/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F12c3c5cb065dd8420eaf4c8faaf4d5cb.jpg)
Таємниці стрийської куртини: Розкриваючи історію втраченого шедевру
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F12c3c5cb065dd8420eaf4c8faaf4d5cb.jpg)
Образ театральної завіси Народного дому в Стрию — не лише декоративний елемент сцени, а й потужний носій символіки доби, у якій перетиналися культурні, національні й мистецькі сенси Галичини початку ХХ століття. Саме ця куртина, сповнена алегорій і локального пейзажу, залишила глибокий слід у пам’яті юного героя твору Юліана Стрийковського. Що ж насправді було зображено на завісі, хто був її автором, і за яких обставин вона постала — ці питання стали основою для дослідження, яке відкриває нові грані локального культурного коду.
Jeszcze przed ósmą zamknięto bramę
ruskiego «Domu Narodnego», gdzie mieścił się
kinoteatr «Edison». Seanse filmowe zostały
odwołane i na miejsce białego płótna opuszczono
zasłonę ręcznie malowaną. Była to olbrzymia
kurtyna z grupą ruskich chłopek w czerwono-
zielonych zapaskach i fałdzistych spódnicach,
ruchem ręki zapraszających do «Narodnego
Domu». Inne pokazywały na obraz, gdzie
namalowana płynęła rzeka, rosły drzewa i
wznosiły się wieże kościoła i cerkwi. Od razu
można było poznać własne miasto.
Julian Stryjkowski “Austeria”[1]
Локальний колорит відомого твору Юліана Стрийковського (1905-1996) серед іншого відображений описом куртини, що прикрашала сцену Народного дому, урочисто відкритого в січні 1901 р. В пам’яті уродженця Стрия, юного Песаха Старка, закарбувалися яскраві образи. Їх дещо спотворив російський переклад твору, де, дивним чином, з’явилися «крестьяне в белых вышитых рубахах и лаптях».[2] Що ж насправді було зображено на стрийській куртині, хто її автор (чи автори) та які обставини створення – все це стало предметом цього дослідження.
Популярний у Галичині термін «куртина» походить від латинського сortina – в просторіччі покривало чи завіса. Основне його значення притаманне, головним чином, фортифікаційним спорудам. Це частина оборонного муру між двома вежами.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fb5a580d5077b467d50688a01c2839f9b.jpg)
Завіси успішно використовували в театрах ще в давньому Римі під назвами aulaeum і siparium. З розвитком сценографії, для адаптації простору під театральні дійства, окремими елементами лаштунків сцени стали завіси-куртини кількох різновидів, котрі різнилися функціональним призначенням. На їх виготовленні спеціалізувалися певна група художників-декораторів.[3] З часом куртини стали обов’язковими атрибутами для театрів. Вони відрізнялися тематикою, але найчастіше зображали багатофігурні сцени на міфологічні чи алегоричні сюжети, або ж відтворювали фрагменти творів відомих авторів.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F17f748880ca5bd0f5c5520a546678425.jpg)
На момент відкриття Народного дому найкращими зразками театральних куртин у Галичині були роботи Генріка Семирадського (1843-1902) для театрів у Кракові (1894) та Львові («Парнас», 1901). У цій галузі успішно працювали Міхал Адам Созанський (1853-1923), Вітольд Крицинський (1852-1929), Зигмунт Бальк (1873-1941) та інші.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fba0ef99792dd9a95b3e7a807a1984b69.jpg)
Щодо тривалості традицій, то з 1864 р. в українському професійному театрі «Руська бесіда» декоратором працював Фрідріх Людвіг Польман. Йому довелося пристосовувати простори львівського Народного дому для театральних потреб. Впродовж 1877-1900 рр. у якості сценографів себе спробували Кирило Устиянович, Ян Дюлль, Владислав Плошевський, Станіслав Ясенський.[4]
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F72cde43c48ad6b1ad7017ac59bad3c01.jpg)
