«Ворог почав воювати піхотою, а не технікою». Співзасновник DeepState – про те, як змінилася війна за рік

Війна в Україні перестала бути війною стрімких проривів і колон техніки. Вона стала повільною, виснажливою і підступною – коли ворог не наступає, а просочується, не штурмує, а інфільтрується.

Лінія фронту змінюється не через один великий прорив, а через сотні дрібних порізів, які накопичуються день за днем і зрештою ламають оборону там, де не вистачає людей, сил, часу.

Співзасновник аналітичного проєкту DeepState Роман Погорілий в інтерв’ю «Главкому» без прикрас описує нову реальність фронту: піхотні групи по двоє-троє, дрони на оптоволокні, прогалини в обороні через брак особового складу і напрямки, де ситуація вже перейшла з фази ризику у фазу наслідків.

«Складно назвати цю війну маневреною чи динамічною»

Як змінився характер бойових дій від 2022 року до сьогодні – якщо дивитися на карту, тактику і темпи просування?

Ворог почав воювати піхотою, а не технікою. Росіяни масово використовують малі штурмові групи: двоє, троє, четверо. Група з 8-10 осіб для них уже вважається масовою. І ці атаки відбуваються безперервно.

Їхня тактика – постійна інфільтрація. Вони намагаються просочитися вглиб нашої території: заходять у бій на передових позиціях, обходять укріплення, користуються прогалинами в обороні й заходять у тил. Там вони намагаються закріпитися, вступають у бої з тилових позицій – зокрема з пілотами БпЛА, відволікають на себе увагу, створюють хаос.

Їхня мета – не стільки утримання території, скільки картинка: показати прапор, зафіксувати це на відео і використати в пропаганді.

Ще одна ключова зміна – масове застосування дронів на оптоволокні. Це стало для нас великою проблемою і зараз є одним з основних засобів ураження у ворога. Фактично всі воюють саме так. Паралельно росіяни продовжують активно застосовувати КАБи – ще з часів Авдіївки, але вони не зупиняються, а навпаки нарощують їх використання, покращують характеристики й збільшують дальність застосування. До цього вже додається й роботизована техніка, яка працює з цими засобами.

Ви говорили про прогалини в обороні. Що маєте на увазі?

Йдеться про ситуації, коли фізично не вистачає людей і ресурсів, щоб вибудувати щільну, багаторівневу оборону в повному обсязі. Не завжди є можливість облаштувати всі необхідні елементи – спостережні пункти, позиції, запасні рубежі – так, як це мало б бути за стандартами.

У результаті між позиціями виникає відстань. Формально ці проміжки перебувають під контролем – зонами вогню, спостереженням, дронами. Але навіть за цього ворог постійно намагається протискуватися через ці ділянки, шукати слабкі місця й виходити на другі лінії оборони.

Які зміни останніх двох років ви вважаєте найбільш визначальними для нинішнього характеру бойових дій?

Ключовим став постійний тиск через інфільтрацію – це вже не епізодичні дії, а системна тактика. Ми бачили, як інфільтрація спрацювала на Куп’янському напрямку, де ситуацію згодом вдалося впорядкувати. Але саме через цю тактику зараз виникають серйозні проблеми на Покровському напрямку.

Чи правильно говорити, що нині війна стала менш маневреною, але більш виснажливою?

Якщо згадати 2022-2023 роки, навіть падіння Авдіївки чи події біля Великої Новосілки – тоді ще була інша динаміка. Росіяни кидали колони техніки, були масштабні штурми, помітні маневри.

Зараз картина інша. Навіть коли захоплюються населені пункти на Покровському напрямку, ми бачимо не стрімкі атаки, а повільне затягування піхоти – через інфільтрацію й постійний тиск. Це не лобові штурми, а локалізований, хитрий маневр, коли ворог користується нашими проблемами на конкретних ділянках.

Тобто зараз вони просто лізуть і лізуть. Де ми можемо – тримаємо оборону, де ні – відходимо, зокрема через нестачу людей на окремих відтинках. Там вони й просуваються.

