З моменту оголошення мобілізації в Росії країну залишили сотні тисяч росіян. Частина з них попрямувала до Казахстану. Талгат Умаров з прикордонного Уральська поспілкувався з тими, хто поспішно покинув сім’ю і роботу і поїхав до країни, де ніколи не був (країни Балтії закрили в’їзд для росіян – Ред. ) і написав статтю для ТЕКСТІВ.
Більшість прибулих пронизані страхом за безпеку своїх родин, що залишилися в Росії. Родичі багатьох з них досі не знають, що вони виїхали, а батьки деяких засуджують їхнє рішення не брати до рук зброю. Хто ці росіяни, що тікають від війни?
Казахстан має найдовший кордон з Росією – 7500 км. Більшість росіян, що тікають від мобілізації, прямують до Західно-Казахстанської області. За 10 днів – з 21 по 30 вересня майже 50 тисяч з них перетнули кордон і опинилися в обласному центрі – місті Уральськ.
Уральск межує одразу з кількома російськими областями: Оренбурзькою, Саратовською і Волгоградською. Потік росіян ринув сюди одразу після оголошення Путіним мобілізації 21 вересня. Ближче до вечора того ж дня на пропускному пункті “Маштаково” на трасі Уральськ – Самара зібралося багато авто.
У ніч на 22 вересня водії дальнобійники почали пересилати одне одному фото з величезними чергами на кордоні. З того дня автомобільна черга не зменшується, а на вулицях Уральська все більше хлопців з Росії, що відрізняються від місцевих казахстанців російської національності тим, що неправильно вимовляють назву місцевої валюти, пересуваються групами і, як правило, озираються навколо.
«Не кажіть «тэнгэ»!»
Більшість росіян, потрапили до Уральська, знають волонтера Леану. Вона їх зустрічає на кордоні з 24 вересня. З дівчиною ми розмовляємо на посту “Сирим” – це казахстанський пост, що межує з російським постом “Маштаково”. Крізь вітер і мряку вона розповідає, чим саме допомагає росіянам, що вперше потрапили до Казахстану. – Я контактую з таксистами, щоб вони не завищували ціни, зідзвонююсь з кафе, де їх безкоштовно годують. Ми – волонтери, допомагаємо їм з ночівлею, консультуємо щодо реєстрації, міграційної карти, отримання індивідуального податкового номеру. Зараз проїзд від посту до міста – це 60 км коштує 1000 рублів з людини (17-18 доларів, – Авт.), – розповідає волонтерка. За словами Леани росіяни, що тікають до Казахстану, не підтримують війну в Україні, тому й тікають від призову.
– Вони не те що воювати бояться, вони кажуть, що це не їхня війна, а війна Путіна. Зараз нам кажуть, що за нашу гостинність вони підуть за нас воювати (тобто за Казахстан). Загалом це хороші хлопці, але звісно, трапляються, хоча й рідко, “екземпляри”, які поводяться так, ніби ми їм зобов’язані допомагати. З першої зустрічі я їм пояснюю, як вимовляти назву нашої національної валюти – “тєнгє”, щоб вони не казали “тэнгэ”. Якось мене спитали: “Чому це так важливо?”. Я їм відповіла: “Ми ж, коли приїздимо до Росії, не кажемо “рубля” замість “рубль”. Волонтерка права, у казахстанців викликає обурення, коли росіяни неправильно називають валюту їхньої країни.
У перші дні волонтерів було багато. Вони годували росіян безкоштовно, купували їм сім-карти й забезпечували безкоштовною ночівлею. Зараз охочих допомагати стає менше, а потік росіян триває, черга з боку Росії щодня зростає.
– Вчора музиканти приїхали. Кажуть, стояли в черзі дві доби, – розповіла волонтерка. Вона розуміє, що потік росіян створює напруження у місті. Через них у рази зросли ціни на житло.
