Хаотичний урбанізм: переказуємо книгу про те, як влаштоване Токіо та шукаємо уроки для Києва

Неповторні клімат, культура та історія значно вплинули на архітектуру та міське планування японських міст. Вулиці, на яких люди проводять мало часу, комерційні приміщення, що поєднують абсолютно полярний за типами споживачів бізнес, ефективне використання вільного простору під залізничними коліями — усе це специфіка японських міст, які абсолютно протилежні звичним нам європейським містам, які в Україні зазвичай ставлять у приклад. Про унікальність японського урбанізму та архітектури розповів архітектор Хорхе Алмазан у книжці «Новий Токіо: Проєктування спонтанного міста». «Хмарочос» зібрав найцікавіші та найбільш незвичні для українських міст рішення, їх недоліки та переваги.

Історія Токіо

Відбудова Токіо у 1940-х роках, одразу по закінченню Другої світової, заклала довговічний фундамент, який і досі визначає характер значної частини міста. Спочатку для відбудови столиці японський уряд розробив всеосяжний план реконструкції, але незабаром стало очевидно, що бюджетних коштів на його реалізацію не вистачить. У тих районах, де уряд та великі корпорації з нерухомості й транспорту не могли виділяти достатньо фінансів на відновлення, цілі квартали відбудовувалися жителями самостійно. На невеликих ділянках відновлювали будинки й магазини, використовуючи зібрані спільно кошти та колективну працю, а навколо основних залізничних станцій виникли чорні ринки з мікропідприємцями. Ці квартали не були спочатку ретельно сплановані — вони виникли стихійно, і цей дух імпровізації й сьогодні зберігся в деяких районах Токіо. Особливість японської столиці в її різноманітності, адже є цілі квартали та вулиці, які дуже сильно відрізняються від хаотичної та стихійної забудови інших. Ці райони здебільшого складаються з хмарочосів із розкішними квартирами та офісами, розташованими над комерційними приміщеннями. Такі споруди ідентичні подібним комплексам, які можна знайти майже в будь-якому іншому великому місті.

Хмарочоси з неоновими рекламними вивісками

Говорячи про Токіо, більшість людей уявляє саме ці, майже іконічні, багатоповерхові споруди, які прикрашені десятками рекламних вивісок. Японці називають їх «zakkyo​​». Цей термін буквально означає «співіснування різноманіття». Він вдало пояснює багатофункціональність цих будівель, які поєднують в себе офіси та комерційні приміщення. 

Ці хмарочоси зазвичай розташовані на невеликих клаптиках землі, що й визначає їх форму — високі й «стрункі». Вузька форма багатоповерхівок в Японії відрізняє їх від звичайних торгових центрів та офісних приміщень. В Україні комерційні приміщення зазвичай розташовуються на перших або цокольних поверхах багатоповерхівок, проте в будівлях «zakkyo​​» вони розташовані на всіх поверхах. А їх розміщення немає жодного врегульованого принципу: у таких будівлях можна знайти ресторан, інтернет-кафе, клініку, клуб хостес та курси іноземних мов.

Будівлі «zakkyo​​» зазвичай розташовані біля залізничних станцій або головних вулиць. Багато з них з початку були звичайними офісними приміщеннями з комерційною орендою на першому поверсі будівлі. Проте з часом кількість такої оренди зростала, охоплюючи все більше поверхів й перетворювачі ці будівлі на «zakkyo​​». Перша хвиля таких багатоповерхівок з’явилась у 1960–1970-х роках. Потім архітектори почали свідомо проєктувати такі будівлі, додаючи в них панорамні ліфти, просторіші входи й місця для реклами. Внутрішні приміщення дуже універсальні й можуть взагалі не мати перегородок. Це дозволяє орендарям проєктувати простір під індивідуальні запити бізнесу.

Особливості будівель «zakkyo​​»:

1. Ці споруди успішно перенесли громадські простори всередину, із вертикальним розташуванням. Ідеї таких багаторівневих просторів неодноразово з’являлися серед сучасних архітекторів, проте у багатьох містах світу внаслідок спроб створення таких приміщень утворювались залишкові, невикористані місця, такі як порожні простори під мостами чи естакадами. Будівлі «zakkyo​​» ж навпаки ваблять велику кількість людей у вертикальний простір. 
2. Будівлі «zakkyo​​», як йокочо, поєднують дуже різноманітні заклади, які хоч й конкурують між собою, проте мають й великі переваги від сусідства. Адже велика кількість комерційних приміщень загалом залучає більше відвідувачів. Й попри високу вартість нерухомості в центральних районах Токіо, такі будівлі дозволяють бізнесам із невеликим капіталом отримати доступ до приміщень у центрі громадського життя.
3. Хоч такий тип приміщень й покликаний приваблювати містян у вертикальний, закритий простір, проте «zakkyo​​» зазвичай мають широкі вхідні двері, ліфти та сходи, які одразу виходять на пішохідну частину вулиць. Таким чином ці будівлі збільшують кількість пішоходів й в зонах їх розміщення.
4. В очі одразу кидається кількість зовнішньої реклами на цих багатоповерхівках. Вона рекламує комерцію, яка розташована в будівлі, але іноді є й загальна реклама. Вивіски розташовані так, щоб їх було помітно з різних ракурсів та місць: рекламні щити на дахах для огляду з далеких місць, таких як залізничні платформи; щити, що привертають увагу перехожих на вулиці; та прикріплена реклама й інформація безпосередньо перед будівлею для тих, хто заходить всередину. Цікаво, що саме цей елемент Токіо став майже культовим. Й в багатьох фільмах, показуючи японську столицю, зйомки проводять в одному з найбільш впізнаваних районів з «zakkyo​​» будівлями — Yasukuni Street. 

