Чимало мегаполісів світу поступово ідуть під воду — Венеція, Роттердам, Нью-Йорк, — але жоден так швидко, як Джакарта. За останні чверть століття окремі райони підтопилися на понад п’ять метрів. Експерти вважають, що рішення слід знайти до 2030 року, потім буде пізно, повідомляє BloombergCityLab.
Однією з проблем столиці Індонезії є нелегальні свердловини. Кожен третій житель 11-мільйонного міста не має доступу до ведопроводу. Тисячі нелегальних свердловин виснажують водоносні горизонти, послаблюють ґрунт і створюють умови для подальшого просідання.
Влада звернулася до компанії Air Bersih Jakarta місцевого мільярдера Ентоні Саліма з проханням розширити водопровідну мережу. Статки Саліма перевищують понад 10 мільярдів доларів, зокрема, на продажу локшини швидкого приготування. Зараз його компанія контролює водопостачання в Джакарті, зокрема, оперує п’ятьма найбільшими водоочисними станціями. Підключення містян до водопроводу принесло би бізнесмену мільярдні прибутки.
У 1990-х роках Світовий банк надав Джакарті кредит на розвиток інфраструктури водопостачання та водовідведення. Диктатор Сухарто розділив систему водопостачання Джакарти навпіл між двома приватними операторам, пов’язаними з його близьким оточенням. Одна з частин дісталася Salim Group, яку заснував батько Ентоні Саліма.
У 1998 році спалахнули громадські протести проти Сухарто і протестувальники, зокрема, спалили будинок родини Салімів, як наближених до президента. Родина залишила країну. Та ось двадцять років потому Ентоні Салім відновив водопровідну імперію та отримав контроль за водою Джакарти — приблизно над половиною інфраструктури.
Джакарта — одне з небагатьох міст, яке передало водопостачання приватному сектору. Загалом у світі приблизно 90% води перебуває у державній власності. Приватизована система також водопостачання існує у Великій Британії, й зараз переживає кризу. Компанія Thames Water підвищила тарифи та накопичила мільярди фунтів боргів.
Оскільки у Джакарті поверхневі води сильно забруднені стічними водами, більшу частину води купують за межами міста. Її очищують, а потім розподіляють дірявими трубами, яким вже буквально по сто років. Через це близько 40% води втрачається по дорозі, а решта повторно забруднюється.
Навіть ті мешканці, хто має доступ до водопроводу, іноді вважають за краще користуватися нелегальними колодязями замість того, щоб платити за воду, яка все одно не придатна для пиття.
Через те, що водопровід є не скрізь, і більшість будинків не зобов’язані користуватися водопроводом, тарифи не підвищувалися вже понад 15 років.
За відсутності доступу до чистої питної води люди свердлять нелегальні свердловини або купують воду бочками за високою ціною. Деякі бідні домогосподарства змушені витрачати на воду до чверті своїх доходів.
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті