Володимир Альохін

Володимир Ілліч Альохін - колишній очільник Держкомрезерву, який став директором Немішаївського коледжу

Володимир Ілліч Альохін, ексголова Держкомрезерву, який залишив після себе низку скандалів і багатомільярдні втрати державних ресурсів. Під його керівництвом зникли тисячі тонн зерна, м’яса та консервів, а операції з продажу спирту і палива принесли держбюджету величезні збитки. Формальна влада не забезпечила реального контролю, а спроби реформ залишилися обмеженими. Сьогодні він очолює Немішаївський фаховий коледж НУБіП України.

1. Біографія
2. Освіта
3. Сім’я
4. Кар’єра
5. Компромат
6. Декларація

Біографія

Володимир Ілліч Альохін народився 3 серпня 1957 року в селі Петровське Хомутовського району Курської області РРФСР. У дитинстві переїхав на Дніпропетровщину, де пройшов через сільські поля, колгоспне життя та армійську службу. Його шлях поєднує практичний досвід роботи на землі та державне управління: від тракториста та шофера до народного депутата та керівника важливих відомств України. Відомий також як президент Всеукраїнського благодійного фонду «Турбота про людину».

Освіта

Перша вища освіта — агрономія: Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (1987). Альохін отримав знання про землеробство, врожайність та господарське планування.

У 1996 році він здобув юридичну освіту в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, що дало йому правову базу для роботи на державних посадах і в парламенті.

Кандидатська дисертація з сільськогосподарських наук (1999) досліджувала продуктивність ранньостиглого гібриду кукурудзи «Славутич 162» і закріпила його статус фахівця, який поєднує науку та практику.

Кар’єра

Професійне життя почалося з роботи трактористом і шофером у колгоспах Дніпропетровщини. Після служби в армії (1976–1978) Альохін повернувся до колгоспу, пройшов шлях від заступника до голови колгоспу імені Карла Маркса.

На початку 1990-х років він перейшов у державну службу: очолював виконком та міськраду у Синельниковому, був представником Президента України у районі, головою райради та райдержадміністрації. У 1998 році став народним депутатом 3-го скликання, працював у комітетах із законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю.

У 2000-х роках повертався до виконавчої влади: перший заступник голови Держкомітету з питань ЖКГ, голова Синельниківської РДА, перший заступник голови Дніпропетровської ОДА, заступник та голова Держкомітету з державного матеріального резерву, де проводив реформування системи резерву. Завершив державну службу на посаді заступника голови Державної адміністрації зв’язку (2010–2011).

З 2015 року Володимир Альохін очолює Немішаївський фаховий коледж НУБіП України. Коледж розташований на 48 га території з понад 600 га орних земель, має 9 навчальних корпусів, 3 гуртожитки, сад, зоокуточок та ставки. Тут навчають ветеринарії, грумінгу та догляду за тваринами, приймають студентів з інклюзивними потребами і забезпечують доступне харчування. Під час війни коледж слугував прихистком для місцевих жителів.

Нагороди та досягнення

Протягом своєї кар’єри Володимир Альохін отримав кілька важливих відзнак, які відображають його внесок у розвиток аграрного сектору та державного управління. У 1993 році він став Заслуженим працівником сільського господарства України за значну працю у розвитку аграрного сектору. У 2000 році УПЦ МП нагородила його Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира за активну громадську та державну діяльність. Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2004) відзначила сумлінне виконання службових обов’язків і відповідальне ставлення до державної служби.

Крім того, Володимир Ілліч є автором книги «Синельниківщина — вчора, сьогодні, завтра» (2000) — документальної праці, яка зберігає історію та розвиток його рідного краю, поєднуючи факти з живим описом життя регіону.

Сім’я

Володимир Ілліч народився в родині Іллі Івановича (1931–1969) та Олени Всеволодівни (1925). Батько помер, коли йому було 12 років.

Дружина Ольга Семенівна (1962) підтримувала його протягом усієї кар’єри. У подружжя двоє синів: Володимир (1981) та Олексій (1986),.

Скандали та компромат

Діяльність у Держкомрезерві (2009–2010)

У січні 2010 року Володимир Альохін очолив Державний комітет з питань матеріального резерву України (Держкомрезерв), прийшовши на посаду після року роботи в Інституті УкрНДІ «Ресурс», який відповідає за контроль якості продукції державного резерву. В альохінському баченні ключовим завданням було реформування системи резерву, щоб державні запаси не лише існували формально, а справді виконували свою функцію.

