/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2F52144a15ba8f8fc06a1fd077a544197d.jpg)
За лаштунками визнання: 8 маловідомих фактів про авторку "Сестер Річинських" Ірину Вільде
Справжнє ім’я Ірини Вільде – Дарина Макогон. Псевдонім вона обрала на честь своєї подруги Ірини й німецького слова Wilde (дика), що символізувало її незалежний дух. Можливо, такою майбутня письменниця була ще з дитинства, а можливо – хотіла такою стати.
У тісному зв'язку зі Львовом
Ірина Вільде (Дарина Макогон) народилася в Чернівцях 5 травня 1907 року у родині письменника Дмитра Макогона. Через конфлікти батька з румунською владою у 1923 сім'я нелегально перейшла кордон і оселилася в Станиславові (Івано-Франківськ), де Вільде завершила середню освіту. Тут вона познайомилася з майбутнім чоловіком Євгеном Володимиром Полотнюком, працювала у приватній українській гімназії.
Життя Ірини Вільде тісно пов'язане зі Львовом. Саме тут із 1928 р. вона навчалася на славістиці у Львівському університеті Яна Казимира разом із Богданом Ігорем Антоничем, але була змушена перервати навчання на 4-му курсі (ймовірно, через матеріальні проблеми або підозру у зв'язках з УВО).
З 1933 по 1939 рр. Вільде жила і працювала у Коломиї як журналістка в часописі "Жіноча доля". У цей період вона активно публікувалася у Львові та здобула визнання: у 1935 р. за збірку новел "Химерне серце" та повість "Метелики на шпильках" отримала другу нагороду Премії ім. І. Франка – найпрестижнішої літературної відзнаки в українській Галичині.
З 1944 р. і до смерті Вільде мешкала у Львові. Вона працювала кореспонденткою "Правди України", була депутаткою Верховної Ради УРСР та очолювала Львівську організацію Спілки письменників. У 1965 р. отримала Шевченківську премію за монументальний роман "Сестри Річинські". Померла 30 жовтня 1982 р. у Львові.
![]()
фото: gazeta.ua
8 маловідомих фактів з життя Ірини Вільде
Офіційна біографія Ірини Вільде є свідченням її життєвої стійкості та таланту, але її справжня історія сповнена несподіваних контрастів і таємниць. Ми зібрали вісім маловідомих фактів, які краще розкривають її незалежний дух, особисті драми та неформальний вплив у культурі.
1. Ірина Вільде дружила з кулінаркою Дарією Цвєк
У гімназійні роки вона тісно товаришувала з Дарією Цвєк – майбутньою "королевою галицької кухні". Часто приходила до неї в гості. Саме там Ірина Вільде, скуштувавши кулінарні шедеври Дарії, запропонувала їй видати книжку. Вільде, яка сама була редакторкою та мала вплив у літературних колах, імовірно, сприяла першим публікаціям своєї подруги, допомагаючи Дарії Цвєк "вийти у світ друку" і закласти основи її подальшої кулінарної слави. Ця дружба є цікавим перетином української літератури та кулінарної культури XX століття.
2. Тихий опір. Захист дисидентів і мови в умовах радянської влади
Попри офіційний статус "радянської" письменниці й депутатський мандат, Ірина Вільде не була беззастережно лояльною до режиму. В її творах не згадувалися Ленін, партія, Сталін. Але водночас письменниця отримувала визначні державні нагороди й посади.
Вона використовувала свій високий вплив для "негласного опору" та допомоги. Відомі її звернення до вищих партійних і державних органів – зокрема, листи до Сталіна – на захист української мови та культури, а також клопотання в обороні українських дисидентів. Критики припускають, що на це могли вплинути її особисті зв’язки.
![]()
фото: Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека
3. Контраст двох шлюбів: патріот УПА та полковник КДБ
Особисте життя Вільде є, мабуть, найбільш драматичним і суперечливим. Її перший чоловік, Євген Полотнюк, інженер за фахом, був, за багатьма свідченнями, патріотом і, ймовірно, діячем ОУН/УПА або причетним до підпілля. Він трагічно загинув у 1943 році. Через кілька років, у 1950 році, Вільде одружилася вдруге — з Іваном Дроб’язком, який обіймав посаду полковника КДБ. Цей шлюб, який тривав близько десяти років, викликав бурхливі обговорення та засудження в націоналістичних колах. Деякі біографи вважають, що цей союз був вимушеною спробою Вільде захистити себе та своїх синів у небезпечний післявоєнний час, використовуючи вплив чоловіка для власного політичного виживання.
