Чому благоустрій публічних просторів не завжди робить людей щасливими?

Вітаємо вас на «Хмарочосі»! Ми пишемо про розвиток міст вже 8 років та 1 днів. За цей час ми опублікували вже 18028 новин та статей і продовжуємо це робити щодня. Підтримайте нас щомісячним внеском! За ціною лише однієї поїздки у таксі, ви сприятимете незалежній роботі редакції і допоможете робити Київ місцем для гідного життя, а діяльність влади – прозорішою.

Благоустрій міських публічних просторів покликаний покращити користування цими просторами та підвищити якість життя містян, однак нерідко маж зворотній ефект. Чому так стається, пояснюється в матеріалі Fast Company.

Видання наводить низку досліджень з прикладами, коли благоустрій, орієнтований на поверхове покращення, а не на потреби місцевих жителів, робив простори менш доступними і, як наслідок, менш популярними.

Часом непривабливий, на перший погляд, простір може бути осередком міського життя, де місцеві збираються потеревенити, пограти в шахи, вигуляти собак; діти граються, стихійні торговці частують їжею. Косметичне покращення може знищити ці функції.

Наприклад, у 2013 році муніципалітет провів реконструкцію парку Аламеда Сентраль у центрі Мехіко. На цьому фото, зробленому якраз перед будівельними роботами, видно безліч вуличних торговців і лотків із іжею по периметру та вздовж центральної алеї. Тут також проводили релігійні зібрання, грали вуличні музиканти тощо.

А ось як виглядає парк після реконструкції — територія стала значно більш упорядкованою, але водночас виглядає менш жвавою. Парк тепер орієнтований більше на туристів, ніж на місцевих жителів, до стихійних торговців влада застосовує політику нульової толерантності.

Інше дослідження висвітлює джентрифікацію промзони між водоймою Чхонгечхон та проспектом Ильчіро в Сеулі. Під час реконструкції майстерні та крамнички, які розташовувалися там протягом 50 років, знесли. Це призвело до розірвання соціальних зв’язків і викликало протести місцевих жителів.

Темі функціонування міста присвячено чимало впливових теоретичних праць. Так марксистський філософ Анрі Лефевр у своїй книзі 1968 року «Право на місто» описує місто як простір співпраці, місце зустрічі громадян, які спільно формують міське життя. Цей погляд протиставляється уявленню про міські простори як товар.

Американська урбаністка Джейн Джейкобс вважала, що місто чи район занепадають, якщо до міського життя не залучені всі жителі. Схожі думки висловлював данський архітектор Йен Гейл наголошував, що містопанувальник має звертати особливу увагу на те, як простором щоденно користуються жителі.