Криворівня, Жаб’є, урочище Підлюте, або як відпочивали українські інтелектуали в Карпатах наприкінці ХІХ – початку ХХ ст

21 жовтня, 08:12, 2020

На минулому тижні ми розповідали як українські інтелектуали їздили в Довгополе, Микуличин, Дору, Буркут, Косів та Москалівку.

Сьогодні продовжуємо цей список ще кількома знаковими карпатськими селами, де поправляла здоров’я українська інтелігенція.

Село Криворівня Косівського повіту (тепер Верховинського району Івано-Франківської області).

З початку ХХ ст.

це гуцульське село, розташоване на обох берегах р.

Чорний Черемош, стало чи не найпопулярнішим місцем відпочинку української інтелігенції, своєрідною «Меккою», куди їхали інтелектуали з усіх куточків Галичини і навіть Наддніпрянщини.

Місцеве населення сатирично називало відпочивальників «літниками» або «холериками».

Відкрив для інтелектуалів Криворівню Володимир Гнатюк, який назвав її «українськими Афінами» та «надчеремоською Рив’єрою».

Фото першої половини ХХ ст.

З фондів Національного цифрового архіву, Республіка Польща (Narodowe Archiwum Cyfrowe).

Колекція з фотоархіву Генріка Поддебського.

Краєвиди довкола р.

Чорний Черемош у Криворівні.

Фото першої половини ХХ ст.

З фондів Національного цифрового архіву, Республіка Польща.

Колекція з фотоархіву Генріка Поддебського.

Криворівня, краєвиди села.

Фото першої половини ХХ ст.

З фондів Національного цифрового архіву, Республіка Польща.

Колекція з фотоархіву Генріка Поддебського.

Історія популярності цієї місцевості доволі цікава.

Чи не першими тут почали бувати подружжя Гнатюків і Франків.

У 1899 році сім’ї відпочивали у с.

Москалівка поблизу Косова.

Одного разу Ольга Франко і Олена Гнатюк, на ринку в Косові зустріли Марію Волянську (Бурачинську), дружину пароха з Криворівні о.

Олекси Волянського, яка запросила їх у гості.

Львівські пані радо пристали на пропозицію і вже через кілька днів гостювали в домі Волянських.

Краса місцевих пейзажів настільки зачарувала Ольгу Франко й Олену Гнатюк, що відтоді вони вирішили влітку відпочивати у Криворівні.

Тому вже в липні 1900 року Гнатюки та Ольга Франко з дітьми приїхали туди на ферії (канікули).

Перші поселилися в будинку дяка Михайла Мосейчука, а другі – в хаті селянина Проця Мітчука.

Володимир Гнатюк у Криворівні біля дому Мосейчуків.

Фото з експозиції Літературно-меморіального музею Івана Франка в Криворівні (ЛММ Івана Франка в Криворівні).

Традиційно канікули у гуцульському селі тривали усе літо – від червня до вересня.

Відпочинок у Криворівні був доволі різноманітним і насиченим – «літники» приймали сонячні та повітряні ванни, купались у річці, прогулювались довколишніми місцевостями, ходили в гори і на полонини, оглядали місцеві краєвиди, збирали ягоди і гриби, дехто вивчав карпатську флору й фауну, також ловили рибу, якої вдосталь було у водах Чорного Черемоша.

Володимир Гнатюк з рідними і знайомими в Криворівні, 1910 р.

Фото з експозиції ЛММ Івана Франка в Криворівні.

Володимир Гнатюк з рідними і знайомими в Криворівні, 1910 р.

Четвертий зліва стоїть у кашкеті Тарас Франко.

Фото з експозиції ЛММ Івана Франка в Криворівні.

Іван Франко вперше приїхав у Криворівню лише 1901 року.

Відтак його родина відпочивала у Криворівні майже щоліта аж до початку Першої світової війни (за винятком 1905 і 1908 років).

З 1906 року Іван Франко винаймав помешкання на лівому березі р.

Чорний Черемош у різьбяра Василя Якібʼюка.

Його оселя знаходилася у присілку Суха, розташованому на західних схилах гори Ігрець.

Хата була нова, простора, спеціально пристосована, щоб приймати відпочивальників.

Син учителя Михайла Завадовича Роман, який влітку 1912–1914 років відпочивав з батьками у В.

Якібʼюка, залишив яскраві спогади про це помешкання: «Із оскленого ганку, де красувався вимальований олійними фарбами герб Галичини, жовтий лев на синьому полі, ви входили не то у великі сіни, не то в незамешкану кімнату з дверми на всі чотири сторони світу.