Тому зараз складно назвати війну маневреною чи динамічною. Є багато ділянок, які тривалий час залишаються без змін, а зміни на мапі відбуваються повільно й поступово. Це не результат великих проривів, а наслідок інфільтрації: ворог просочився, накопичився, закріпився, налагодив логістику – і лише після цього рухається далі. Це виснажлива війна, а не швидка маневрена кампанія.

«Кожен рік війни має свою «ціну»

Чи можна сказати, що 2024-2025 роки стали для нас найважчими саме з погляду на складність оборони?

Насправді кожен рік цієї війни був важким. Найважче було на початку повномасштабного вторгнення, коли ворог тиснув величезними силами, а наші ресурси були обмежені. Десь ми їх зупинили, десь – ні.

Масштабні наступи одразу на кількох напрямках – на Київ, Суми, Чернігів, Південь і Схід. Зараз основна концентрація сил противника фактично перекотилася на східну ділянку фронту, де тиск залишається максимальним.

Цей рік має свою специфіку. Ми вже не порівнюємо ситуацію з 2022-м, ми стикаємося з накопиченими проблемами, частину з яких швидко виправити неможливо. Це питання мобілізації, рекрутингу, мотивації особового складу, залучення ресурсів, фінансування, волонтерської підтримки. Усе це напряму впливає на стійкість оборони.

Тому 2024-2025 роки справді дуже важкі, але вони характеризуються іншим набором викликів. Кожен рік війни має свою «ціну».

Росія зараз більше тисне масою чи системністю? Що для них працює краще?

Насправді – і кількістю, і системністю, і технологічністю. Усе це працює в комплексі. Кількісна перевага у них була і залишається – в особовому складі, засобах ураження, КАБах, дронах. Це їхній базовий ресурс.

Системність полягає в тому, що вони безперервно тиснуть малими піхотними групами. Це вже не разові атаки, а стала тактика, яку вони застосовують щодня.

Третій елемент – технологічність. Росіяни розвивають і накопичують технічні засоби. Усе це поєднується в єдину систему тиску.

Так, у них є проблеми з людьми – з мотивацією і якістю особового складу. Але в абсолютних цифрах у них усе одно більше людського та ресурсного потенціалу. Тому водночас можна говорити і про проблеми з кадрами, і про те, що вони лізуть безперестанно. Це їхня реальність – за нинішнього чисельного й ресурсного балансу.

Саме цей запас ресурсів дозволяє їм тривалий час вести війну на виснаження, навіть попри внутрішні проблеми.

Після втрати Авдіївки багато хто говорив про суттєву зміну ситуації на фронті. З вашої точки зору аналітика – це був перелом?

Я б не називав Авдіївку переломним моментом. До цього вже були Бахмут і Соледар – і щоразу звучали ті самі оцінки, мовляв, це якийсь ключовий, визначальний етап. Але після Авдіївки війна не змінила свій характер одномоментно.

Так, від Авдіївки часто відштовхуються в аналізах, але реальні події розвивалися далі. На напрямку Покровська тоді був доволі швидкий і активний тиск – противника було складно зупинити. У той період ми втратили низку населених пунктів, зокрема Селидове й Курахове. Після цього ворог переключив основну увагу на південь Донбасу – Вугледар, Велику Новосілку.

Там вони скористалися накопиченими проблемами з нашого боку. У результаті противник методично тиснув і поступово захопив значну частину півдня Донецької області та просунувся до Дніпропетровщини.

Тобто Авдіївка сама по собі не стала якимось ключовим переломом. Перед цим ворога довго стримували на інших ділянках. Падіння одного населеного пункту не запускало миттєвих змін – противник просто постійно тиснув і рухався далі.

Які ділянки фронту зараз найвразливіші, якщо говорити цифрами й фактами?

Я б не хотів конкретизувати такі речі публічно. Називати слабкі або проблемні ділянки фронту – неправильно з міркувань безпеки.

Це приблизно так само, як з енергетикою. Є люди, які коментують, де у нас проблеми і що потрібно зробити ворогу, щоб ускладнити нашу ситуацію. Умовно: за певних температур і за кілька днів наслідки можуть бути дуже серйозними. Тому відповідь на запитання «куди бити» для ворога стає надто очевидною.

«Доповіді нагору іноді не відображають усіх реальних деталей»

В одному з своїх відео ви сказали, що ситуація в Сіверську критична. Що саме робить цей напрямок настільки небезпечним зараз?

