Орнаменти й мережива: вікна, якими дивляться на світ хати Онуфріївської громади
Орнаменти й мережива: вікна, якими дивляться на світ хати Онуфріївської громади

Орнаменти й мережива: вікна, якими дивляться на світ хати Онуфріївської громади

Етнографині з Кіровоградщини досліджують і намагаються зберегти красу старих будинків, яку не завжди цінують навіть власники

Вікна – суто утилітарний елемент житла. Тепер частіше використовують металопластикові через їхню зручність. А були часи, коли двері та вікна додатково оздоблювали розписами або дерев'яними візерунками – і не лише для краси, а й щоб символічно захистити оселю від зла.Власне, й християнська традиція під час ритуалу освячення житла надає особливу увагу вікнам та дверям, оскільки самі вони пов'язують дім з навколишнім світом.

Але навіть суто декоративні, без особливого символічного значення традиції оздоблення вікон поступово втрачаються через заміну на все ті ж металопластикові. Тому дослідити та зберегти ошатні орнаменти віконниць – важливе завдання. На Кіровоградщині дослідницькою та науковою роботою, зокрема й у цьому напрямі, опікується громадська організація «Баба Єлька».

В експедицію до Онуфріївської громади, де в оздобленні будинків змішалися декоративні елементи Кіровоградщини і сусідньої Полтавщини, разом з етнографинями вирушила й кореспондентка Укрінформу.

Орнаменти й мережива: вікна, якими дивляться на світ хати Онуфріївської громади - Фото 1

МЕРЕЖИВНІ ВІКНА КОЗАЦЬКОГО СЕЛИЩА

Їдемо до селища Павлиша (заснував його у 1739 році кременчуцький сотник Федір Гаврилов) та двох сусідніх сіл – Камбурліївки й Омельника. Павлиш буде першим за маршрутом, сюди від Кропивницького трохи більш як дві години автівкою. Прохолодний листопад потішив погодою – у день поїздки сонячно.

Зустрічає нас місцевий краєзнавець та вчитель Віталій Постриган. Він одразу розповідає, яка частина селища старша та де шукати найцікавіше. Колектив «Баби Єльки» уже бував тут, але з іншою місією – дослідити історію та фольклор за розповідями старожилів, а потім показати це в циклі фільмів.

Співзасновниця Етнолабораторії Інна Тільнова розповіла, як з'явилася ідея дослідити окремо оздобу вікон.

- Ідея прийшла, мабуть, під час першої нашої поїздки в Онуфріївську громаду, це було село Деріївка. Ми відверто були у захваті від кожної хати, бо помітили там таке, чого не бачили в інших селах – дерев'яне мереживо в оздобленні віконниць. Навіть у тих хатах, де стояли пластикові вікна, віконниці були збережені. Водночас, як виявилось, майже ніхто з місцевих жителів не відчував до цих прикрас пієтету – є та й є. Жоден з тих, із ким ми говорили, не знав імен різьбярів, не цікавився цією традицією. Я розумію, що вона не унікальна, але це мереживо може бути основою для айдентики краю. І його треба берегти! – розповіла етнодослідниця.

Інна Тільнова додала, що минулої поїздки колектив був зайнятий зніманням документального серіалу, але щоразу, як були в цій громаді, фотографували віконниці, що захоплювали.

- Якось поділилися ідеєю збереження з друзями з однієї з торговельних мереж, і їхня маркетологиня Марія Тарасенко запропонувала бути партнерами в цьому. Тож ми вирішили поїхати в експедицію і спробувати розпитати місцевих жителів про те, хто робив ці вікна, за якими зразками, коли і де, – говорить співзасновниця Етнолабораторії.

Колега Інни Тільнової, Світлана Буланова, розповіла, що теслярство їхній колектив наразі менше дослідив, ніж інші види декоративно-ужиткового мистецтва.

Орнаменти й мережива: вікна, якими дивляться на світ хати Онуфріївської громади - Фото 2

- Ми знаємо, що найчастіше з традиційних ремесел люди займалися вишиванням, ткацтвом, різьбярством, лозоплетінням і багато чим іншим. А от саме робота теслярів, майстрів, які працювали з деревом і виготовляли таку красу, висвітлюється рідше. Нам би хотілося про це розповісти більш докладно і на широкий загал. Звісно, для цього потрібно все самим дослідити, тому ми й зібралися в експедицію, – говорить Світлана.