Вартість оренди в Уральську зросла учетверо
Якщо раніше в Уральську можна було орендувати однокімнатну квартиру за 50-60 тисяч тенге (приблизно 105-125 доларів США) на місяць, то зараз є оголошення, де люди просять за такий варіант 200 тисяч (приблизно 420 доларів). – З підвищенням цін місцеві почали тиснути на своїх же: виганяють їх, щоб пустити росіян, – продовжує Леана. – І ця ситуація всіх напружує. Тому ми заселяємо росіян у хостели, за 700-800 рублів (12-13 доларів США) їм здають кімнату на шість осіб. Привозимо їх у табір “Атамекен” (літній дитячий табір на 220 місць в межах Уральська – Авт.).
Швидкість пропуску громадян Росії до Казахстану різко зменшилася у порвінянні з першими днями після оголошення мобілізації, але це не свідчить про те, що охочих залишити Росію стає менше. Водій “ауді” з російськими номерами, розповів нам, що йому довелося стояти в черзі більше двох діб, щоб потрапити до Казахстану.
“Доводити щось своєю похоронкою я не збираюсь”
Перше, що росіяни роблять в Уральську – звертаються до Центрів обслуговування населення (ЦОН), де стають на облік у Казахстані строком на 90 дні і оформляють індивідуальний податковий номер. Це дозволяє їм відкрити найпоширенішу в країні банківську картку – «Kaspi Gold». Поряд з двомаа ЦОНами, які місцева влада виділила лише для обслуговування росіян, з 22 вересня стоять величезні черги. Вранці 30 вересня у черзі перед одним з них стояли більше тисячі чоловіків віком 25-30 років. Татуювання, модні зачіски, довге волосся – всі атрибути міських жителів. У багатьох – безпровідні навушники від айфонів. На прохання відповісти на запитання на камеру майже все в один голос відмовляються. Навіть на диктофон деякі відмовляються говорити. – У нас там сім’ї залишилися, боїмося за них, – відповідають всі, як один, молоді хлопці. Після настороженого погляду з нами погодився спілкуватися хлопець з Казані, що назвався Сергієм. Каже, йому 35, хоча на вигляд – не більше 25. За його словами, вдома в нього залишилася дружина з маленькою дитиною. Терміново виїхати з Росії він вирішив в неділю увечері, а вже в 10 ранку у понеділок стояв на російсько-казахському кордоні. – Стояли довго, через деякий час покинули авто і пішли пішки. Йшли 30 кілометрів. Перетнули кордон наступного дня о другій ночі. В Уральську я більше трьох діб, разом з іншими хлопцями зняли будинок, – розказав Сергій.
Поряд з Сергієм сидить на лавці його друг, якому на вигляд теж років 25. Він прикриває обличчя коміром куртки. – Чому ти ховаєш обличчя, – питаю. – Ми ж тебе не знімаємо. – Інші знімають, – каже він і показує рукою на інших журналістів біля ЦОНу. Сергій зі своїм другом розповіли, що їм повістки не приходили, але друзі і сусіди, які ніколи не служили в армії, вже отримали. – Вони говорять одне, а роблять інше (це про російську владу – Авт.). Зараз кажуть, що ніби почали повертати тих, хто не мав би потрапити під мобілізацію. Але це ж лише питання часу. Зараз одних уб’ють, потім інших відправлять замість них – з розпачем в голосі кажуть хлопці. – А ви чому воювати не підете? – Запитуємо ми. – Я не вважаю цю війну правильною з нашого боку, це ми напали на Україну. Я вважаю Росію агресором, – рівним голосом відповідає Сергій.