Ліворуч і праворуч були кімнати для гостей – «літників», а просто – вхід до мешкання самого господаря».

Василь та Анна Якіб̓юки з Криворівні, у яких винаймав на літо помешкання Іван Франко, поч.

ХХ ст.

Фото з експозиції ЛММ Івана Франка в Криворівні.

Сам Василь Якібʼюк зажив слави не лише хорошого різьбяра, він цікавився народною медициною, був непоганим музикантом, оповідачем, займався збором гуцульських старожитностей, а ще захоплювався фотографією.

До сьогодні збереглися кілька світлин Івана Франка у Криворівні, які зробив саме Василь Якібʼюк.

Кімната, яку Іван Франко винаймав у домі Василя Якіб’юка.

Сучасний вигляд, приміщення ЛММ Івана Франка в Криворівні.

Фото авторки.

Відпочиваючи в Криворівні, інтелектуали організовували мандрівки довколишніми лісами, горами, відвідували різні природні пам’ятки.

Одними з найулюбленіших маршрутів були прогулянки на Кичери, Чорногору, Писаний Камінь та гору Піп Іван.

Місцевими родзинками була підземна печера, у якій влітку вода перетворювалась на кригу, та славнозвісні печери Довбуша.

Іноді такі прогулянки тривали кілька днів, а мандрівникам доводилося ночувати на полонинах у вівчарських колибах і вечеряти кулешем «з густим молоком і овечим молодим сиром (будзом)».

Дітей найбільше вабило купання у річці.

У погожі дні вони увесь час проводили у воді, або поблизу неї.

В гірському відпочинку були й елементи «екстремального» туризму.

Чи не найбільше радості, особливо дітям, приносили подорожі гірськими каламутними водами Черемошу на дарабах (пліт, що виготовляли із дерев’яних кругляків; складався з двох шарів колод, а використовували його для сплаву гірськими річками деревини – Н.

М.) до Вижниці.

Іноді під час таких мандрівок, особливо коли долали водоспад, відпочиваючих прив’язували до лавиць, щоб їх часом не змила вода.

Сплав дарабами в околицях Жабʼє.

Листівка, після 1906 р.

Дараби на р.

Чорний Черемош.

Листівка початку ХХ ст.

У Чорному Черемоші і його бічних струмках водилося чимало риби (особливо форелі), й відпочивальники часто з головою поринали у дуже популярне на той час серед інтелігенції захоплення – рибальство.

Особливо полюбляв рибалити Іван Франко.

Не раз його друзі і приятелі заставали за плетінням сітей.

Обов’язковим атрибутом літнього відпочинку в Криворівні були гриби, їх збирання у довколишніх лісах.

«Тихе» полювання, зазвичай, закінчувалося смачною грибною юшкою або смаженими грибами з молодою картоплею.

Гриби було справжньою «пристрастю» Івана Франка.

Іноді таке захоплення набувало навіть анекдотичного характеру.

Письменник удосвіта і по обіді ходив до ліса по гриби, взагалі кожну вільну хвилину намагався присвятити своїй «пристрасті».

Траплялося, назбирував так багато грибів, що членам сім’ї просто набридало їх чистити і готувати.

Тарас Франко дещо іронічно охарактеризував татове захоплення: «Ще гірша морока була з грибами, яких батько наношував не раз силу-силенну з лісу […] в Криворівні […], усюди тато лазив за грибами, і мама за них сварилася».

Навіть коли вже був хворим і довелося забути про рибальство, Іван Франко не відмовився від своєї грибної «пристрасті».

Не маючи змоги збирати гриби самостійно, він усе ж ходив до лісу в компанії знайомих чи рідних.

Вишукував гриби і вказував своїм супутникам, які брати, а які ні.

Іван Франко з паралізованими руками.

Криворівня, 1912 р., фото В.

Світлина з фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Іван Франко в Криворівні, 1912 р.

Світлина з фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

У 1902 році в Криворівню вперше приїхав Михайло Грушевський.

Його полонили яскраві розповіді про мальовничі краєвиди Карпат колег по Науковому товариству ім.

Шевченка Івана Франка та Володимира Гнатюка.

Тоді вчений оселився в домі заможного селянина Пилипа Зеленчука.

Будинок Грушевських у Криворівні.

Фото О.

Недільського, 1910 р.