Якщо говорити про Сіверськ, то проблема не виникла раптово. Ми звертали увагу на цю ділянку ще на початкових етапах, коли з’явилися перші просування. Частково ситуацію ускладнили неправдиві або прикрашені доповіді – і це проблема не одного підрозділу, а всієї ділянки.

На цьому напрямку в зоні відповідальності стоять чотири бригади, і для всіх актуальна одна й та сама проблема – нестача людей. Треба прямо сказати: нам реально не вистачає особового складу, щоб повноцінно тримати оборону. Навіть бригади, які утримували Сіверськ фактично всю війну, з часом виснажуються – ворог штурмує цей населений пункт давно, постійно і різними способами.

Ворогу вдалося інфільтрувати місто, відтиснути наших бійців, і зараз лінія бойового зіткнення фактично проходить через Сіверськ. Це підтверджується і картою, і фіксаціями уражень.

Критичність Сіверська ще й у його оперативному значенні. Якщо противник там закріпиться, він отримає опорний пункт і своєрідний хаб: підтягуватиме ресурси, логістику, піхоту, пілотів, тилові служби. Звідти їм буде легше розгортати подальший тиск углиб.

Далі логіка очевидна: просування через менші населені пункти набагато простіше, ніж штурм великого міста. А наступними великими цілями в цій агломерації є Слов’янськ і Краматорськ. На шляху до них ще є низка рубежів – Миколаївка, водосховище, Райгородок, природні та інженерні перешкоди. Але все це – вже питання наступного етапу.

За вашими спостереженнями, реальна ситуація на фронті відрізняється від того, що «йде в доповідях нагору»?

Це складне питання. Кожен виконує свою роботу і намагається показати ситуацію з власної точки зору. Ми ж стараємося бути об’єктивними і показувати все, як є, бо від цього залежить життя та безпека наших бійців, їхні подальші дії та мотивація.

Якщо говорити про доповіді нагору, іноді вони не відображають усіх реальних деталей. Але для нас важливо не політичне або інформаційне враження, а те, як бійці себе поводять і що відбувається на місцях. Ми бачимо, що реальність і офіційні повідомлення можуть відрізнятися, але ми намагаємося це балансувати через об’єктивну аналітику та перевірку фактів.

Особливо це важливо для довіри суспільства: якщо кажуть, що населений пункт під контролем, а він втрачений, це підриває довіру і ускладнює мобілізацію ресурсів, волонтерську підтримку та інформаційні кампанії.

Водночас комунікація можлива, навіть на четвертому році повномасштабної війни. Важливо пояснювати реальний стан, не прикрашати його, але й не створювати паніку. Суспільство та міжнародні партнери повинні бачити, де реальні успіхи, а де – проблемні ділянки, щоб розуміти ситуацію правильно.

Чи є зараз на фронті напрямки, де ситуація краща, ніж здається з новин?

Куп’янськ. Здавалося, що там дуже погана ситуація і місто під контролем ворога. Насправді ж, ми знали, що там проводиться операція, і частина території перебувала у сірій зоні, де ворога не було. Спочатку командування навіть заявляло, що ми поширюємо фейки і що все під контролем. Лише під час операції фактично було звільнено північну частину Куп’янська та проведено зачистки в центральній частині міста, зокрема окремих населених пунктів, які ніколи не переходили під контроль ворога, як-от Радьківку та Кіндрашівку. Частина міста тримається.

Загалом бувають ділянки, де фактична ситуація краща, ніж здавалося спочатку. Це ті місця, де немає активних проривів чи змін – про них часто взагалі не говорять у новинах.

«У Покровську росіяни, по суті, обманули самі себе»

Куп’янський напрямок ви наводите як приклад більш успішних дій. У чому там ключова різниця порівняно з проблемними ділянками? Ви згадували «режим тиші». Чому, на вашу думку, мовчання інколи працює краще, ніж гучні заяви?

Це спрацювало саме тому, що все трималося в тиші. Реальній, операційній тиші. Без заяв, без показових коментарів. І вона дала результат.