Його друг додає: – Кажуть, треба йти батьківщину захищати, але вони ж на нас не нападали, – додає друг Сергія. – Батьківщину треба захищати, коли на неї нападають. Вони (українці – Авт.) такі самі люди, як ми, і вони на своїй території. В Росії нам не можна висловлювати свою точку зору. Можна спробувати вийти на протести, але вони в нас успішно придушуються. Виїзд – наш єдиний шлях висловити свою точку зору. У нас зараз немає жодного плану, як жити далі. Можливо, поїдемо до іншої країни, а поки почекаємо, подивимося. На запитання, чи вважають його зрадником у найближчому оточенні, Сергій відповів, що багато рідні не знає, що він поїхав. Але в тестя його від’їзд викликав критику. – Мій тест, наприклад, сварився, коли дізнався. Йому не сподобалося, бо він підтримує режим. У нас з ним конфронтація. Він підтримує Путіна і вважає, що це правильна війна. Доводити йому щось зворотнє своєю похоронкою я не збираюся. Історія скоро все розставить на свої місця, – додає Сергій. – А чому тесть підтримує режим? – Бо він їсти не може без телевізора. Ніби доросла людина, освічена, програміст. Мабуть пропаганда добре працює, – каже хлопець. За словами Сергія, грошей у них з другом вистачить на 2-3 місяці. Що робитимуть далі, не знають.
На парковці ми зустріли трьох чоловіків з Рязані. Вони приїхали з Росії на своїй вантажівці «ГАЗель». Називатися та фотографуватися відмовилися, попросили також не знімкувати держномери їхнього авто. За їхніми словами, стояли на кордоні більше чотирьох діб. В Уральську вони вперше. Кілька днів ночують в машині: двоє сплять в кузові, один в кабіні. В кузові в них термос, хліб, розстелені матраси. Признаються, що втекли в Казахстан через мобілізацію. – Двоє з нас – з вищою освітою: один фінансист, інший економіст. А я – механік, – розповідає один з чоловіків. – Грошей у мене, наприклад, залишилося небагато, 15 тисяч рублів – і все. Що робити далі, не знаю, треба шукати роботу. За словами двох із них, навіть батьками не казали про те, що виїхали з Росії, бо впевнені: батьки їхнє рішення не підтримають. – Вони підтримують війну, їх від телевізора не відірвати, – кажуть наші співрозмовники. Біля ЦОН ми стали свідками ще однієї розмови.
«Вишикував нас і почав кричати: «Ви 23 лютого святкуєте чи 8 березня?!»
30-річний чоловік, що стояв у черзі, розповів, з чим зіткнувся на пропускному пункті “Тепле” в 40 км від Уральська в бік міста Бузулук Оренбурзької області. – Годині об 11-й вечора на прикордонному пост відбулася перезмінка, прийшла інша зміна, а там полковник. Вишикував нас чоловік десять на території пропускного пункту і почав нам розповідати… – Що, на війну агітував йти? – Запитує його хтось поряд з черги. – Та вишикував і почав кричати: “Ви 23 лютого святкуєте? Чи ви 8 березня святкуєте? Що у тебе сережки у вухах? А ти що в навушниках стоїш? Якщо ви біжите, як барани, то хоч вишикуйтесь у рівний ряд”.
Хвилин за двадцять, за словами чоловіка, полковник заспокоївся і вони перетнули кордон.
«Або в тюрму, або в мішку додому привезуть»
Росіяни, що не знайшли житла в Уральську, можуть розміститися у дитячому таборі “Атамекен”. Їх почали туди пускати з 22 вересня. Табір розрахований на 220 осіб. У приміщеннях, схожих на казарми, розташовані двоповерхові ліжка. У дворі «Атамекена» ми зустріли 28-річного хіміка-нафтовика з Москви. Представився Олексієм. Розповів, що виїхав з Москви 27 вересня. Літаком долетів до Саратова, потім через пост «Озинки» потрапив до Казахстану. – Я вирішив поїхати одразу, як дізнався, що мої колеги отримали повістки. Хочу поїхати в Астану чи Алмати, походити по посольствам, дізнатися, як можна виїхати до Європи, – каже він.
