/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F18%2F140ab5ce4d775200269679c6fa84073b.jpg)
Катерина Кузнецова: «Більшість українських жінок побачать у моїй героїні себе». Розмова з Viva!
У стрічці троє легендарних персонажів — Святий Миколай, Санта-Клаус і Прадавній Дух зими — змагатимуться за титул головного чарівника Різдва, який опікуватиметься мріями українських дітей. Вони наввипередки здійснюють бажання дівчинки Віри, маму якої грає популярна акторка Катерина Кузнецова. Її героїня передає переживання та актуальні виклики, з якими стикаються українські сім’ї й жінки у цей нелегкий час.
Катерина Кузнецова, відома своєю акторською харизмою та глибиною, вже давно завоювала серця українських глядачів. В інтерв’ю Viva! вона розповіла про новий проєкт, своїх колег і про те, чому важливо робити такі фільми у час війни. У цій розмові Катерина відкрила не лише професійні секрети, а й поділилася роздумами про родину, життя в Іспанії та особисті кордони.
— Катю, як вам вдається поєднувати кар’єру й особисте життя в умовах великої завантаженості на зйомках?
Я так живу вже багато років, і мені це подобається, тому що робота відіграє дуже важливу роль у моєму житті. Для мене вкрай важливо завжди, попри все, бути реалізованою й потрібною. Мені щастить на знімальні групи — зазвичай у мене прекрасна команда. Безумовно, у моєму житті були неприємні досвіди з партнерами чи режисерами, але це можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Після знімального дня відчувається втома, але вона приємна, бо я отримую задоволення від процесу. І зазвичай, коли повертаюся після зйомок додому, у мене прокидається друге дихання. Якщо є можливість, зустрічаюся з подругами на каву або йду до бабусі в гості. Скажу вам відверто: не всі мої друзі розуміють такий щільний графік. Дехто навіть ображається, бо сумує за мною. Але загалом більшість ставляться до цього з великою повагою.
— Чим ви займаєтеся в Іспанії, коли немає зйомок у кіно?
Коли немає зйомок, я живу абсолютно простим, буденним життям. Я дуже люблю спати, тому часто просто висипаюся. Відпочинок — це важлива частина мого життя. Я живу під девізом: у будь-якій незрозумілій ситуації накриваюся рушничком чи пледиком — і сплю. Тому, коли немає знімального процесу, я висипаюся, займаюся спортом. Люблю баре — це система фізичних навантажень, що поєднує пілатес, балет і йогу та дуже добре впливає на фігуру й душевний стан. У вільний час читаю книжки — завжди беру з собою кілька і намагаюся їх прочитати.
Барселона дозволяє мені багато подорожувати: звідси зручно дістатися до Франції, Андорри — щоб покататися на лижах. Я обожнюю подорожі, знайомства з новими людьми, однак саму Барселону ще повністю не вивчила, хоч бувала тут і в дитинстві. Друзі, подружки часто приїжджають у гості — я завжди всіх кличу до себе. Якщо є можливість, сідаю на літак і лечу до когось, адже багато моїх друзів розкидані по різних куточках світу.
— Які ритуали є у вашому житті? Ранкові, особисті, сімейні традиції?
Музика — це те, що мене наповнює і з чого я починаю кожен день. Я не уявляю себе без неї. Якщо не можна ввімкнути гучно — слухаю в навушниках. Це мій спосіб налаштуватися на день, отримати заряд енергії. Іноді це хіп-хоп, іноді — джаз або сучасні треки. Люблю ранки, коли не треба поспішати, коли можу розпочати день із пробіжки чи тренування.
У мене бувають дні, коли я просто можу цілий день проговорити телефоном зі своїми подругами. З батьками ми влаштовуємо винні вечори: слухаємо музику, дивимося кіно, смачно їмо, говоримо про життя. Вони запитують про зйомки, ми говоримо на філософські теми, згадуємо дитинство й молодість батьків. Це дуже цінні моменти — коли розумію, що поруч із ними мені завжди добре.
А з бабусею у нас свої ритуали. Ми любимо ходити до церкви, бо їй подобається показувати мені ікони. Любимо їсти морозиво — вона обожнює алкогольний «Мохіто», тож я завжди знаходжу можливість зводити її до ресторанчика, щоб вона смачно поїла.
— Як ви обираєте проєкти, до яких приєднуєтесь?
Для мене головне — історія. Я читаю сценарій, і якщо він мені відгукується, якщо відчуваю, що можу внести щось важливе в персонажа, тоді погоджуюся. Дуже часто буває так, що синопсис вражає, а от діалоги чи персонажі — не настільки реалістичні. Якщо бачу, що герої поводяться неправдоподібно — наприклад, подружжя після 25 років спільного життя не може так розмовляти, — я одразу відмовляюся від проєкту.
Моя основна мета в професії і те, від чого я отримую надзвичайне задоволення, — це коли зустрічаю людей у магазинах чи на вулиці, і вони кажуть, що я в житті така ж, як у кадрі, що мої ролі відгукуються, бо в цих жінок теж були подібні ситуації. Для мене це найприємніша похвала, адже тоді я розумію, що не граю вигаданих персонажів, не граю якусь незрозумілу жінку, якої не існує у XXI столітті.
— Чому ви погодилися стати частиною фільму «Вартові Різдва»?
Мені сподобався сценарій — я люблю сімейні фільми. Мені здається, що їх не вистачає в нашій країні. Часто отримую повідомлення від подружок, які мають маленьких дітей: вони запитують, чи можна запросити дітей на подібні фільми, чи є там цензурні сцени. І от із «Вартовими Різдва» я розумію, що це справді сімейне кіно. Воно буде цікавим і людям мого віку, і поколінню моїх батьків, і навіть бабусям. Це така тепла, різдвяна історія для всієї родини.
