

Це допоможе вибудовувати довгострокові відносини, довіру, бути впізнаваними, краще розуміти підходи й правила роботи.

Коли організації вже знайомі між собою, значно простіше стартувати в більших спільних проєктах.

Паралельно з цим важливо працювати над власним позиціюванням: які програми і внутрішні документи організація може підготувати вже зараз, щоб мати вигляд сильнішої в очах партнерів та донорів.

Це дозволить у майбутньому претендувати не тільки на гранти, а й на бюджетне фінансування в ЄС.

Не менш критично — розвивати проєктний менеджмент усередині організацій.

Це і про сталість, і про якість управління проєктами та програмами.

Маленькі чи великі: хто виграє від євроінтеграції.

Європейський досвід свідчить: ресурси отримають і великі, і малі організації, але з різними завданнями.

Ринок регіональних ГО зростає, донори вже кілька років орієнтуються на локалізацію допомоги — підтримують тих, хто працює безпосередньо на місцях.

Це відкриває для регіональних ГО нові можливості.

Приклади співпраці українських громад із містами-побратимами в Німеччині доводять: двері для таких форматів відкриті.

Ключовим за таких обставин стане не доступ до ресурсів, а спроможність локальних організацій: управлінська, лідерська, кадрова.

Чи зможуть вони якісно реалізовувати більші проєкти, дотримуючись європейських стандартів підзвітності й прозорості?.

Великі ж організації матимуть інший виклик — інтегруватися в європейський простір, де конкуренція жорсткіша, а стандарти досліджень, комунікацій і підзвітності вищі.

* * * * *.

Попереду — більше можливостей, але й більше вимог.

Ми маємо шанс підняти сектор на новий рівень — зробити його професійним, прозорим і конкурентним у європейському масштабі.

Але скористаються ним лише ті, хто почне готуватися вже сьогодні.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.