План маєтностей у Криворівні, накреслений власноручно Михайлом Грушевським, 1924 р.

Ця місцевість настільки припала до серця Михайлові Грушевському, що він у червні 1907 року придбав у поміщика Владислава Пшибиловського гарну віллу поблизу Чорного Черемоша з видом на Жабʼє (тепер смт.

А вже у липні вся родина, хоча й без особливого ентузіазму, вирушила до Криворівні.

Спершу ночували у Волянських, а 6 серпня Грушевські оселилися у своєму домі.

Кілька днів наводили лад, а решту часу, до 24 серпня, насолоджувались відпочинком.

У щоденнику Михайло Грушевський записав, що 12 серпня вони влаштували пікнік – палили на березі річки ватру, «пекли кукурудзу й бараболю».

В наступні роки професор обладнав інтер’єр будинку в гуцульському стилі, перевіз туди зі Львова частину власної бібліотеки і щоліта до 1914 року відпочивав там з дружиною і донькою.

Особливо вдалим з погодою було літо 1909 року.

«Купаємося двічі на день, вода знову угрілася до 16-17˚.

[…] Пишу зрана, коло 10 полагоджую почту, о12 іду купатися і валятися на сонці.

Чую себе прегарно.

Гості наші не докучають, приємні», – такими рядками рясніє щоденник Михайла Грушевського за весь час перебування у Криворівні.

Того року в домі професора гостювали його учні та колеги з НТШ Денис Лукіянович, Микола Залізняк, Всеволод Козловський, а також рідня дружини.

Влітку 1912 року Грушевські приймали в Криворівні родину Калитовських (адвоката і письменника Ієроніма Калитовського) та подружжя Савицьких (катехит зі Стрия Йосиф Савицький з дружиною Людмилою з Левицьких).

Родина Грушевських з приятелями на канікулах у Криворівні, 1912 р.

Зліва направо: невідома жінка, Марта Левицька, Ієронім Калитовський, Стефанія Калитовська, Йосиф Савицький, Тетяна Калитовська (дитина), Марія Грушевська, Павло Калитовський (дитина), Людмила Савицька, Михайло Грушевський, Катерина Грушевська.

Світлина з фондів Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові.

Родина Грушевських на відпочинку у Криворівні, 1912 р.

Зліва направо у І ряді: Михайло Грушевський, Тетяна та Павло Калитовські, Катерина Грушевська, Марта Левицька, у ІІ ряді: Йосиф Савицький, Марія Грушевська, Людмила Савицька, Стефанія Калитовська, Єронім Калитовський.

Світлина з фондів Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові.

Дуже швидко Криворівня перетворилась на українську літню відпочинкову колонію.

І головними чином, завдяки місцевому пароху о.

Олексі Волянському.

Його дім завжди радо приймав відпочивальників.

Відомо, що парох щиро піклувався про належні умови для гостей, навіть наймав на літній сезон прислугу.

А ще у приватному листуванні вмів дуже гарно описати переваги Криворівні.

Запрошуючи Володимира Гнатюка на відпочинок, священик наголошував: «…тільки приїжджайте вже раз, бо чудна пора та воздух аж просить ся сам, щоби ним віддихати, такий свіжий і ароматний».

Олекса Волянський не лише здавав на літо кімнати у власному домі.

Він був посередником у пошуку комфортного і недорогого помешкання для гостей.

Постійно листувався з інтелектуалами, з’ясовував їхні потреби, запити щодо житла.

А ще заохочував своїх парафіян облаштовувати будинки так, щоб максимально пристосовувати для прийому «літників».

Олекса Волянський – греко-католицький парох у с.

Часто українські інтелігенти сходились у домі священика і теплими або й дощовими вечорами вели розмови на різні суспільно-політичні, культурні і навіть побутові теми, ділилися враженнями про побачене, планували спільні подорожі мальовничими куточками краю.

А ще «літники» організовували літературні і музичні вечори, просто цікаві й дотепні забави.

Ось як згадувала про такі зустрічі Анна Франко-Ключко: «… у просторій альтані в саду, високо понад шумливим Черемошем, за доброю закускою, поданою гостинною господинею, – велися довгі приятельські розмови, палкі спори.

Молодь співала пісень і тільки пізно вночі розходилося товариство».

Будинок о.

Олекси Волянського у Криворівні, у якому він приймав «літників».

Фото з експозиції ЛММ Івана Франка в Криворівні.

Щороку більше інтелектуалів обирали для відпочинку Криворівню, часто завдяки активній промоції Івана Франка й Володимира Гнатюка.

