Мир на условиях Европы. Как США меняют соглашение о перемирии и что становится главной проблемой

Заяви американців про "агресивний таймінг" переговорів між Україною та США щодо можливих умов перемир'я з Росією – виявилися зовсім не блефом.

Вже у неділю у нейтральній Женеві, на території американського диппредставництва почалися переговори по тексту угоди.

І не лише почалися, а й продемонстрували призвели до практичних змін.

Треш-проєкту "мирної угоди", яку багато хто порівнював з угодою про умови капітуляції – більше немає.

США погодилися на зміну низки ключових для України пунктів.

Києву допомогли ключові європейські столиці.

Лондон, Берлін і Париж спільно передали до США свої пропозиції до документа (схоже, що наперед узгоджені з Україною).

Європейську версію угоди Київ міг би підписати хоч завтра.

У ній "вичистили" усі ключові проблеми, які робили російсько-американський варіант неприйнятним.

А ще на користь Україні зіграло те, що початкову редакцію угоди готували дилетанти, украй далекі від міжнародної політики.

Хай де писали перші драфти 28-пунктового плану – чи то у Москві, чи то у Маямі або Вашингтоні під диктовку Москви – але окремі кремлівські "хотєлки" прописані так безглуздо, що юридично не могли би спрацювати на користь РФ; тому їх лишили в "українській" версії договору.

Втім, переконати США у потребі цих змін – не достатньо.

Американці хочуть погодити документ також із РФ, а з Москви наразі лунають украй критичні заяви.

Тож невдовзі США напевно почнуть шукати компроміс з росіянами, і це може знову погіршити умови угоди для України.

У цій статті ми пояснюємо, чи є простір для компромісу з боку нашої держави, а також, що означають можливі зміни до угоди.

План росіян від імені Трампа.

Про стрімкий початок переговорів щодо мирної угоди стало відомо минулого тижня.

У середу до Києва прибув Ден Дрісколл – міністр сухопутних військ США, та давній товариш віцепрезидента Венса.

Дрісколл дочекався повернення з-за кордону президента Зеленського, щоби передати йому проєкт мирної угоди.

Одночасно документ на 28 пунктів "злили" у американські ЗМІ, а Трамп зробив кілька заяв про те, що хоче узгодити його максимально швидко.

В ідеалі – до Дня подяки, який відзначають 27 листопада.

За кілька днів відтоді, з'явилися докази, що цей проєкт лише номінально є американським, а насправді його авторами є росіяни.

Англомовні медіа звернули увагу, що у документі є чимало термінів, неприродних для англійської мови, але властивих російській.

Згодом група сенаторів повідомила, що держсекретар Рубіо у розмові з ними зізнався: насправді перелік з 28 умов миру походить від росіян, а американці лише упорядкували його і передали українцям.

"Спростування" від Рубіо лише підтвердило цю інформацію: держсекретар США визнав, що план Трампа "базується на пропозиції російської сторони".

А джерела американських медіа розповіли, на американському боці документ допомогли легалізувати політики з ближнього кола Трампа, які не уперше демонструють проросійські дії – це спецпредставник Трампа Стів Віткофф та його зять Джаред Кушнер, які отримали документ від путінського посланця Кирила Дмитрієва.

Втім, російського походження документа недостатньо для того, щоби його відхилити.

Наразі цей план з 28 пунктів публічно схвалив Трамп.

А отже, американська вертикаль робитиме усе для його захисту.

Варто окремо наголосити: Держдеп та американська дипломатична система взагалі не брали участі у підготовці першого проєкту плану.

Та й держсекретар Рубіо дізнався про нього на пізньому етапі – схоже, що лише днів з десять тому.

Хоча зрештою те, що Дмитрієв та його американські друзі готували план утаємничено, зіграло на руку Україні.

Про це далі.

Зробити "план миру" з "плану капітуляції".

Європейська правда вже розповідала, що представлення цього проєкту Зеленському відбулося у несподівано конструктивній атмосфері.

У Києві вже мають досвід жорсткого тиску з боку США із вимогами підписати документ без жодних правок; саме так команда Трампа свого часу намагалася "пробити" підписання Угоди про надра.

Тоді це не спрацювало; Київ продовжив вимагати змін, доки не узгодили прийнятну редакцію документа.

Імовірно, цей досвід змусив США змінити стратегію і замінити тиск на діалог.

Показовою деталлю стало те, що міністр Дрісколл, який стає новим "відповідальним за Україну" у команді Трампа, пробув у Києві аж три дні поспіль – до вечора п'ятниці, домовляючись про те, як вести діалог далі.

А вже у неділю переговори продовжилися у Женеві, на більш високому рівні.

З Вашингтона для цього прибула делегація на чолі з держсекретарем і безпековим радником Марко Рубіо, а з Києва – делегація на чолі з Андрієм Єрмаком.

І хоча формально переговори були двосторонніми, до них долучився ще один "колективний" гравець.

І це – не Росія.

Йдеться про європейських лідерів, які стали на бік України у цих переговорах.