Парадокс у тому, що в інформаційному просторі, зокрема на вищому рівні у росіян, тривалий час транслювалося, що «все добре». Водночас на місцях їхні підрозділи прекрасно розуміли, що їх поступово стискають: перекриті напрямки на Кіндрашівку, Раківку, Бологівку, спроби деблокади – усе це було. Але стратегічного реагування не відбулося.

У підсумку частина російських сил у Куп’янську опинилася фактично в оточенні: їх відстрілювали, зачищали, а допомоги вони не отримали. Операція була успішною ще й тому, що ворог не перекинув додаткові резерви й не надав цьому напрямку належної уваги. Навіть зараз у їхніх доповідях досі фігурує теза, що «Куп’янськ – їхній».

І тут важливо розрізняти, що таке тиша. Є тиша, коли щось реально робиться – операція, прорив, зачистка. Як у Куп’янську, чи на інших ділянках, де спочатку мовчать, а вже потім говорять про результат. А є інша тиша – коли не говорять, бо приховують втрати або імітують діяльність. Це принципово різні речі.

Те, що сталося на Куп’янському напрямку, – це не «обманний маневр» у класичному сенсі. Це радше аксіома військових операцій: якщо ти справді щось робиш, ти робиш це в тиші. А росіяни тут, по суті, обманули самі себе, повіривши у власну картинку замість реальної ситуації на землі.

«Через саботаж деяких офіцерів існує ризик втрати територій»

Раніше Ви говорили про складну ситуацію у населеному пункту Гуляйполе Запорізької області й наголошували не так на штурмах ворога, як на наших рішеннях. Що там відбувається насправді?

Ситуація в Гуляйполі важка. Проблема не стільки у масових атаках ворога, скільки в організації нашої оборони. Є командири, які саботують рішення або підмовляють бійців залишати позиції, через що виникає хаос і дезорієнтація. Ворог користується цим, намагається просуватися, але повністю прорватися поки що не може.

Якби підрозділи діяли більш упорядковано, оборона була б ефективнішою, а росіянам довелося б значно важче. А зараз вороги користуються моментом, намагаються нарощувати тиск і здійснювати спроби штурму. Водночас наші ресурси – елітні штурмові підрозділи та батальйонні групи – намагаються стабілізувати ситуацію та підтримати оборону.

Окремо варто зазначити, що через саботаж деяких офіцерів 102 ОБр ТрО існує ризик втрати ділянки. Паралельно з цим у бригаді не завжди знають обстановку у сусідніх батальйонах, думаючи, що сусіди стоять на позиціях, хоча вони вже за межами області. Ротні намагаються утримати людей, серед командирів є поранені.

До того ж, активістам надсилають російські фейки та відео, які нібито показують бійців одного підрозділу, що нападають на іншого. Це створює тривогу у родин тих, хто зараз на передовій, і ще більше ускладнює ситуацію.

Будь-який населений пункт, який перебуває безпосередньо на лінії бойового зіткнення, потенційно може опинитися в критичній ситуації. Гуляйполе не є винятком – бої за нього вже тривають, і це потрібно визнавати чесно.

Водночас зараз там робиться усе можливе, щоб не допустити найгіршого сценарію. Я лише описав ті проблеми, які реально існують. На відміну від напрямків на кшталт Покровська, де інфільтрація ворога вже зайшла надто далеко й час було втрачено, у випадку з Гуляйполем ситуація ще не є безповоротною.

У тому ж Покровську ми втратили можливості діяти на випередження: віддали південну частину, яку ворог використовує для постійного підтягування сил, і зараз не маємо інструментів, щоб це заблокувати. Там шальки терезів уже схиляються до сценарію, який важко змінити.

Гуляйполе – інша історія. Так, там є серйозні проблеми, але там ще намагаються впорядкувати ситуацію, стабілізувати позиції й навіть створити умови для відкидання ворога з околиць.

Як усе складеться далі – покаже час. Ми можемо лише аналізувати ризики, проте, на жаль, часто змушені вже реагувати на наслідки рішень, які були або не були ухвалені раніше.

«Ми ніколи не робили шкоди нашим військовим»

Військове командування часто критикує ваш ресурс за публікацію, скажімо так, неповної інформації. Мовляв, ситуація на фронті динамічна, а з ваших повідомлень, які підхоплюють ЗМІ, складається враження, що якісь населені пункти вже втрачені безповоротно. Як ви сприймаєте таку критику?