Вони вміли так захопливо описати краєвиди і переваги саме цієї місцевості, що приятелі і знайомі не могли встояти перед спокусою побувати у мальовничому селі на берегах Чорного Черемошу.

Наприклад, адвокат Юліан Дроздовський згадував, як у 1902 році вирішив кілька днів відпустки провести у Луки Гарматія, що вчителював у с.

Доїхавши до Коломиї залізницею, а до Криворівні – селянською фірою, він зустрів там Івана Франка та Володимира Гнатюка, які заагітували адвоката залишитись з ними і нікуди далі не їхати.

Більше того, Франко запропонував вийняти кімнату у того ж селянина, де жив сам із сім’єю.

В різні роки в Криворівні відпочивав український бомонд – лікар Тит Бурачинський, гімназійні професори Антін Крушельницький, Сидір Твердохліб, Осип Роздольський з родинами, вчителька Євгенія Бохенська, письменниці Катря Гриневичева та Ольга Кобилянська, Осип Маковей , історик Іван Джиджора та багато інших.

Залюбували це село й наддніпрянські інтелектуали: літературознавець, історик і письменник Василь Доманицький, адвокат Михайло Могилянський, вчений-антрополог Федір Вовк, археолог, етнолог, мистецтвознавець Вадим Щербаківський, мовознавець і письменник Борис Грінченко, поет Олександр Олесь (Кандиба) з родиною, художник Михайло Жук.

Окрему сторінку Криворівня відіграла і в житті Михайла Коцюбинського.

Він відпочивав там три літа поспіль – у 1910, 1911 і 1912 роках.

Село Жабʼє Косівського повіту (тепер смт.

Верховина Івано-Франківської області).

Доволі популярним серед інтелектуалів було й Жабʼє, що розташовувалось недалеко від Криворівні.

Мальовниче село поблизу вершин Чорногірського хребта вабило прекрасними пейзажами і цікавими пішими туристичними маршрутами в гори.

З села відкривались неперевершені краєвиди на вершини Дземброню, Магуру і Магурку.

Жабʼє, загальний вигляд.

Фото М.

Аффанасович, до 1914 р.

Жабʼє, вид на гори Магура і Магурка.

Листівка, після 1906 р.

Жабʼє обирали для відпочинку представники молодшої генерації інтелігенції.

Село стало звичним місцем проведення вакацій історика, учня Михайла Грушевського, Івана Крип’якевича.

Вперше він подорожував Карпатами у липні – серпні 1905 року за маршрутом Коломия – Жабʼє – Криворівня – Білоберізка – Ясенів Горішній – Кути.

Поїздка була дуже насиченою новими враженнями і знайомствами.

Зокрема, у с.

Білоберізка Іван Крип’якевич побував на концерті оркестру, що складався з семи доньок місцевого пароха о.

Білоуса (ім’я не встановлене).

А ще під час подорожі історик заприязнився з Володимиром Гнатюком, Кирилом Трильовським, священиком Олексою Волянським тощо.

Жабʼє, вид на гору Дземброню.

Фото початку ХХ ст.

Іван Крип’якевич.

У Жабйому Іван Крип’якевич відпочивав і у 1912 році.

Компанію йому склав літературознавець Володимир Дорошенко.

Упродовж канікул вони неодноразово пішки ходили до Криворівні, де гостювали у Михайла Грушевського та о.

Олекси Волянського.

Там же познайомилися з Михайлом Коцюбинським.

Згодом, коли хворий письменник повертався додому, Іван Крип’якевич супроводжував його спершу бричкою 40 кілометрів до залізничної станції у Ворохті, а згодом у вагоні третього класу – до Станіславова.

Урочище Підлюте (тепер Рожнятівський район Івано-Франківської області).

Не лише Гуцульщина, а й Бойківщина наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

приваблювала українських інтелектуалів.

Особливою популярністю користувалося урочище Підлюте в долині річки Лімниці в Горганах.

Місцевість завдяки специфічному географічному розташуванню (зона глибинного поперечного розлому) здавна славилася своїми мінеральними водами, дуже насиченими сірководнем і з великим вмістом срібла.

Ці землі перебували у власності Греко-католицької церкви, яка всіляко розвивала рекреаційний потенціал місцевості.

За розпорядженням митрополита Сильвестра Сембратовича в урочищі збудували літню резиденцію – «Кедрову палату», де могли зупинятися й приїжджі гості.

