«Не існує більш спірного архітектурного стилю», — режисер фільму «Бруталіст»

22 грудня, 12:22

Архітектурний стиль, що переживає нове відродження, — у центрі художнього фільму «Бруталіст», який в лютому з’явиться на екранах українських кінотеатрів. Режисер Брейді Корбет розповів про свої стосунки з архітектурою в інтерв’ю журналу Dezeen.

«Мені здається, не існує більш спірного архітектурного стилю, — вважає режисер. — Зайдіть у твіттер чи реддіт: це дивовижно, скількох людей він досі обурює».

У режисерському доробку Корбета — незалежні стрічки Vox Lux і «Дитинство лідера», що дістали загальне схвалення критиків. «Бруталіст» називають шедевром, фільм одержав «срібного ведмедя» на Венеційському фестивалі.

Події відбуваються у 1947 році — угорсько-єврейський архітектор Ласло Тот, який навчався у школі Баухауз у Дессау, а потім, після ув’язнення в нацистських таборах, мігрував до США. Це вигаданий персонаж, якого грає Едріен Броуді.

«Так склалося, що цей стиль архітектури переважно практикувався архітекторами-мігрантами, — розповідає Корбет. — Суспільство, як правило, реагує так само (як і на мігрантів) на незнайомий архітектурний напрямок: він викликає в них такі ж почуття, як і новий сусід, що походить з іншого середовища».

На думку режисера, бруталізм досі зберігає актуальний тематичний зв’язок із посиленням ворожнечі до мігрантів у США на тлі перемоги Дональда Трампа. Інстинктивно американці прагнуть зносити ці будівлі, так само, як видворяти новоприбулих. Нагадаємо, у 2020 року Трамп підписав документ, що вимагав проєктувати «красиві» будинки на противагу бруталізму.

Ласло Тот проєктує монументальну будівлю Інституту для підприємця Харрісона ван Бюрена, якого на екрані втілив Гай Пірс. До роботи над візуалізацією будівлі залучили дизайнерку Джуді Бекер. Вона навмисне вирішила не спиратися на вже наявні зразки бруталізму, розробляючи екстер’єр будівлі з нуля. Придивлялася до сучасних споруд, автори яких вдавалися до гри світла і тіні. Зокрема, натхнення брала в роботах художника Джеймса Таррелла.

Зі сценарію було зрозуміло, що Інститут включає громадський центр і протестантську каплицю, але дизайн також має натякати на досвід ув’язнення Тота та його дружини Ержебет у нацистських концентраційних таборах. Роздивляючись плани концтаборів, Бекер помітила, що більшість має Т-подібну структуру. Будівля, яку вона зрештою розробила, має також риси фабрики і крематорію.

Сцени у каплиці знімали в Угорщині. Для деяких частин Інституту збудували моделі, використовуючи бетон. Зокрема, збудували сходи, що ведуть під землю, а також частину вхідної групи.

Ще одна будівля, яку проєктує Ласло Тот, — бібліотека. Для декорацій використали засклене приміщення, розмістивши у ньому мобільні книжкові стелажі.

Бюджет зйомок склав менш як 10 мільйонів доларів.

Корбет має дядька-архітектора, Джона Пфайффера. Так само архітектори були в родині Мони Фастволд, співавторки сценарію та партнерки Корбета. На думку Корбета, в роботах архітектора та кінорежисера є багато спільного — в обох випадках проєкти не реалізуються однією людиною, це результат праці великої команди.