Серед пріоритетів він називав: оптимізацію функцій комітету та чітке розмежування повноважень між центральними органами виконавчої влади, що працюють із державними ресурсами, оновлення запасів, щоб продукція залишалася свіжою та економічно актуальною, а старі ресурси не псувалися на складах, контроль якості продукції через лабораторії Інституту, акредитовані на європейському рівні, з відбором зразків та перевіркою кожної партії товару, перегляд практики зберігання запасів на підприємствах-виробниках, аби забезпечити баланс між безпекою та оновленням продукції.

Проте реальність виявилася складнішою. За результатами внутрішньої перевірки, фактичні запаси комітету виявилися значно меншими за облікові. Зникли тисячі тонн зерна, м’яса, масла та консервів, а численні склади, що формально здавалися заповненими, були майже порожніми. Альохін опинився перед системою, де формальні процедури і реальний стан ресурсів розходилися на багато мільйонів гривень, і навіть його намагання реформувати процеси зустрічалися з внутрішнім опором і структурними проблемами.

Попри обмежений час на посаді, керівництво Альохіна залишило неоднозначний слід.

Кримінальне провадження щодо постачання консервів

У грудні 2015 року ЗМІ повідомили про гучне кримінальне провадження, пов’язане з розкраданням 8,45 млн грн державних коштів через постачання неякісних консервів для держрезерву. Постачання здійснювали ПАТ «Сімферопольський консервний завод» та ТОВ «ТД «Інвест-Продукт ЛТД». За даними слідства, договори укладалися без належних ветеринарних документів, а контроль якості, формально покладений на Інститут УкрНДІ «Ресурс», на той час очолюваний Володимиром Альохіним (лютий 2009 – березень 2010), не запобігав постачанню продукції, непридатної для державного резерву.

Експертиза підтвердила, що консервація не відповідала стандартам, була непридатною для тривалого зберігання та не могла виконувати функцію стратегічного запасу. У схемі підробки документів брали участь як співробітники заводу, так і деякі керівники відділів інституту. Формально Альохін обіймав керівну посаду, проте частина операцій залишалася поза його безпосереднім контролем.

Слідство ускладнювалося тим, що деякі підозрювані перебували на території Криму після анексії, що робило неможливим їхнє затримання та допит. Водночас розслідування показало, що контрольні механізми, створені для безпеки державного резерву, не спрацювали: перевірки документів і лабораторний контроль не змогли запобігти постачанню непридатної продукції.

Продаж спирту та палива з держрезерву (за часів Альохіна)

У 2009–2010 роках, коли Володимир Альохін очолював Інститут УкрНДІ «Ресурс» і незабаром став керівником Держкомрезерву, відбулися кілька операцій, що пізніше спричинили скандал. Майже мільйон декалітрів етилового спирту було продано через закритий тендер компанії, створеній лише за кілька днів до торгів. Хоч формально фірма відповідала умовам тендеру, її реальна спроможність виконати зобов’язання була сумнівною.

Одночасно з держрезерву реалізували дизельне паливо та бензин за цінами у 5–10 разів нижчими за ринкові, що призвело до значних втрат державного бюджету. Частина коштів перебувала на рахунках у банках із ненадійною репутацією, які пізніше банкрутнули, і державні гроші опинилися під загрозою втрати.

Ці випадки відбулися під час керівництва Альохіна і стали наочним прикладом того, як система державного резерву могла перетворитися на канал для ризикованих та непрозорих операцій. 

Політичний контекст та вплив на систему (за часів Альохіна)

Призначення Володимира Альохіна на посаду керівника Держкомрезерву відбулося у непростий період. Попередня команда на чолі з Сергієм Ганжею залишила після себе численні скандали — розкрадання матеріальних цінностей, непрозорі закупівлі та хаотичне зберігання ресурсів. Вступаючи на посаду, Альохін отримав у спадок систему, де формальні правила часто відрізнялися від реального стану справ.

До цього додався політичний тиск з боку різних фракцій, зокрема Блоку Литвина та БЮТ. Кадрові рішення, розподіл фінансових потоків та контроль за закупівлями опинилися під впливом політичних інтересів, що суттєво ускладнювало роботу керівника. Альохін формально мав повноваження, але фактичний контроль над деякими напрямами був обмеженим через складну ієрархію та неформальні зв’язки всередині системи.

Під час його керівництва Держкомрезерв зазнав багатомільярдних втрат. За різними оцінками, безповоротно зникли запаси на близько 7 млрд грн, ще 4,2 млрд грн були втрачено через неефективне управління, перепродажі та маніпуляції з цінами. Альохін намагався ввести системність, контролювати якість продукції та оновлення запасів, проте масштаби проблем і глибина корупційних схем перевищували можливості одного керівника.