Ініціатор і головний натхненник спорудження Народного дому в Стрию, пристрасний театрал Євген Олесницький (1860-1917), подорожуючи Європою, мав можливість споглядати головну завісу Національного театру в Празі. Витвір Войтеха Гінайса (1854-1925) представляв збір коштів на відбудову театру після пожежі, що перегукувалося з трагічною сторінкою в історії Стрия (Велика пожежа 1886 р.). Зрозуміло, що Олесницький особисто добирав виконавця куртини і, ймовірно, попередньо узгоджував сюжет.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F0fc30fa7f2e2853bc9e8d66cff2ee187.jpg)
На горизонті ми бачимо обриси міста, де виділяється католицький костел Народження Діви Марії й церква Благовіщення на Ланах. Контури головного храму Успіння Пресвятої Богородиці дещо розмиті. Майже непомітний шпиль кірхи. В жертовнику, на уквітчаній тумбі з «галицьким левом», горить вогонь. На нього вказує жіноча постать у світлому хітоні, голову якої прикрашає вінок. Вірогідно, це уособлення Гестії – покровительки домашнього вогнища, тепла рідного дому. Жебрак з палицею вдивляється в бік костелу. Поруч жінка з глечиком тримає за руку сивочолого лірника, що втілює українську історію. Між ними можна розгледіти сидячу постать в кожусі та смушковій шапці – так традиційно зображали Тараса Шевченка. Далі символічна фігура щасливого материнства й добробуту. Завершує композицію пара в гуцульському вбранні. Завіса обрамлена українським орнаментом і зображенням традиційних музичних інструментів. Цікаво, що поєднання гуцульської пари та лірника дуже схоже на роботу Міхала Адама Созанського, яку використали для обкладинки видання Промислового музею у Львові «Wzory przemysłu domowego włościan na Rusi» (серія Х за 1889 р.). Типовий краєвид відображений на кількох стрийських поштівках.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F6efed838533a34cc446c3aad2edfc8aa.jpg)
Хто ж був автором завіси в Народному домі Стрия? Поява фундаментального історично-мемуарного збірника «Стрийщина»[5] не додала ясності. На його сторінках зустрічаємо різночитання. Так, Лев Шанковський вважав автором куртини «маляра Івана Труша» (т.1, с.134). У підписах до ілюстрацій фігурують ще два прізвища – Балько (т.2, с.286) та Костирко (т.1, с.337). Тут ідеться про вже згаданого сценографа Зигмунта Балька та стрийського художника Карла Костирка (1888-?).
Знаний аматор старовини Юрій Бородавка, вперше описуючи історію Народного дому, відстоював авторство Карла Костирка.[6] Цю точку зору підтримали Василь Ониськів,[7] Галина Верес.[8] З огляду на вік, очевидно, тоді ще 12-річний хлопець не міг виконати таку роботу на момент відкриття установи.
Тож свого часу, проглядаючи періодику, Михайло Мандрик висловив здогад, що куртину для Народного дому в Стрию виготовив Зигмунт Бальк.[9] Тогочасна газета так описує сцену:
Ще гарнъйше якъ зъ надвору представляє ся сей домъ въ серединъ. Єго саля — се не лишь найбольша саля въ Стрыю, але мабуть найбольша изъ всъхъ саль провінціональныхъ. Она не уступає величиною сали Народного Дому у Львовъ; а коли зовсъмъ выкончнть ся, буде красою о много перевысшати львовску. Въ сали мъстить ся стала сцена, зъ гарными декораціями пензля п. Балька.[10]
Справді, натуралістична правдивість образів побіжно вказує на стиль митця. Варта уваги участь художника у розписах інтер’єрів низки львівських будівель.
Виходець із заможної єврейської родини Бальків рано виявив хист до живопису. Першим наставником Зигмунта став знаний майстер сценографії Ян Дюлль. Після навчання в Промисловій школі юнак їде до Відня, де проходить стажування в декоратора столичного оперного театру Германа Бурхардта. До Львова Зигмунт Бальк повернувся багатогранним і цікавим художником, який працює в різних жанрах. Його запрошують євреї, поляки та українці.[11] Саме контакти з українським театральним середовищем, швидше за все, посприяли вибору Олесницького.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F43a0b0091e4681704fd25f186328dcfb.jpg)
Здавалося б, можна завершувати пошук. Та не все так однозначно. Аналіз збережених фотографічних матеріалів свідчить про реставрацію та часткове перелицювання куртини Народного дому на початку 1930-х рр.
