«Подивитися в зневірені очі й переконати боротися за життя»: лікарі та медсестри Першого медоб’єднання Львова про роботу під час війни
«Подивитися в зневірені очі й переконати боротися за життя»: лікарі та медсестри Першого медоб’єднання Львова про роботу під час війни

«Подивитися в зневірені очі й переконати боротися за життя»: лікарі та медсестри Першого медоб’єднання Львова про роботу під час війни

Після початку повномасштабної війни Перше медичне об`єднання міста Львова не припиняє працювати: з усіх куточків України приймає поранених військових та цивільних, які потребують допомоги.

Російське вторгнення змінило лікарню — загартувало медиків та змусило їх адаптуватися до масових хвиль пацієнтів. Тепер це клініка, що відповідає за невідкладну медичну допомогу, планові операційні та хірургічні втручання, протезування, а також повноцінну фізичну і психологічну реабілітацію. Зокрема, тут розгорнувся Національний реабілітаційний центр Unbroken.

«Ми зосереджені на тому, щоб пацієнт навіть з найскладнішою травмою чи захворюванням залишався в Україні і отримував повноцінний спектр медичної допомоги», — каже Наталія Матолінець, професорка, медична директорка та очільниця анестезіологічної служби Першого медичного об`єднання Львова.

Хто відповідає за постійний супровід пацієнтів? ELLE розповідає про лікарів та медсестер Першого медоб’єднання Львова — тих, хто не дозволяє українцям зневірюватися.

Наталія Матолінець

Медична директорка та керівниця анестезіологічної служби Першого медичного об`єднання Львова

Наталія Матолінець ніколи не сумнівалася у виборі своєї професії.

«Я втратила в ДТП тата і була першою на місці аварії. Все, що тоді змогла зробити, — констатувати його біологічну смерть. Відтоді вирішила присвятити своє життя наданню допомоги пацієнтам в критичних станах — зокрема, з травмами», — ділиться Наталія.

Зараз заслужена лікарка України обіймає посаду медичної директорки Першого медичного обʼєднання Львова. Разом із цим Наталія курує службу анестезіології та інтенсивної терапії у всіх чотирьох лікарнях медобʼєднання. Авторка понад 150 наукових та навчально-методичних праць, докторка медичних наук і професорка кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького продовжує займатися науковими дослідженнями та медичною освітою. Водночас вона активно залучена у лікувальний процес найтяжчих пацієнтів.

Повномасштабна війна змінила акценти в її житті та ще раз переконала, наскільки важливим є професіоналізм людей навколо. 

«За час повномасштабного вторгнення ми навчилася стукати в усі двері, звертатися до колег, просити про допомогу. І нас підтримують іноземні та українські партнери. Це надихає і надає сил», — каже лікарка.

Наталія пригадує 13 березня 2022 року — тоді росіяни обстріляли Яворівський військовий полігон. Унаслідок трагедії загинула 61 людина, ще 160 військових було поранено. Пацієнти надходили до лікарні десятками швидких водночас. Одним із поранених виявився хлопець із відірваною рукою. Прокинувшись після операції, він побачив Наталію першою.

«Я пам`ятаю цей погляд і питання, чи він [пацієнт — Ред.] буде жити. Але через декілька секунд поранений усвідомив, що не має руки, і вже запитав, для чого йому жити. Це, напевно, і найскладніше, — подивитися в зневірені очі й підібрати слова, що переконають людину боротися за життя. Особливо в тих умовах, коли я й сама почуваюся спустошеною», — розповідає лікарка.

Галина Саян

Комбустіологиня, керівниця Міського центру термічної травми та пластичної хірургії Першого медоб’єднання Львова 

Галина Саян рятує дітей із опіковими травмами — ранами, рубцями, рубцевими контрактурами — і виконує складні пластичні та реконструктивні операції.  Вона щодня працює задля здійснення своєї головної професійної мрії — лікувати дітей із важкими опіками в Україні, а не відправляти їх за кордон. 

