85 років тому відбулася радянська окупація Польщі

Тим часом о 5-й ранку шість радянських армій, чисельністю 620 тисяч чоловік, почали переходити польський кордон. На майже 800-кілометровому фронті їм протистояло 10 батальйонів, 3 дивізіона і один кавалерійський ескадрон у складі Корпусу охорони кордону, в тилу — 10 недоукомплектованих дивізій з числа переформатованих після боїв проти німців піхотних підрозділів і 15-тисячне львівське угрупування, загалом, разом із воєнізованими організаціями самооборони і жандармерією, — трохи більше 300 тисяч бійців. На озброєнні у поляків було 540 одиниць артилерії, 70 танків і біля 160 літаків проти 4960 одиниць артилерії, 4740 танків і 2600 літаків у супротивника.

До кінця дня війська Білоруського особливого військового округу на чолі з командармом 2-го рангу Михайлом Ковальовим зайняли Новогрудок і Барановичі, Київського під командою маршала Семена Тимошенка — Рівне, Чортків, Тернопіль і Коломию, заглибившись в середньому на 70-100 км. Польські аеродроми і залізничні станції виявились практично порожніми. «Супротивник неорганізовано відходить у західному напрямку, не намагаючись чинити опору», — йшлося того дня у радянському донесенні.

Увечері 17 вересня, закликавши співгромадян по радіо «зберігати твердість духу і мужність у боротьбі з бездушними варварами», з Косова (нині Івано-Франківська область України) через Кути «на територію одного з наших союзників» разом з урядом евакуювався президент Мосцицький, а у ніч проти 18 вересня, попередньо віддавши наказ військам «здійснити відхід в Румунію і Угорщину найкоротшими шляхами» і чинити опір радянським військам лише в разі спроби роззброєння частин, — верховний головнокомандувач Ридз-Смігли. До ранку біля 70 тисяч польськик військовслужбовців перейшло кордон з Румунією і Угорщиною, де вони були інтерновані, як і їх президент та головнокомандувач.

До вечора 18 вересня Червоною армією були зайняті Луцьк і Станіслав, наступного дня — Вільно, Ліда і Володимир-Волинський, 21 вересня — Калуш і румунсько-угорське покордоння, 22 вересня, після тривалих дипломатичних переговорів, які завершились наказом Гітлера про відведення німецьких військ далеко на захід згідно з обумовленої пактом Молотва-Рібентропа лінії розмежування, — Гродно, Білосток, Брест, Борислав, Львів та Сарни, 24-го — Дрогобич, 26-го — Яворів, 27-го — Старий Самбір.

28 вересня перед німцями капітулював гарнізон Варшави, де за 20 днів боїв загинуло 18 тисяч цивільних і полягло, було поранено чи потрапило в полон 120 тисяч військових.

Того ж дня у Москві Йоахім Ріббентроп і В’ячеслав Молотов скріпили підписами «Договір про дружбу і кордон», який викреслив Польщу з карти Європи: згідно з новими радянсько-німецькими домовленостями, до СРСР відійшла більша частина Західної України (крім Холмщини, Підляшшя, Посяння і Лемківщини), і його кордон, остаточно взятий під охорону військами НКВС 16 жовтня, просунувся на захід на 250-350 кілометрів.

До договору додавалися три протоколи — один конфіденційний і два секретних. Конфіденційний визначав порядок здійснення обміну радянськими і німецькими громадянами між обома частинами розділеної Польщі, а секретними встановлювалися зобов’язання сторін припиняти будь-яку «польську агітацію», що зачіпає інтереси сторін, і коректувалися зони «сфер інтересів» СРСР і Німеччини у Польщі: щоб компенсувати зайнятий німецькими військами терен між Віслою і Бугом (Люблінське воєводство і східна частина Варшавського), які за пактом Молотова-Ріббентропа входили до компетенції СРСР, німці погодили ініціативу Сталіна мати можливість у майбутньому проводити «спеціальні заходи на литовській території для захисту інтересів радянської сторони».