Заяви європейців багато кого розчарували, адже вони утрималися від жорстких заяв щодо американського (а насправді російського) плану, а натомість – розсипалися у компліментах на адресу Трампа та його мирних зусиль.

Але на додаток – зазначали, що план потребує змін.

Цю стратегію можна критикувати, але вона – єдина дієва у відносинах із Трампом, який довів свою залежність від компліментів та похвал.

Та разом зі словами подяки європейські лідери передали США свої правки до "мирного плану".

А щоби не затягувати узгодження, а також щоби відповідати масштабу США – авторами європейських пропозицій формально назвали три держави – Британію, Німеччину і Францію.

Втім, є усі підстави вважати, що європейський проєкт спершу узгодили із Києвом.

І він дійсно повністю відповідає нинішній позиції України.

Зміст документа відомий, його також "злили" у ЗМІ.

Багатогодинні дискусії закінчилися глибоко вночі, і дали результат, який у Києві вважають перемогою.

Перший заступник глави МЗС Сергій Кислиця визнав, що йдеться про результат, який вдалося отримати завдяки європейській підтримці.

"Це був довгий день.

Ми всі сподіваємося, що він наблизить нас до миру.

Велика подяка нашим американським та європейським партнерам!", – написав він вже у понеділок за київським часом.

Суттєву зміну початкового "російського" мирного плану підтвердив також Марко Рубіо.

Він заявив про "неймовірний прогрес", хоча відмовився говорити про конкретику.

Утім, численні дипломатичні джерела американських ЗМІ у делегації США наголошують:.

вимоги Києва стосовно пунктів плану були задоволені.

У спільній заяві Білого дому та Банкової, ухваленій за підсумками переговорів, йдеться, що за підсумками переговорів "сторони підготували оновлений і доопрацьований рамковий документ щодо миру".

"Сторони підтвердили, що будь-яка майбутня угода має цілковито поважати суверенітет України та забезпечити стійкий і справедливий мир", – каже узгоджена Києвом і Вашингтоном заява.

А Білий дім на додаток до цього перерахував кілька питань, за якими "план миру" зазнав змін.

"Українська делегація підтвердила, що всі її основні занепокоєння – щодо гарантій безпеки, довгострокового економічного розвитку, захисту інфраструктури, свободи судноплавства та політичного суверенітету – були ретельно врегульовані", – йдеться у американській заяві.

Що саме змінили у мирному плані Трампа.

Наголосимо: було би помилкою вважати, що США просто погодилися з європейськими/українськими пропозиціями і замінили свій план на їхній.

Та й тривале обговорення змін делегаціями у Женеві свідчить про те, що з документом дійсно велася робота.

Однак європейський варіант тексту, підтриманий Києвом, свідчить про те, які зміни видаються можливими та припустимими для української влади.

Пояснення США додатково засвідчують, де саме відбулися зміни.

Зверніть увагу: У заявах і Білого дому, і Банкової кілька разів повторюється теза про суверенітет України, який буде повністю збережений і не підважений у рамках "мирного плану".

Також американці окремо наголосили, що зміни до документа врахували побажання Києва з цього питання.

У цьому контексті згадка про суверенітет означає право України обирати курс на інтеграцію до ЄС і НАТО.

Причому вступ до ЄС був передбачений і початковою, російсько-американською версією "мирного плану", тут не було потреби у змінах.

Натомість щодо НАТО проєкт накладав на Україну обмеження.

Отже, з плану викреслили заборону на вступ України до НАТО.

Як зробити так, щоби це стало червоною ганчіркою для Росії?.

Європейський проєкт пропонував таку формулу: "Вступ України до НАТО залежить від консенсусу членів НАТО, якого немає".

Не виключено, що до неї додали також запевнення Кремля у тому, що США і далі не планують знімати вето зі вступу України до Альянсу.

Утім, це зобов'язання не буде твердим; а крім того, не обмежує членства України у європейських безпекових структурах.

Навіть у тому ж НАТО, якщо одного дня з нього вийдуть США.

Також початково росіяни хотіли обмежити суверенітет Києва у питанні співпраці з Альянсом, заборонивши відправлення до України військових НАТО.

Це би суттєво ускладнило безпекову співпрацю з європейськими партнерами, спільні навчання тощо.

Як альтернативу, що долає цю проблему, проєкт мирної угоди від європейських партнерів запропонував дуже амбітну формулу: "НАТО погоджується не розміщувати на постійній основі війська під своїм командуванням в Україні в мирний час".

Жирним шрифтом ми виділили ключові елементи.

Обмеження діють тільки на війська, постійно розміщені в Україні, тобто йдеться про іноземні бази, а не про програму обміну та навчань.

Обмежуються лише війська під керівництвом НАТО, тож, умовно кажучи, британська військово-морська база може бути побудована, якщо вона буде керуватися на національному рівні, без участі НАТО, і якщо не порушуватиме інші угоди.

І, нарешті, у разі війни жодні обмеження не діють.

Чи усі ці елементи отримали погодження з боку США? Наразі невідомо.

