Львівський монетний двір – порятунок держави чи шлях до “відмивання” фальшивих грошей?
Львівський монетний двір – порятунок держави чи шлях до “відмивання” фальшивих грошей?

Львівський монетний двір – порятунок держави чи шлях до “відмивання” фальшивих грошей?

Львів був важливим містом у княжі часи, столицею краю та держави, торгівельним та культурним центром. Мав Львів і багато інших цікавих статусів. Наприклад, був одним із небагатьох міст на українських землях Речі Посполитої, яке мало ката. Також у Львові, так сталося, діяв монетний двір – таких міст теж на пальцях однієї руки у всій Речі Посполитій. Це цікава, але й брудна історія. Пропускати її, однозначно, не варто.

Львів, панорама XV століття
Львів, панорама XV століття

Монетний двір у Львові. Чому?

У середині XVII століття, ослаблена подіями Хмельниччини, колись “безсмертна” Річ Посполита повільно, але впевнено тонула під водами шведського “потопу”. “Титаніком” йшла вона під воду, а під владою короля залишалося все менше територій. До останнього вірним монарху був Львів.

Прес для карбування монет. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Прес для карбування монет. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Саме тут, у 1656-1663 роках, запустили роботу монетного двору – грошей держава потребувала, а критичну ситуацію ще можна було виправити. Монетний двір – добре, але він став магнітом, який притягнув до Львова авантюристів і шахраїв. Люди, пов’язані з монетарнею, регулярно ставали фігурантами судових процесів.

Організаційні моменти

Ця історія від початку виглядає дивною. У лютому 1656 року до Львова приїхав король Ян Казимир. Наступного місяця він видав розпорядження карбувати у місті монету. Адміністратором монетного двору призначили коронного канцлера Стефана Корицінського, його заступником був Ієронім Піноччі, а функції секретаря виконував Лоренцо Бандінеллі. Фактично саме останнього можна вважати керівником монетарні у Львові. Цікавим є й питання матеріалу з якого у Львові карбували монети. Це предмети культового призначення, церковні скарби, які Речі Посполитій передали в позику з Риму – чаші, хрести, ліхтарі, лампадки, статуї святих тощо.

Ян Казимир. Фото з https://uk.wikipedia.org
Ян Казимир. Фото з https://uk.wikipedia.org

Кожна велика й важлива інституція повинна бути прив’язана до якоїсь локації. Для Львівського монетного двору, хоч і не без проблем, орендували приміщення №39, що на Площі Ринок. Це був будинок купця Я. Жидкевича. Його нащадки не надто тішились такій угоді, але “добровільно” все ж пристали. У подвір’ї цієї кам’яниці зробили дерев’яну прибудову, де й відбувалося карбування монет. При цьому, прибудова швидко занепала через паузу в роботі монетного двору. Коли функціональність двору відновили, прибудову також реконструювали. Дещо перестаралися і під час робіт зруйнували частину стіни, яка відділяла будинок купця Жидкевича від сусідньої, якою володіли спадкоємці львівського радника С. Вільчека (пл. Ринок, 38). Довелося з’ясовувати стосунки у суді.

Суперечки, афери, крадіжки та скандали

Різноманітні “веселі” історії супроводжували львівську монетарню практично від моменту її відкриття у 1656 році. У серпні згаданого року з працівників монетарні стягнули 16 злотих і 12 грошів за “втрату” частини срібла. У листопаді того ж року ув’язнили майстра Іцка Жида, який намовляв інших працівників монетного двору красти срібло. Тесляр М. Самбірський ремонтував дах приміщення монетарні, але всі саме пішли на обід і він заліз до середини й поцупив декілька злитків золота, золотий ланцюг, срібло та чималу суму грошей монетами. Закономірно, що до діяльності монетарні у Львові було багато запитань, а від її керівників регулярно вимагали фінансові звіти.

Площа Ринок, 39, де знаходився монетний двір. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Площа Ринок, 39, де знаходився монетний двір. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Саме до керівників двору і було найбільше запитань. Особливо, коли керівником монетарні став Джованні Аморетті. Для потреб монетного двору у Львові він міг набувати золото та срібло в усій державі. Натомість, зобов’язався боротися з напливом фальшивої монети з Молдавії та Волощини. Проте саме Аморетті і став фігурантом багатьох скандалів. У 1664 році його родич намагався продати євреєві І. Абрагамовичу відходи срібла, які залишилися від діяльності монетного двору. Коли покупець побачив товар, від усіх домовленостей відмовився – апелював до низької якості срібла та стверджував, що його надурили.

Монети Яна Казимира. Фото з https://leopolis.one/

Найбільшої слави Джованні Аморетті зажив як людина, пов’язана із розповсюдженням на теренах Речі Посполитої фальшивих волоських шелягів. Шеляги регулярно підробляли на території Молдавського князівства й контрабандою завозили до Речі Посполитої. Існували документи, якими регулювали процедуру та обсяги ввезення шелягів з Молдавії до Речі Посполитої, але на практиці завжди були нюанси. Зокрема, коли монети везуть за посередництва керівника монетного двору Аморетті. У 1663 році Аморетті навіть постав із компаньйоном перед судом. Тоді вони присягнули, що жодних угод з молдавським господарем про карбування фальшивих шелягів не мають. Аморетті визнав, що дозволяв купцям за певну плату перевозити через митницю волоські шеляги і заплатив штраф. Суд зняв звинувачення і справу закрили.

Клятва Яна Казимира у латинській катедрі. Фото з https://uk.m.wikipedia.org/

Пізніше Аморетті знову звинуватили у зловживаннях. Тепер приводом стала ситуація у брацлавського воєводи Яна Потоцького. Той затримав у Бучачі людей Аморетті, які везли з Молдавії до Львова фальшиві шеляги. Потоцький встиг провести маленьке розслідування і з’ясував, що до афери був залучений монах-домініканець. Той вже привіз до Львова декілька десятків тисяч злотих у волоських шелягах. Вдалося знайти навіть візників, які транспортували монети. Вони засвідчили, що залишили в будинку Аморетті у Львова 16 мішків волоських шелягів. Ще 8 мішків нібито конфіскували люди воєводи. Джованні Аморетті вирішили покарати і конфіскувати все його майно. Король мав винести вердикт про позбавлення одіозного італійця життя. Проте до виконання цих розпоряджень на практиці так і не дійшло. Аморетті згодом зник зі Львова, а останні роки його життя оповиті туманом невизначеності.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Крижанівський А., Шуст Р. Шестигрошовики Яна ІІ Казимира, карбовані у Львові у 1660-1663 роках // Дослідження з української нумізматики. – С. 19-22 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://clio.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2014/12/%D0%A8%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%B3%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%B8.pdf
  2. Шлапінський В., Шуст Р. Італійці у Львові: керівники та персонал Львівського монетного двору в 1656-1663 рр. // Вісник Львівського університету. Серія історична, Львів. – Вип. 35-36. – С. 521-531.
  3. Шуст Р., Шлапінський Р. Львівський монетний двір у середині XVII століття: функціонування та типологізація продукції. – С. 66-79. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Shust_Roman/Lvivskyi_monetnyi_dvir_u_seredyni_XVII_stolittia_funktsionuvannia_ta_typolohizatsiia_produktsii.pdf?
Джерело матеріала
loader