Чому створення інституту військового омбудсмена не вирішує головної проблеми

ВР ухвалила закон про військового омбудсмена. Поява такої інституції є прямим результатом запиту суспільства та самих військових, які потребують надійних механізмів захисту. Військовий омбудсмен уже діє, але закон зміцнює значення цієї посади та вказує на більш точний перелік можливостей такої посадової особи.

Закон надає військовому омбудсмену значні повноваження, які дозволяють йому безпосередньо впливати на ситуацію. Він може розглядати скарги та надавати первинну правову допомогу, а також проводити перевірки у військових частинах, навчальних закладах і навіть у районах бойових дій.

Проте, попри всі ці можливості, варто усвідомлювати, що омбудсмен не є повноцінною правоохоронною чи судовою інстанцією, а лише допоміжним органом. Його повноваження обмежуються підготовкою рекомендацій та аналітичних висновків, а не ухваленням рішень, що мають обов’язкову силу.

Якщо під час перевірки виявлено ознаки злочину, омбудсмен може лише передати справу до іншої установи, і подальша її доля вже залежить від іншого органу. Отже, військова бюрократія все ще може ігнорувати висновки омбудсмена та не зважати на його рекомендації, адже вони не є зобов'язувальними.

Саме тому створення інституту омбудсмена не вирішує головної проблеми – відсутності повноцінної військової юстиції. Система військових судів була ліквідована, коли зовнішніх загроз не сприймали серйозно, і це сьогодні дає про себе знати. Обсяг справ, повʼязаних із військом, нині зріс у рази, що демонструє неспроможність цивільного правосуддя.

Цивільні судді не мають належного розуміння специфіки військової служби, статутних відносин та досвіду бойових дій, що призводить до затягування розгляду справ.

Тому відновлення повноцінної військової юстиції, що включатиме військову поліцію, прокуратуру та суди, залишається все таким же актуальним. І про цей механізм слід говорити в нашому суспільстві активніше.

Оригінал