4. Втеча з рукописом "Сестер Річинських" як головним скарбом
Коли у 1943 році Вільде довелося тікати після загибелі першого чоловіка, вона взяла з собою лише найнеобхідніше: дитячий одяг, друкарську машинку (весільний дарунок) і, що найважливіше, рукопис монументального роману "Сестри Річинські". Цей факт яскраво демонструє, яке місце література і цей твір займали в її житті. Вона розглядала рукопис не просто як папір, а як головну цінність і свій життєвий обов'язок, який потрібно було зберегти для української культури.
5. Перша жінка-лауреатка Шевченківської премії
У 1965 році, за часів "хрущовської відлиги", Ірина Вільде увійшла в історію як перша жінка, яка отримала найвищу державну нагороду УРСР – Шевченківську премію – за роман "Сестри Річинські". Це найбільша за обсягом книга, написана українською авторкою будь-коли. У центрі сюжету — п’ять сестер з родини колишнього священника, які по-різному сприймають світ і свою роль у ньому.
Ця подія мала велике символічне значення. Вона не лише підкреслила загальнонаціональне визнання її епічного твору, а й стала важливим кроком у визнанні ролі жінки в українській літературі, довівши, що жіноче слово може бути основою для створення великої національної епопеї.
![]()
фото: Журнал "Радянська жінка", 1947
6. "Нанашка" українських письменників і меценатство
У львівському літературному світі Ірина Вільде була відома як людина з широкою душею та впливом. Вона носила почесне прізвисько "нанашка" (хрещена мати) для цілого покоління українських письменників, серед яких були Роман Іваничук, Дмитро Павличко та Роман Лубківський. У її домі часто збиралися творчі люди, для яких вона завжди накривала щедрі столи. Вільде любила вишукане товариство і гарну гостину, використовуючи свій успіх і фінансове становище для підтримки дружніх та професійних зв'язків, а також для неформального меценатства.
7. Нетипова робоча поза та її значення
Ірина Вільде мала досить незвичну звичку для письменника – вона часто працювала, лежачи на підлозі, обклавшись подушками й аркушами паперу. Вона писала від руки й лише потім передруковувала написане на друкарській машинці.
"Прокинувшись, кидала на підлогу стару гуцульську ковдру й купу маленьких подушок-ясиків, брала окуляри, папір, олівці й лягала писати", — пригадує невістка письменниці Ірини Вільде Антоніна Полотнюк.
Хоча ця деталь може здатися анекдотичною, вона свідчить про певну артистичність і відданість процесу. Ця поза, можливо, забезпечувала їй необхідний фізичний та емоційний комфорт для зосередження, дозволяючи "відійти" від усіх формальностей та обмежень і зануритися у світ своїх героїв, особливо під час роботи над масштабними творами, такими як "Сестри Річинські".
8. Родичка Тараса та Юрія Прохаськів
Ірина Вільде має цікаві родинні зв'язки з сучасним поколінням українських інтелектуалів: вона доводиться троюрідною тіткою письменникові Тарасові Прохаську та його братові, літературознавцю Юрію Прохаську.
"Культу Ірини Вільде як письменниці в нашій сім’ї не було. Це найдотепніша і найвеселіша людина, яку пам'ятаю з дитинства. Швидко і легко могла порозумітися з людьми різного соціального статусу. Спільну мову знаходила і з інтелігентами, і з селянами. Тому що бачила та відчувала, про що і на якому рівні можна розмовляти з людиною. Таким чином наближувала співрозмовника до себе. Одне слово, уміла розкривати людей", — згадував Тарас Прохасько.
- Провідниця фемінізму в українській літературі: таємниці життя Ольги Кобилянської
- Оксана Забужко оприлюднила власний рейтинг українських романів ХІХ-ХХ ст.