Він опинився в ситуації, коли формально очолював комітет, але фактично багато рішень залишалося за іншими посадовцями та неформальними «кураторами» потоків ресурсів. Скандали з продажем спирту, палива, неякісних консервів і нестачею запасів — усе це стало частиною його короткого, але неоднозначного періоду в Держкомрезерві.

Таким чином, роль Альохіна у системі була подвійною: він формував спроби реформування і контролю, але політичні та структурні обмеження не дозволяли повністю приборкати хаос, що накопичився роками. Його керівництво наочно продемонструвало, наскільки система могла існувати сама по собі: формально повна, фактично — порожня, з величезними фінансовими втратами.

Скандали у Немішаївському фаховому коледжі

Під керівництвом Володимира Альохіна Немішаївський фаховий коледж став ареною численних суперечливих подій, які викликали резонанс серед студентів, викладачів і місцевих жителів.

Студентів регулярно залучали до праці на фермах та полях коледжу, включно з доглядом за тваринами, сапанням, збором сіна та інших фізично важких робіт. Вони працювали позмінно, часто вечорами, без будь-якої оплати, під постійним наглядом завідуючих відділень, заступників та «лояльних кураторів». Значна частина продукції — молоко, овочі, м’ясо, зерно — продавалася через фірми, пов’язані з родиною директора, що породжувало чутки про особисту вигоду.

Поряд із цим у коледжі відбувалися масові звільнення викладачів та технічного персоналу — за різними оцінками, близько 50 осіб втратили роботу без пояснень. Тих, хто висловлював незгоду, нібито тримали під постійним контролем або змушували підкорятися вимогам керівництва.

Коледж також використовувався як майданчик для політичних заходів та агітаційних зборів. Під час виборчих кампаній тут організовували масові зустрічі з виборцями, залучали пенсіонерів та місцевих мешканців, а студентів змушували брати участь у таких заходах.

Крім того, існувала система збору коштів від студентів за різні освітні та адміністративні потреби: практика на фермі, сесія, написання дипломних робіт, ремонт аудиторій — суми коливалися від 2 500 до 10 000 грн. Батьки та студенти часто відчували тиск, а неподаткові та непрозорі фінансові потоки створювали атмосферу страху та залежності від адміністрації.

За свідченнями місцевих жителів і окремих студентів, Альохін не лише контролював ці процеси, а й особисто координував діяльність «смотрящих» та заступників, які слідкували за виконанням робіт та збором коштів. В результаті коледж перетворився на структуру, де освітній процес переплітався з політичними амбіціями та фінансовими інтересами керівництва.

Цей період залишив неоднозначну спадщину: навчальний заклад, який мав давати освіту і підтримувати молодь, фактично став місцем тяжкої праці, адміністративного тиску та фінансових маніпуляцій.

Декларація 

У 2024 році фінансовий портрет Володимира Ілліча Альохіна виглядає доволі стримано, якщо оцінювати його особисті активи. Директор Немішаївського фахового коледжу НУБіП України продовжує свою діяльність на освітньому фронті, керуючи закладом у селищі Немішаєве на Київщині. Його власна декларація свідчить: сам він володіє лише автомобілем КІА SORENTO 2012 року випуску, все решта належить його дружині. 

На околиці Немішаєва Ольга Семенівна придбала затишний житловий будинок площею 106 м² у липні 2016 року, заплативши за нього скромні, за сучасними мірками, 318 000 гривень. Крихітна квартира у 27,7 м², куплена у березні 2017 року за 350 000 гривень, доповнює цей список. Земельні ділянки загальною площею понад 1 100 м². Ольга також має і автівку - HYUNDAI GRANDEUR 2009 року випуску. 

Доходи родини Альохіна за даними в декларації за 2024 рік не такі вже й великі, зокрема Володимир показав, що його заробітна плата на посаді керівника навчального закладу становить 456 612 гривень. Крім цього, він отримує пенсію  у розмірі 185 109 тисяч на рік. Дружина Ольга працюючи також в навчальному закладі спільно з чоловіком також отримує зарплатню у розмірі 78 893 тисяч на рік. 

Попри все це родина має гарні збереження в готівці, а саме 180 тисяч гривень, 13 тисяч 100 доларів, 8 600 євро. Крім цього, спільно у власності з дружиною Альохін має ще 95 тисяч гривень.