Трилогія "Розбудити дракона" Кевіна Дж. Андерсона: ідеальний фентезійний середняк

Ми вже розповідали про першу та другу частину епічної фентезійної трилогії американського письменника Кевіна Дж. Андерсона “Розбудити дракона”, куди входять романи “Хребет дракона” (2019), “Війна помсти” (2021) та “Боги і дракони” (2022). Я вже прочитав останній том і тепер розкажу про серію загалом. Ви дізнаєтеся що в автора-ремісника, який написав понад 170 книг, з яких 58 стали бестселерами, вийшло добре, а що не дуже. Також розберемося кому читати цю трилогію, а кому проходити повз.

“Розбудити дракона” / Wake the Dragon

Автор Кевін Дж. Андерсон
Видавництво “Mediason”
Мова Українська
Перекладачка Ірина Сав’юк
Кількість сторінок 560
Обкладинка Тверда+Суперобкладинка
Рік видання 2023-2025
Розмір 165×240 мм
Сайт mediason.pro

Перша книга трилогії, “Хребет дракона”, знайомить нас з геополітичним хаосом, де Співдружність (об’єднання трьох королівств) та Ішара (континент магів і жерців) настільки поглинені минулими образами, що майже не помічають повернення Лютих. Ці стародавні створіння, розділені на фракції Піщаних і Крижаних Лютих. Колись вони створили людей як слуг, а тепер повернулися виконати божественний наказ знищити велетенського дракона Оссуса, в якого їхній бог Кур ув’язнив усе зло світу.

Ідея сама по собі потужна, і письменник розгортає свій задум з методичною ретельністю досвідченого жанрового ремісника, адже кожна деталь тут на своєму місці, а кожна сюжетна лінія веде кудись конкретно. Але читаючи “Хребет дракона”, постійно відчуваєш, що світ повинен бути більшим, принаймні по задуму автора, але по опису він взагалі не такий. Фактично Кевін Дж. Андерсон обіцяє класичний фентезійний епос, а дає майже камерну драму в епічних декораціях. Тут король з обмеженою кількістю слуг, а напад на ворога силами 50 вершників вважається великим, тому це точно не “Володар перснів”, і навіть не “Сага про кровну клятву” Джона Ґвінна.

Проте такий відносно невеликий масштаб подій не обов’язково щось погане, адже письменник вміло веде читача вперед, не дає спіткнутися, але не зупиняється, щоб показати вам краєвид. Подібний швидкий темп вимагає жертв, тому в цьому випадку ними стали детальні описи, класичні архетипні персонажі ніби з базової інструкції “Як написати фентезі”, та й емоційна глибина поступається місцем динаміці подій.

Вже друга книга, “Війна помсти”, виправляє частину цих проблем. Тут письменник вже показує себе як справжнього майстра інтриги, створюючи ще більше перепон для героїв та світу загалом. Сюжет несе Співдружність та Ішару до прірви, але люди, а з ними й древні Люті, не бажають зупинитися і тільки розігріваються перед фінальною битвою, що вже видніється на обрії.

Знайдуться люди, які скажуть, що в такому жанровому ремисництві ніколи не буває справжнього здивування ні в автора, ні в читача. Адже видно, що письменник завжди контролює ситуацію, тому ніколи не відчувається, що автор сам здивований поворотом сюжету або що персонаж раптом почав жити своїм життям. Тут все передбачено в плані, все вивірено та продумано.

З одного боку, я згоден, а з іншого — мушу сказати, що багато книг написано подібним чином і вони не стають від цього гіршими. Чи стають вони видатними? Напевно, ні, але читаються вони добре і часто стають бестселлерами. Можливо комусь цього буде достатньо.

Є ще один момент, про який не можна не сказати. Перша книга містить сцени сексуального насильства та певні подібні нюанси і все це є частиною біографії двох жіночих персонажів. Можливо Кевін Дж. Андерсон намагався цим зробити сій твір ще темнішим, але, на мою думку, без цього можна було б обійтися.

Нареші, третя книга, “Боги і дракони”, дає справжній епічний фінал. Він захопливий та дещо зворушливий. Його частково можна назвати щасливим, але письменник все ж іноді згадує, що ніби то пише темне фентезі, тому вбиває деяких персонажів, додає трохи напруги, невизначеності тощо. А головне, що тут усе зрозуміло і не треба нічого домислювати, як іноді буває в подібних трилогіях. Хоча комусь і це не зайде.

Ну й головне, що фінал дає відповіді на усі питання, закриває дуги персонажів та загалом створює відчуття завершеності. І тут я можу тільки віддати письменнику належне, бо він завершує свої історії. Адже поруч з ним є “Хроніки вбивці короля” та “Пісня льоду й полум’я”, фани яких, серед них і я, чекають продовження десятиліттями. Проте я мушу відзначити, що ця трилогія навіть й близько не дотягує до рівня згаданих вище серій, і може тому її було простіше завершити.

І Кевін Дж. Андерсон саме такий. Він підходить до письменства як до бізнесу, і в цьому немає нічого поганого. Він, до речі, має власне видавництво WordFire Press, активно спілкується з фанатами, тримає дедлайни, завершує серії і продає багато книг. Він розуміє свою аудиторію і знає, що вона любить динаміку, інтригу, епічні битви та чіткий фінал. А головне, що він дає їй це все, тому й популярний. Чи є його книги шедеврами літератури? Ні. Чи є вони добрими жанровими романами, які приємно читати, які тримають у напрузі і які не залишають відчуття обману в кінці? Однозначно так.

Одже, кому варто читати цю трилогію? Тим, хто хоче добре скроєну пригоду без претензій на прорив в жанрі. Тим, хто втомився чекати на фінали улюблених серій і хоче гарантованого завершення. Тим, хто цінує динаміку та політичні інтриги більше за поетичну прозу і глибокі філософські роздуми. Тим, хто готовий простити функціональний стиль заради чіткості та жвавому темпу оповіді.

Тепер про те як це випущено українською. Видавництво Mediason зробило чудову роботу. Книги мають збільшений формат, тверду палітурку, круті деталізовані ілюстрації, кольорові мапи на форзацах, стилізований шрифт та суперобкладинку. Судячи з того, що я бачив, українське видання виглядає не гірше, а може навіть краще за оригінал. Якість перекладу також гарна та й одруківок взагалі не знаходив. Ну і я втішений, що по обкладинці відразу видно, що перед нами жанрова література, що це фентезі, воно епічне і тут є дракони. Проте й назва теж, звісно, в цьому допомагає.