Без стратегії тактичні успіхи не врятують Україну

На моє глибоке переконання, у нашої держави досі відсутня національна стратегія. У найширшому сенсі цього слова.

Тактичні успіхи, як для політиків, так і для громадян, створюють ілюзію, що ми рухаємось правильно. Але якщо придивитися уважніше, то стає очевидним: ми живемо операцією за операцією. Виконуємо розрізнені місії, які іноді бувають ефективними, святкуємо маленькі перемоги… І все. Але жодна з них не вкорінена у комплексний план, у велику картину того, куди саме ми маємо прийти.

Ми граємо в шахи "знаючи", як ходять фігури, але не розуміючи, що таке мат. Радіємо, коли вдалося забрати чужу фігуру. Але що далі? Де план? Де розуміння кінцевої мети?

Мій найбільший страх щодо української держави саме в цьому.

Ми діємо реакційно. І все, що сьогодні ми називаємо перемогою, завтра може виявитись пасткою. Бо ми не усвідомлюємо, куди веде дорога, якою йдемо.

Чи є у нас чіткий план, який приведе до хоча б часткової демобілізації?Чи є бачення, як інтегрувати сотні тисяч ветеранів, які повернуться з війни?Чи пропрацьовує хтось механізми повернення українців із-за кордону?

Це базові, стратегічні питання, відповіді на які визначатимуть наше майбутнє.

Я намагався знайти для себе відповіді. Не знайшов.

Без стратегії ми завжди будемо грати в короткі ігри. Радіти маленьким перемогам і програвати велику війну. Радіти випадковим успіхам і дивуватись, чому вони не перетворюються на фундаментальні перемоги.

Джерело