Галина каже, що війна значно впливає на емоційний стан пацієнтів, тому часто їй та колегам потрібно бути і лікарями, і психологами.

«Як правило, травми — основна частина моєї роботи. Вони часто стаються спонтанно. Надзвичайно важливим є спілкування з пацієнтами та їхніми батьками — потрібно пояснити, проговорити всі можливі варіанти лікування, заспокоїти, іноді підтримати чи поспівчувати», — ділиться лікарка.

Комбустіологиню зворушують слова подяки від пацієнтів — її мотивує, коли діти нарешті щасливі та усміхнені.

«Я дуже тішуся, коли малюки кажуть, що хочуть бути таким лікарем, як я, коли виростуть», — каже Галина.

Мар’яна Посполітак

Медична сестра Центру хірургії та онкології Лікарні Святого Пантелеймона Першого медоб’єднання Львова

Поки чоловік Марʼяни Посполітак захищає Україну на передовій, вона допомагає захисникам гоїти рани в тилу. Зараз медична сестра працює шість днів на тиждень, по 11 годин на добу. Лише в суботу — по 9. 

Марʼяна Посполітак дбає про пацієнтів із недугами, які потребують хірургічного лікування, опікується тими, хто отримав побутову травму чи постраждав внаслідок ДТП, а з початком повномасштабної війни — допомагає одужувати цивільним та військовим з мінно-вибуховими та вогнепальними пораненнями. 

«Щодня обробляю рани пацієнтів, стежу за їхнім загоєнням, роблю перев’язки. Через наше відділення, яке є одним із найбільших у лікарні, проходить понад сотня пацієнтів за добу. Та коли працюєш дуже багато, відчуваєш фізичну втому, але не моральну», — розповідає медична сестра.

Для Марʼяни найскладніше в роботі — бачити важкі мінно-вибухові травми, з якими приїжджають українські захисники. Одного разу її зворушило, як маленький хлопець доглядав свого пораненого батька-військового в палаті.

«Він [маленький хлопець — Ред.] розповідав іншим, що дуже хоче зіграти з батьком в футбол. Тато, попри сильне поранення та дві втрачені кінцівки, все ж давав хлопчикові надію, що це обов`язково станеться. Уже пізніше я йшла з роботи і побачила, що на лавці сидить їхня сім`я — батько був уже з двома протезованими кінцівками. Упевнена, що мрія хлопчика обов`язково здійсниться», — ділиться медична сестра.

Галина Паралюх

Медична сестра відділення невідкладної допомоги Лікарні Святого Пантелеймона Першого медоб’єднання Львова 

Після 30 років роботи Галина Паралюх каже, що медсестринство — для тих, хто справді любить людей. У своєму відділенні вона надає першу допомогу, проводить оцінку стану пацієнтів, вимірює основні життєві показники та викликає потрібного лікаря.

«Здавалось, ми звикли до того, що наші пацієнти можуть перебувати за крок до смерті, це наші будні, — розповідає Галина й додає: — Та раптом прийшла пандемія коронавірусу, а за нею і велика війна. Вони змінили все».

Галина допомагає лікарям стабілізувати пацієнтів та правильно їх сортувати — розподіляти за важкістю стану та типами травм. Це допомагає обрати правильну тактику лікування.

«На початку повномасштабної війни я вийшла на зміну і не знала, як і чим завершиться день. Але ми просто робили те, що потрібно — і лікарі, і медичні сестри. Сьогодні ми морально готові до всього», — запевняє Галина.

Медична сестра також добре памʼятає, коли російські окупанти обстріляли Яворівський військовий полігон. Галина разом з колегами намагалася не тільки надати допомогу, а й психологічно підтримати поранених — зробити все, щоб вони не зневірилися.

«Після зміни це було найстрашніше — прийти додому. У тебе відчай, сльози, поранені перед очима. Напевно, цей період запам`ятається на все життя», — каже медична сестра.

Джерело матеріала
loader