НАЛИШНИКИ ТА КАРНИЗИ: ЛОКАЛЬНІ НАЗВИ ВІКОННИХ МЕРЕЖИВ

Жителі селища Павлиша, з якими вдалося поспілкуватися, розповідають, що не надавали особливого значення оздобі вікон. Звісно, прикрашали, але не за певними традиціями – на свій смак.

- У нас ставнів нема через те, що дуже великі вікна. Я покрасила там білим, там голубим оттінком, – говорить місцева жителька Клавдія Валентинівна.

Жінка додає, що й окремої назви конструкція вікна не має, хіба що різьблену верхівку називає карнизом. Її загалом дивує зацікавленість вікнами, говорить неохоче.

А Інна Тільнова каже, що люди навіть трохи побоюються такої цікавості, вона для них несподівана.

Орнаменти й мережива: вікна, якими дивляться на світ хати Онуфріївської громади - Фото 3

- Інформації поки що мало вдалося зібрати, жителів дивує наша зацікавленість і, можливо, трохи лякає, коли люди з камерами фотографують їхні садиби. Але ми попередили старосту, заручилися підтримкою місцевого історика і краєзнавця Віталія Постригана і все ж зробили це. Фотосесія – це перший крок. Я дивуюся пасивності місцевих жителів, якщо чесно. У них ідеї для проєктів зі збереження культурної спадщини – під ногами. Це все зникає, розмивається, Павлиш чи Деріївка через кілька десятків років втратять ось таке своє обличчя. То чому ж його не зберегти? Взагалі Онуфріївка наскільки багата на культурні маркери: тут і мозаїчні зупинки, і віконниці. Але все у стані вимирання і зникнення, – зазначає Інна.

Ще одна з місцевих жительок, Лідія Омелянівна, розповідає, що її хату будували у 1956 році. Майстер, який робив вікна, – Трохим Корінь, орієнтовно 1915 року народження. Загалом таких майстрів було у Павлиші декілька. Люди замовляли в них оздоблення вікон точно не задля розкоші, а лиш як частину будівництва хати, що мала передаватися у спадок. Але орнаменти робили «по моді».

- Ми постоянно були всі в недостатках, ми прості робочі люди, але зробити тоді віконниці годилося, – розказує жінка.

Інша жителька Павлиша – Тетяна Миколаївна – називає оздобу віконниць «налишниками». Додає, що в їхній хаті вікна робив її чоловік.

МІСІЯ ЕКСПЕДИЦІЙ – ВРЯТУВАТИ ТА ЗБЕРЕГТИ

Світлана Буланова говорить, що інформації цього разу вдалося зібрати не так багато, як хотілося б, імена майстрів переважно втрачені. Тож на запитання, чи завершили це дослідження, відповідає, що ні.

- Фотосерію знімків, звісно, ми зробили, прогулялися по селах, але конкретної вичерпної інформації про ці віконниці в нас немає, тому вважаю це дослідження не повністю завершеним, – каже Світлана.

У Павлиші ми провели більшість часу, решту – у Камбурліївці та Омельнику. Це два сусідні невеличкі села. Вони виявилися зовсім малолюдними, тож розповідей місцевих жителів про вікна тут не записали. Вдалося лиш зробити кілька десятків фото не менш ретельно, ніж у Павлиші, оздоблених вікон. Частину з них – у зруйнованих дією часу хатах-мазанках. Тож завершення експедиції було з іншим настроєм – тихим та задумливим. Звісно, розумом усвідомлюємо невідворотність процесів, які й без війни не найкраще впливали на життя сіл. Але дивитися на хати, в яких давно ніхто не живе і вже не житиме, хати, віконниці яких назавжди закриті, немов очі, – сумно.

Орнаменти й мережива: вікна, якими дивляться на світ хати Онуфріївської громади - Фото 4

Утім, саме це й надає додаткового поштовху до збереження того, що ще можна зафіксувати, описати, врятувати.

Інна Тільнова розповіла, як можуть втілитися результати саме цієї експедиції. Серед варіантів – календар на 2025 рік. Також етнодослідниці мріють про галерею, де б на чорних стінах були прикріплені віконниці зі зниклих сіл. Уже мають одну таку – з Хайнівки Олександрівської громади на Кіровоградщині. Але для цього потрібна велика простора зала, тепер в Етнолабораторії бракує місця для експонування таких предметів.

Мирослава Липа, Кропивницький
Фото авторки



Джерело матеріала
loader