Зрозуміло, що театральні завіси зношувались. Завіса львівського театру роботи Семирадського опинилася під загрозою знищення через сім років. Показова історія з куртиною в будівлі товариства «Сокіл» у Стрию (1906 року побудови). Вже у 1929 році Фелікс Майєр виготовив нову завісу, що була копією роботи Генріка Семирадського для театру в Кракові.[12]
В Народному домі основні зміни торкнулися жіночої постаті в хітоні. Домальовано елементи традиційного українського одягу й вінок. Підправлено гуцульську пару. Стало більше квітів. Дещо раніше вже було змінено декоративні візерунки обрамлення.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fc5075b9913b5416d24c7702366a0e6b5.jpg)
Поза всяким сумнівом, це робота місцевого художника Карла Костирка. Учень школи Станіслава Батовського-Качора й вихованець Краківської академії мистецтв, де навчався в 1906‑1909 рр., з 1922 р. викладав малювання в місцевих приватних жіночих гімназіях. Був учасником виставок 1920-х рр. поряд з Ю. Магалевським, А. Монастирським, Р. Лісовським, П. Ковжуном, М. Бутовичем, Л. Гецом, О. Кульчицькою, В. Крижанівським, Л. Перфецьким і П. Холодним. Входив до Гуртка діячів українського мистецтва. Принагідно, працював декоратором Українського народного театру ім. Старицького в Стрию.[13]
Куртина не збереглася до наших днів. Вірогідно, її знищила пожежа восени 1940 р.[14] Щоправда, існує також припущення про зумисне спалення завіси.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F6397be581a00d8936c8e9d78ae3d4ac6.jpg)
Хоча куртина не збереглася — ймовірно, загинула у вогні 1940 року чи стала жертвою цілеспрямованого знищення — її художній образ і символічне навантаження продовжують жити в історичній пам’яті. Аналіз архівних джерел та мистецьких паралелей дозволяє припустити авторство Зигмунта Балька, а реставраційні зміни 1930-х років пов’язати з ім’ям Карла Костирка — обох вагомих представників галицького мистецького середовища. Реконструкція цього втраченого твору допомагає відчути, яким був ідеалізований візуальний наратив про Стрий і Україну в уявленні тогочасної інтелігенції. У ньому — і поетика міста, і спроба зафіксувати на сцені культурну ідентичність, що проростала з місцевого ґрунту в загальнонаціональний контекст.
Микола ЗАКУСОВ
Джерела:
[1] «Ще перед восьмою зачинено браму українського Народного дому, де містився кінотеатр «Едісон». Сеанси відмінено, а замість білого полотна спущено мальовану завісу ручної роботи. Це була величезна куртина з групою українських селян у червоно-зелених запасках і спідницях з фалдами, що помахом руки запрошували до Народного дому. Інші вказували на картину, де намальована плила ріка, росли дерева й височіли вежі костелу та церкви. Відразу можна було впізнати власне місто». Юліан Стрийковський «Аустерія».
[2] Стрыйковский Ю. Аустерия. Пер. с пол. Ксении Старосельской. М.: Книжники, Текст. 2010. 282 с.(Серия: Проза еврейской жизни).
[3] Kuczyńska A. Historia kurtyny teatralnej. Roczniki Humanistyczne, Tom LV, zeszyt 4. 2007. S.121-150.
[4] Климко З., Проскуряков В. Виявлення тенденцій і особливих відмінностей в творчій біографії Є. М. Лисика в порівнянні із досягненнями інших майстрів сценографії. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Архітектура. 2014. № 793. С. 189-201. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VNULPARX_2014_793_36.
[5] Стрийщина. Історично-мемуарний збірник. У 3-х томах. Ню-Йорк-Торонто-Париж-Сидней, 1990. Т.1, 2.
[6] Бородавка Ю. В своїй хаті своя правда, і сила, і воля. В своїй хаті своя правда. Стрий: МП «Опришки», 1992. С.7.
[7] Ониськів В. Генеза Народних домів у Галичині. Дзвін. Львів, 2002. №3. С.141.
[8] Верес Г. Стрий: дати, події, факти, імена. Стрий: Видавничий дім «Укрпол», 2012. С. 66.
[9] Мандрик М. Стрийський Народний дім. Суспільно-історичний нарис. Стрий: Щедрик, 2000. С. 29.
[10] Народный Домъ въ Стрыю. Діло. Львів, 1901. 2(15) січня. Ч.1. С.2.
[11] Степанчикова Т. Історія єврейського театру у Львові. Крізь терни до зірок. Львів, 2005.
[12] Закусов М., Кравець О. Старий Стрий. Вид. 2-ге випр. і доп. Стрий: Видавничий дім «Укрпол», 2018. С.59.
[13] Пастух Р. Костирко . Стрийщина. Кн. 2. Історія в іменах. Стрий: Щедрик, 2012. С. 228.
[14] Відкриття «Народного дому» в Стрию. Голос Підкарпаття. Львів, 1943. 7 березня. Ч.10. С.6.
