Несподівано брутальний екшен: рецензія на фільм “Перевізник”

Не рідко останніми роками трейлери фільмів вміють добряче ввести глядача в оману. Ти дивишся ролик, приблизно розумієш, що на тебе чекає, налаштовуєшся на один тип кіно, а потім приходиш у кінотеатр і отримуєш взагалі щось інше. Саме така ситуація сталася у мене з фільмом “Перевізник”. Побачивши Алан Річсона, Оуена Вілсона, назву, постер і трейлер, я очікував доволі стандартну екшн-комедію з брутальним здоровилом, балакучим напарником, тупими гегами заради гегів і все. Та чи правий я? Нумо розбиратися!

“Перевізник” / Runner

Жанр екшен, трилер, комедія, драма
Режисер Скотт Во
У ролях Алан Рітчсон, Оуен Вілсон, Родріго Санторо, Лейла Джордж, Пета Сержант, Салліван Степлтон, та ін.
Прем’єра 1 жовтня, 2026 року, кінотеатри

В основі історії лежить досить проста зав’язка. Генк Мелоун, колишній військовий із проблемним минулим, працює кур’єром і отримує завдання терміново доставити донорський орган, від якого залежить життя маленької дівчинки. Його вимушеним напарником стає Бен Бішоп — абсолютно інша за характером людина, яка опиняється поруч із Генком у той момент, коли звичайна поїздка дуже швидко перетворюється на смертельно небезпечну гонитву. За ними починають полювати озброєні люди, час невблаганно спливає, а сама місія поступово стає значно складнішою, ніж могла здатися на старті.

Стрічка “Перевізник” дійсно знайомить нас із двома героями як із повними антиподами, і класичний прийом “протилежності притягуються” тут працює напрочуд добре. Генк у виконанні Алана Річсона — мовчазний, жорсткий і максимально прямолінійний чоловік, який явно носить за собою цілий багаж минулого.

Бен Оуена Вілсона — його абсолютна протилежність. Він балакучий, нервовий, трохи незграбний і значно легший у спілкуванні. Але саме хімія між цими двома стає однією з головних переваг фільму. Вони постійно конфліктують, доповнюють одне одного і поступово починають працювати як команда, причому без відчуття, що сценарій просто змушує їх дружити.

Річсон роздає ворогам так, що іноді реально стає трохи не по собі: комусь ламають кінцівки, комусь прилітає настільки сильно, що краще не думати про наслідки, а в одному моменті герой взагалі дуже наочно пояснює противнику, чому дробовик — не найкращий предмет для дискусії.

Загалом стрічка має значно серйозніший тон, ніж можна було припустити після трейлера. Ставки поступово підвищуються, час іде, герої розуміють, що будь-яка затримка може коштувати комусь життя, а переслідування стають дедалі масштабнішими. Гумор нікуди не зникає, але його тут рівно стільки, скільки потрібно.

А ближче до фіналу стрічка взагалі відпускає гальма. Крові, вибухів і безбашенного екшену там стільки, що я в якийсь момент реально зловив себе на думці: “Стоп, а це точно та сама комедія, яку я очікував побачити?” Навіть у “Річері” мені не завжди здавалося, що Річсон так активно тестує міцність людських кісток.

Але тут фільм кілька разів свідомо звертає не туди, куди його веде стандартний шаблон. Не скажу, що всі ці сюрпризи геніальні, але вони працюють достатньо добре, щоб у потрібний момент справді здивувати. І коли кіно такого жанру примудряється обдурити тебе там, де ти вже впевнений, що все зрозумів, це приємне відчуття.

Тут же Во, здається, вирішив просто відпустити себе з повідка. Автомобільні погоні поставлені дуже драйвово, бійки з Річсоном виглядають жорстко й енергійно, камера часто залучена до екшен-сцен і виробляє кульбіти разом із тілом якогось поганця, якого Річер (вибачте, я мав так пожартувати) жбурляє головою в асфальт чи гіпсокартонну стіну лікарні.

Ну а тепер про проблеми, бо, звісно ж, їх тут вистачає. Найбільша — головний злодій. Це настільки картонний і пафосний антагоніст, що часом його репліки викликають не страх, а бажання засміятися. Він убиває людей направо й наліво, говорить високопарні, але максимально дурні речі та поводиться так, ніби сценаристи дуже хотіли зробити з нього нового великого кінозлодія, але забули написати йому нормальний характер.

Але тут є нюанс, адже подібні стрічки без кліше практично не існують. Питання лише в тому, наскільки добре вони їх використовують. І “Перевізник” далеко не завжди обходиться з ними елегантно, але водночас рідко дозволяє цим проблемам повністю зламати темп.