Його ми теж запитали, чому не хоче воювати. – Я не хочу брати в цьому участі, – каже Олексій. – Мені здається, що ця війно докорінно неправильно. А президент (Путін – Авт.) неправильно поводиться, – обережно додає він. – Ти ще м’які слова добираєш, – зауважує його знайомий, що саме до нас підійшов.
На запитання журналістів, чи дійсно більшість росіян підтримує війну, Олексій відповів, що освічена столична молодь у більшості війну не підтримує. “За війну”, за його словами, – доросле населення, що потрапило під вплив пропаганди. – Але випадки різні бувають, – визнає він. – От наприклад, у мене на роботі була колега, що висловлювалась «за війну». В лютому-березні вона говорила про українців: «Їх треба всіх перебити, щоб пошвидше все закінчилось», але після оголошення мобілізації її чоловік і син різко виїхали з Росії. – Я планував вступити на навчання, щоб отримати другу вищу освіту, – Розповідає Віктор з Підмосков’я, інший наш співрозмовник. – Давно розумів, що те, що відбувається у країні, ні до чого доброго не приведе. Завжди був проти Путіна і проти війни, чекаю моменту, поки він помре. А поки що у мене є лише два варіанти: або в тюрму, або додому в мішку привезуть, тому я й виїхав. Віктор розповів, що служив в армії, тому його, швидше всього, призвали б серед перших.
– Ті, з ким я служив, почали отримувати повістки. Хтось уже поїхав в Україну. Те, що мене почнуть шукати – питання одного-двох днів, я це розумів, тому й виїхав. При перетині кордону боявся, що вже внесли в базу і не випустять, – каже Віктор. За його спостереженнями більшість у Росії підтримує війну. – Я так бачу, що більшість за Путіна, вважають, що він все робить правильно. Чому так вважають? Я думаю, це вплив пропаганди, але не тільки телевізор, це й радіо, і соцмережі, і блогери, що капали на мізки людям протягом двадцяти років, і це дало такі плоди. У коридорі двоповерхової будівлі ми зустріли Михайла. Йому 30, він народився в Самарській області, шість років жив У Петербурзі. Він єдиний, хто погодився фотографуватися і говорити відкрито. – Ми з братом приїхали вчора вночі. У черзі до посту “Ілек” простояли 60 годин. Я працюю веб-дизайнером. Раніше робив інтерфейси в дизайн-студії. Після 21 вересня (день оголошення мобілізації – Авт. ) мене скрутило, я був у паніці, одразу почав шукати варіанти, як виїхати. Знайшов квитки на Єреван на 1 жовтня, але вирішив, що чекати до цього часу – не варіант.
За його словами, він служив в армії, хоча й не бажав цього. – Я ніколи не підтримував чинну владу, – додає він. – І завжди був на боці опозиції у цьому питання. – Чи є у твоєму оточенні ті, що називають тебе зрадником? – Щоб прямо зрадником, то ні. Але є ті, що перебувають у стадії заперечення ситуації. Вони кажуть: “Не все ж так погано, це ж наша країна, все може налагодитися”. Але ні в кого з моїх знайомих немає бажання брати в руки автомат і їхати в Україну.
По словам Михаила, он служил в армии, и попал в её ряды против своего желания. Він вважає, що зі своєю спеціальністю він зможе працювати з будь-якої точки світу. Він планує виїхати до будь-якої європейської країни. Різке збільшення кількості росіян на вулицях Уральська викликало різні реакції у казахстанському суспільстві. Деякі казахстанці висловлюються за закриття кордонів з РФ. Є ті, хто називають приїжджих зрадниками, інші допомагають, бо вважають їх людьми, що опинилися в біді. Відомий казахстанський журналіст з Уральська – Лукпан Ахмед’яров, що підтримує Україну з самого початку російської агресії, прокоментував ситуацію так: “Хай вже краще вони будуть мігрантами тут, ніж окупантами в Україні”.
Талгат Умаров, Уральськ. Спеціально для ТЕКСТІВ
Уральськ пропаганда мобілізація РФ казахстан російсько-українська війна