Вулиці Анкьо, який розташовуються над колишніми водними шляхами

У Токіо комерційні й житлові вулиці значно відрізняються між собою: перші сповнені великою кількістю людей, шуму та вивісок, другі ж спокійні та тихі. Проте їх об’єднує одне — для містян вулиця це простір для руху, а не зупинок, відпочинку чи проведення часу. Місцева влада активно запобігає неформальним зібранням на вулицях через різноманітні прямі й непрямі засоби. Лавки для сидіння та літні майданчики в кафе — це табу на вулицях Токіо. 

Часто це пояснюють «особливостями японської культури». Їжу на відкритому повітрі та кафе з терасами місцеві вважають «іноземними». Перебування у громадському просторі для японців не є природним і вплинули на це конкретні обставини: рішення окупаційної американської влади про заборону вуличних ринків, післявоєнне рішення про суворе розділення потоків транспорту та пішоходів. Протести, які тривали у 1960-х роках, також вплинули на ці зміни. Тоді поліція активно контролювала громадські простори, а парки та площі фізично розділили, щоб унеможливити великі зібрання. 

Ці та інші рішення стали причинами рідкого використання громадських просторів в Японії. Лавки рідко зустрічаються на вулицях Токіо, а навіть ті нечисленні публічні простори, які мають лавки, навмисно спроєктовані так, щоб люди там довго не затримувалися.

Проте в місті все ж є вулиці, які певним чином порушують ці правила. Й вони викликають неабиякий інтерес у місцевих. Книга «Новий Токіо: Проєктування спонтанного міста» розповідає про дослідження, в рамках якого виявилось, що найцікавіші вулиці міста побудовані на колишніх водних шляхах, які перекрили та закрили у бетон.  У японців є термін для таких водних шляхів, що стали вулицями — «анкьо», що буквально означає «темний канал». 

Раніше Токіо (тоді місто називалось ще Едо) утворився на цілій мережі водойм. Проте з розвитком міста річки та канали засипали, а інші закривали в бетонні укріплення. Й місто втратило водойми, які раніше були важливою інфраструктурою та місцем для відпочинку. Це пояснюється тим, що раніше річки сприймали як потенційну природну загрозу. Проте за словами архітектора Хорхе Алмазана, місцеві активісти та планувальники починають усвідомлювати, що це було історичною помилкою, і розпочинають складну роботу з відновлення спадщини Токіо як водного міста. Останнім часом з’являється все більше книг, заходів та активних спільнот, які прагнуть зрозуміти справжній характер Токіо через його топографію, зокрема й водну спадщину. Це фокусування цілком зрозуміле, адже топографія історично мала значний вплив на все: від розташування храмів і резиденцій до меж між різними соціально-економічними шарами міста.  

Раніше Токіо дійсно було водним містом. Однак багато річок і каналів були перекриті в ім’я прогресу, а проєкти реконструкції після Другої світової війни знищили чимало річок. Ще частина водойм зникла через висихання джерел, що, у свою чергу, було спричинене зменшенням зелених зон. А ті, що залишились, стали надмірно забрудненими через індустріалізацію. 

Готуючись до Олімпійських ігор 1964 року, міська влада прийняла рішення про перетворення багатьох міських річок на покриті каналізації. Тож водні шляхи Токіо перетворились на каналізацію, згодом покриту бетоном. Так утворилось чимало вулиць відомого нині міста. Багато з них занадто вузькі для автомобільного руху, а тому досить спокійні, тихі та комфортні для пішоходів. Деякі з них вже зараз перетворились у зелені та пішохідні зони.

Особливості вулиць «анкьо»:

1. Неможливість використовувати ці вулиці для автомобільного руху, дозволяє місцевим мешканцям адаптувати їх під власні потреби. Наприклад, розширити прибудинкові території. Їх наповнюють зеленню, велосипедами, іграшками, а також навісами та верандами. Ці зміни сприяють соціальним взаємодіям.
2. Ці зони стають пішохідними й саме вони найчастіше порушують загальні правила для місцевих вулиць. В Токіо домінує рух автотранспортом, а ці вулиці замінюють місцевим прогулянкові зони. Автор книги Хорхе Алмазан переконаний, що вони можуть слугувати моделлю для майбутнього, якщо влада Токіо колись визнає потребу у якісних громадських просторах.
3. Ці вулиці є цікавими археологічними просторами — вони повторюють лінії минулих водних каналів, а на деяких зустрічаються й ознаки минулого життя — фрагменти від мостів, яких більше немає, або мох посеред міста, який живиться підземною вологою. Вулиці «анкьо» навіть дали початок субкультурі «анкьологів», які насолоджуються вивченням і аналізом їхніх багатошарових історій.
4. Більшість таких вулиць ніяк не залучені у житті Токіо. Адже вони непридатні для автомобільних доріг. Саме тому з них почали створювати все, що завгодно. Спільні житлові простори, прогулянкові дороги та навіть місця для відпочинку. 

Аналіз основних особливостей Токіо показує, що місто може поєднувати в собі різноманіття: галасливі вулиці з комерційними приміщеннями, спокійні та комфортні для життя райони, зручну транспортну інфраструктуру та ефективне використання простору. Боротьба місцевих мешканців за тихі спальні райони та мінібари свідчить про те, що комфорт та бажання зберегти історію міста важливі для японців, так само як й для українців. Токіо — це чудовий приклад поєднання різних архітектур, потреб та пошук балансу, який й робить це місто комфортним для життя та привабливим для туристів.