Але це – той пункт, за яким можливий подальший діалог без перетину українських червоних ліній, бо це – радше запитна, ніж остаточна позиція.

І нарешті, про повоєнні гарантії безпеки України.

Єдина правка, яка є у європейсько-українському документі – це згадка про те, що гарантії з боку США "нагадують статтю 5 НАТО".

Але це – радше редакційна зміна.

Головне – прописати суть та механізм цих гарантій і зробити їх юридично зобов'язуючими.

Європейці цього не робили, бо це справа американської влади; невдовзі стане відомо, на що саме погодився Рубіо.

Також для дієвих гарантій важливо, щоби Україна мала сильні збройні сили.

В українських медіа було широко висвітлене те, що європейці вважають необхідним зафіксувати межу чисельності ЗСУ у 800 тисяч замість 600 у російсько-американському варіанті.

Але відмінність значно вагоміша.

Європейський проєкт пропонує зафіксувати чисельність армії у мирний час, і лишити без обмежень у особливий період.

Хоча не виключено, що з цього питання Київ погодиться на подальші поступки.

Насправді у мирний час 800 тисяч діючих військовослужбовців – вже є дуже великою кількістю.

А у разі нового російського нападу дія положень, які обмежують чисельність ЗСУ, все одно має припинитися; це можна також додатково прописати у документі.

Яких обмежень не буде для України.

Важливо також зазначити ті елементи "мирної угоди", які обговорювалися на різних етапах і звучали у медіа – але яких точно немає у тому документі, що узгоджений у Женеві.

Так, очікується, що проєкт угоди не обмежуватиме типи зброї, що будуть постачатися до України, і ті, які Україна зможе виробляти самотужки (насправді, цього обмеження не було також у останньому американсько-російському проєкті, який Дрісколл привіз до Києва).

У тому числі, не буде обмежень на далекобійні ракети або безпілотники.

Однак агресія проти Росії або спроба України повернути силою свою окуповані РФ території – буде каратися і означатиме зняття гарантій, які отримала Україна.

Також у документі нічого не буде про визнання Україною та Європою окупованих територій у якості російських.

Навіть з префіксом "де-факто" (що саме по собі є нонсенсом; юридично закріплене визнання було би саме таким, хай що тут дописати).

Якщо США домовляться із Кремлем про таке визнання – це буде предметом окремої угоди; хоча є сумнів, чи піде Трамп окремо від усіх інших гравців на цей крок, непопулярний навіть у його електоральній базі.

Окремо – про "гуманітарний блок".

Вже ні для кого не секрет, що підваження української ідентичності – надмета Путіна.

Тож у початковому проєкті, за наполяганням Росії було низка положень, які Кремль хотів маніпулятивно використати для удару по Україні.

І хоча ми ще не бачили узгодженого у Женеві тексту, та можна бути певними, що основні елементи прибрані з тексту – так само як їх немає у європейському проєкті.

Жодних шансів на включення у договір "російської як другої державної".

Так само не може бути законодавчої заборони українцям ненавидіти Росію, замаскованої під норму про "толерантність".

І Путін, і пересічні росіяни зробили усе можливе, щоби ці почуття до них були; вони є і вони збережуться, це не те, що можливо прописати у законі.

Звісно ж, з угоди приберуть абсурдну та маніпулятивну норму про "заборону нацистських ідеологій та активностей".

Зрештою, для України це просто не релевантно.

А в Росії ця ідеологія є провідною, і угодою цього не здолати.

А от спроби росіян нав'язати Україні відновлення прав РПЦ – виявилися пострілом "у молоко".

Російський проєкт угоди містив норму, що звучить так: "Україна ухвалить правила ЄС щодо релігійної толерантності та захисту мовних меншин".

Ця норма лишилася і у європейському проєкті, бо вона беззмістовна (але якщо росіяни так хочуть, то нехай буде).

Річ у тім, що не існує жодних чітких правил ЄС з цих питань.

Єдине регулювання щодо релігії – це Європейська хартія фундаментальних прав, яку Україна однозначно має ухвалити під час вступу до Євросоюзу.

"Релігійна" норма у ній звучить так: "Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії.

Це право включає свободу змінювати релігію або переконання і свободу сповідувати релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, публічно або приватно, в богослужінні, навчанні, виконанні релігійних і ритуальних обрядів".

Загальні слова, які відповідають конституційним підходам України.

Так, цю норму дійсно можна використати, щоби не допустити повної заборони РПЦ в Україні після завершення воєнного часу.

Але, ще раз наголосимо, Україна все одно має ратифікувати цю хартію.

Це обов'язкова умова членства в ЄС.

То чого б не записати її ще й і в угоді?.

З мовами меншин ситуація ще простіша: ЄС не має власних спільних правил з цього приводу; у складі Євросоюзу є, приміром, Латвія, або Естонія, яких Москва десятиріччями звинувачує у русофобії та скаржиться на обмеження освіти російською, але правилам ЄС це абсолютно не суперечить.