Все залежить від того, хто критикує. Якщо це головнокомандувач – сприймаємо її спокійно і без емоцій. Якщо ж критика надходить від людей, які просто не розуміють ситуацію або вважають, що ми нібито шкодимо силам оборони, тоді реагуємо інакше.

Ми ніколи не робили шкоди нашим військовим – інакше нас би давно притягнули до відповідальності. Багато членів нашої команди самі служать або воюють, тому пріоритет для нас – безпека бійців.

Ми враховуємо конструктивну критику та завжди намагаємося спілкуватися з військовими, пояснювати позиції, демонструвати факти. Такі дискусії допомагають людям зрозуміти нашу роботу і наш підхід до позначень на мапі.

Якщо ж критика не конструктивна, без бажання обґрунтовано обговорити факти – це просто критика заради критики, і ми її не сприймаємо серйозно.

Тобто критика може бути різною: від щирих запитань і дискусії до формальних вказівок речників або тих, кому не подобаються наші публікації. Ми це враховуємо, але завжди орієнтуємося на прозорість і безпеку наших військових.

У 2024 році Генштаб напористо намагався ледь не заборонити оприлюднювати дані на мапі DeepState. Розкажіть про цей конфлікт і як його вдалося залагодити?

Ми тоді уникали коментарів і не розголошували деталі. Головне, що навіть у складних умовах нам вдалося продовжувати роботу.

Ніхто не диктує нам, що і як позначати. Ми залишаємося незалежними та продовжуємо проект, поки є така можливість.

Для нас важливо зберігати позицію і водночас залишатися ефективними – незалежність та безпека наших даних залишаються пріоритетом.

Дані на мапі DeepState – наскільки це відстає від реальної ситуації на фронті? Розкажіть узагалі про цей процес: ви комунікуєте з кожним військовим підрозділом, а потім наносите відомості на карту?

Ми принципово не женемося за швидкістю. Люди приходять на мапу DeepState, бо знають: тут важлива точність, а не першість. Наш принцип – довіра й відповідальність.

Нам не цікаво «першими намалювати стрілку». Якщо хтось почув щось від одного бійця й одразу побіг це публікувати – це майже гарантована помилка. Ми так не працюємо.

Коли виходить оновлення, наприклад по Сіверську, це результат комунікації з десятками військових з різних бригад. Ми звіряємо інформацію між собою, бо іноді бійці замість того, щоб стежити за своєю ділянкою, розповідають про проблеми сусідніх підрозділів.

Війна – динамічна. Поки ми з вами говоримо, ситуація вже могла змінитися. Абсолютно актуальної карти лінії бойового зіткнення не існує у світі. Ми дізнаємося про події – інколи за кілька годин, інколи за день чи навіть кілька днів – і тоді вносимо їх після перевірки.

Так, бувають затримки: через відсутність зв’язку, дезінформацію або просто хаос війни. Але актуальність у нас – максимально можлива.

Що стосується правильності, тут усе показує час. Не раз було так, що нас звинувачували в фейках, а згодом ставало очевидно: дані були коректні. Репутація – це єдина відповідь на такі закиди.

Ми нічого не приховуємо і нічого не «малюємо для картинки». Якщо інформацію можна уточнити або виправити – ми це робимо. У підсумку все одно буде показано те, що є насправді.

Чи ваші карти використовують українські делегації під час міжнародних візитів, коли пояснюють нашим партнерам реальну ситуацію на фронті?

Так, використовують. Наприклад, за часів Олексія Резнікова, коли він був міністром оборони, наша мапа регулярно демонструвалася під час зустрічей з міжнародними партнерами. Ми знаємо про це, бо нам повідомляли про використання карти, зокрема під час візитів до Трампа та інших урядових делегацій.

Інші міністри та посли також знайомі з нашою аналітикою і користуються нею частково. Звісно, у деяких випадках, як у Сирського чи в інших керівників штабів, існують власні карти.

Водночас наша мапа активно використовується на різних рівнях: у владі, у цивільному житті та навіть у дипломатичних колах. Скажімо так, ми популярні.

Кароліна Терещенко, «Главком»