— Ви граєте не лише маму, а й дружину військового. Як готувалися до ролі?
Я спілкувалася з багатьма жінками, які є дружинами військових. У мене в директі є папка з жінками, яких я періодично підтримую. Завжди кажу їм: якщо вам важко — пишіть, я буду вашим психологом. Або просто жилеткою, людиною, яка вислухає і, по можливості, розділить ваш біль та переживання.
Я переконана, що більшість українських жінок не були до цього готовими — це сто відсотків. Тому мені було приємно читати історію, яка дуже межує з нашими сьогоднішніми реаліями. Напевно, це мене зачепило найбільше — не сам сюжет, а обставини, у яких перебуває моя героїня.
Я знаю, як усе дається жінкам, знаю, що бувають моменти, коли опускаються руки. Розумію, що іноді ти просто зневірена, не знаєш, чим і коли все це закінчиться. Це неймовірно важко. Тому я вклоняюся таким жінкам, бажаю їм сил, але водночас дуже хочу, щоб вони берегли себе — особливо своє ментальне здоров’я.
— Яка атмосфера панувала на зйомках фільму? Склад стрічки зірковий: Михайло Кукуюк, Станіслав Боклан та Іван Бліндар стали вашими колегами на майданчику. Як ви взаємодіяли з ними під час роботи? Пригадайте якусь кумедну історію.
Коли зйомки відбуваються під час повномасштабного вторгнення — чи варто казати, що ми постійно перебували в такому трохи напруженому, незрозумілому стані? Тому щось комедійне навіть не пригадаю. Найбільше запам’яталися зміни, коли лунали страшні обстріли, адже ми живемо саме в таких реаліях. Одного разу, коли ми знімали в центрі Києва — це було в травні, під час масованих атак, — ми провели понад шість годин у метро під час повітряної тривоги. Це, звісно, було не дуже приємно, але всі розуміли, що це частина нашого сьогоднішнього життя.
З Іваном Бліндарем я раніше не була знайома — він чудовий актор, надзвичайна людина, дуже цікава й легка. Я щиро тішуся знайомству і з Іваном, і з Романом Луцьким: я отримала неймовірне задоволення, працюючи з ними. Вони прекрасні люди, талановиті, всебічно розвинені, патріотичні, чудові партнери. Стас Боклан — це любов, Міша Кукуюк — також любов. Я з ними вже багато разів працювала, тому зустрічатися на майданчику з акторами, з якими ти вже мав спільні зйомки, — це завжди задоволення і справжній подарунок долі для кожного артиста.
— Ми говорили про ваші ритуали, а чи є у вашій сім’ї різдвяні традиції? Яким є ваше Різдво мрії?
Для мене святкувати Різдво десь, а не вдома з батьками, — це зовсім не те. У мене кілька разів так було — святкувала на гірськолижному курорті чи навіть на Мальдівах. Але це зовсім інше відчуття. Все ж таки дім, сніг, мороз — це топ. Тому я дуже люблю проводити різдвяні свята саме вдома, у родинному колі. Це завжди весело, смачно, гучно — з музикою, піснями, караоке.
— Ви граєте головну роль у фільмі «Випробувальний термін». Як почувалися у ролі вашої героїні? Чи схожі ви з нею в реальному житті?
Проєкт «Випробувальний термін» з’явився в моєму житті зовсім зненацька. Мене одразу зацікавив синопсис — короткий сюжет, який я прочитала першою чергою. Потім уже сценарій, і мені було дуже важливо познайомитися з режисеркою. Ірина Громозда стала для мене справжнім відкриттям — це неймовірна людина, надзвичайно талановита. Можу сказати, що тепер це вже «моя» людина.
Наша Поліна — фантастична дівчина, яку я дуже люблю. І, звісно, в ній є чимало мене. Можливо, я в чомусь скромніша, але саме в цьому, мені здається, і полягає кайф акторської професії — коли можеш проживати через героїню ті риси, ті дії, ту манеру поведінки, яких, можливо, не дозволяєш собі в житті. Можна сказати, що Поліна — моє альтер-его, але в більшості проявів вона справді схожа на мене, і мені це дуже подобається.
Я щиро радію, що вже в січні 2026 року глядачі побачать цю історію. Вона світла, чесна й, упевнена, знайде відгук у кожного.
— Чи були у вас романи з колегами-акторами? Чи легко вам закохатися не лише на екрані, а й у житті?
У мене був роман лише один раз — з актором, який згодом став моїм чоловіком. Тепер — колишнім. Більше подібного досвіду не було. Я ні в якому разі не засуджую тих, у кого це трапляється, але в моєму випадку — а я в кіно вже понад 20 років — уявіть, скільки було проєктів, партнерів і можливостей… Для мене набагато важливіше залишитися з ними у дружніх стосунках. Тому ніяких скандальних романів чи історій на майданчику — ні тоді, ні тепер — не було. Але в житті, звісно, можливо все.
— Як ви ставитеся до фізичної трансформації для ролей?
До трансформації в кіно я ставлюся з величезною повагою, але для мене важливий контекст. Якщо в сценарії є еротична сцена, яка не несе жодного смислового навантаження, — я відмовлюся. Якщо прописана дивна сцена, де потрібно робити щось неприродне чи нелогічне — я цього не робитиму. Але якщо це потужний сценарій, драматична роль, якщо це художньо виправдано, — я буду готова на все: їсти землю, голитися, роздягатися. Для мене головне — зміст, історія, яка стоїть за цим.
Читайте також статтю Viva! про 8 найкращих комедій для щасливого Різдва.