Згодом спорудили ще й окремі будинки для відпочиваючих.

Для комфорту гостей в Підлютому навіть обладнали приміщення для мінеральних купелей та три невеличкі басейни з мінеральними водами різного хімічного складу під символічними назвами Сильвестр, Андрей і Тит.

Інформація про цілющі властивості мінеральних вод і гірського клімату швидко поширювалась серед лікарів та потенційних відпочивальників.

Підлюте стало популярним курортом, куди приїжджали відпочивати і лікуватися з різних куточків Австро-Угорщини.

Листівка, перша половина ХХ ст.

Підлюте, р.

Листівка, перша половина ХХ ст.

З кінця ХІХ ст.

цю місцевість облюбувала для сімейного літнього відпочинку відома галицька родина Шухевичів.

Голова сім’ї, етнограф Володимир Шухевич, з дружиною Герміною та дітьми (Осипом, Дарією, Іриною, Володимиром і Тарасом) майже щороку бували в Підлютому.

Іноді брали з собою друзів, найчастіше – суддю Теофіла Бережницького з родиною.

Їхали потягом зі Львова до Рожнятова, там зупинялись на нічліг, а згодом кілька годин підводами до Підлютого.

На початку ХХ ст.

маршрут мандрівників дещо змінився.

Цьому посприяв розвиток лісозаготівельної і деревообробної справи, відтак – покращилось залізничне сполучення.

Шухевичі їхали зі Львова потягом до Боршнева, там ночували, а зранку вузькоколійкою, що перевозила ліс до тартаків, до Підлютого.

Відпочивальники зупинялись спершу в домі побережника (лісника), згодом – у митрополичих палатах чи будинку для гостей.

Володимир Шухевич – один з перших фотоаматорів у Галичині.

Завдяки його захопленню збереглося кілька світлин з Підлютого, на яких зображені дружина й діти на лоні природи.

Герміна Шухевич на камені з книгою, Підлюте.

Фото В.

Шухевича, кінець ХІХ ст.

Опубліковано у: Записки НТШ.

210: Володимир Старосольський 1878–1942.

Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто, 1991.

Дарія Шухевич з братами, Підлюте.

Фото В.

Шухевича, кінець ХІХ ст.

Опубліковано у: Записки НТШ.

210: Володимир Старосольський 1878–1942.

Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто, 1991.

Родина Шухевичів з друзями, Підлюте.

Зліва направо: 1-й ряд: перша Дарія Шухевич, третя Ірина; 2-й ряд: перший Володимир (мол.), шоста Герміна; 3-й ряд: другий Осип Шухевич.

Фото В.

Шухевича, кінець ХІХ ст.

Опубліковано у: Записки НТШ.

210: Володимир Старосольський 1878–1942.

Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто, 1991.

Традицію відпочивати в Підлютому продовжила й родина Старосольських.

Після одруження Дарія Шухевич та Володимир Старосольський спершу їздили на літні вакації з батьками, а потім і самостійно.

Зупинялись в урочищах Ангелів, де лісничим був свояк Мирон Левицький, та Чута.

Востаннє Старосольські відпочивали в Підлютому у 1939 році.

Родина Старосольських в Підлютому, 1926 р.

Зліва направо: Уляна, Володимир, Дарія, Ігор, Юрій.

Опубліковано у: Записки НТШ.

210: Володимир Старосольський 1878–1942.

Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто, 1991.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

галицькі інтелектуали здійснили вагомий вклад у популяризацію туристично-рекреаційний потенціалу Карпатського регіону.

Завдяки специфічним кліматичним умовам та культурній самобутності краю, він перетворився на справжній курортний центр Габсбурзької Галичини.

Відпочинок в Карпатах вирізнявся різноманіттям форм: від оздоровлення в санаторіях і здравницях, сільського туризму до екстремальних сходжень на вершини і рафтингу гірськими річками.

Важливою складовою такого дозвілля було знайомство інтелігенції з географією, історією, економікою, автентичними звичаями і традиціями краю, збір етнографічного і фольклорного матеріалу та подальше використання його у науковій, літературній і художній діяльності.

Наталія МИСАК.

Джерела та література:.

Арсенич П.

Криворівня в житті і творчості українських письменників, діячів науки й культури.

Івано-Франківськ, 2000.

URL: http://lib.

Волянський О.

Мої спомини про Івана Франка.

Спогади про Івана Франка / упоряд., вст.

і прим.

Львів: Каменяр, 1997.

Дроздовський Ю.