![Вибори президента США: як голосують та обирають американці](https://thumbor.my.ua/dr-IYgZ2nzJ5I_gG50YvdbZN9X8=/800x400/smart/filters:format(webp)/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2F1265747aa50f5b06a0636e18a35f08b7.jpg)
Вибори президента США: як голосують та обирають американці
Крок перший: рішення балотуватися.
Це поки що стандартне рішення для всіх країн: кандидат повинен оголосити, що він балотується.
Неважливо куди: у Сенат, Конгрес, чи на мера міста.
В нашому випадку маємо віртуального кандидата на головну посаду країни.
Їй/йому треба підтвердити це бажання у Федеральній виборчій комісії не пізніше ніж за 15 діб після оголошення.
Що для цього треба?.
Є кілька жорстких умов:.
потрібно бути старшим за 35 років.
бути громадянином США з народження.
проживати у США 14 останніх років.
Причому оголосити можна будь-коли, навіть якщо до реальних виборів ще кілька років мінімум.
Так зробив Тед Круз, республіканець з Техасу, у 2015 році.
Або як медіа-магнат Майкл Блумберг, який включився, коли передвиборча гонка вже почалася (але таким кандидатам зазвичай дуже складно пробиватися вгору).
Далі всю організацію на себе беруть дві великі партії: Республіканці та Демократи.
Незалежних кандидатів зазвичай мало.
Можемо згадати серіал "Designated Survivior", де президентом був переобраний Томас Кіркман.
Єдиним, хто в реальному житті був обраний не від жодної партії, став...перший президент США Джордж Вашингтон.
Джон Тайлер у 1841 році був виключений з партії Вігів, залишався незалежним всю каденцію.
Крок другий: фандрайзинг на кампанію та схвалення від лідерів.
Вибори у США – це дуже дорого.
Тому, гроші збираються всюди, де це законно (й не дуже).
На спеціальних заходах, де можна поговорити з кандидатом та внести гроші у фонд, серед магнатів та лобістів.
Навіть серед закордонних урядів (так, Дональд, це про Ізраїль та Саудівську Аравію; так, Борисе, це про Росію).
Якщо ж ми кажемо про стандартний шлях, то це КПА (Комітет партійної активності).
Зазвичай, виборці розуміють, кого підтримати доларом після результатів у перших штатах (про це нижче).
Внести в КПА можна не більше 5000 доларів США від однієї людини, до того ж не можна робити внести іноземцям та корпораціям.
Але...все змінилося у 2012 році.
Тоді Верховний Суд США відкрив дорогу корпораціям.
Але у форматі "Супер-КПА", які діють окремо від штабу кандидата.
Ці тимчасові організації можуть як збирати гроші так і атакувати медійно конкурентів.
На минулих виборах, “Супер-КПА” витратили понад 600 мільйонів доларів.
Але недостатньо мати багато грошей.
Треба отримати схвалення кандидатури від старших по партії, впливових пасторів релігійних громад, ведучих у медіа, зірок шоу-бізнесу.
Чим більше таких зв’язків, тим краще, тим потенційно у нашого віртуального претендента на Білий Дім більше грошей.
Якщо вас "саппортить" релігійний діяч чи губернатор і робить це відкрито, шанси піднятися у номінації доволі високі.
Для них це теж може обернутися новою посадою: Ніккі Гейлі з губернаторки штату стала на деякий час послом США в ООН в уряді Трампа, хоч і підтримувала Марко Рубіо.
Крок третій: праймеріз та кокуси.
Після реєстрації та запуску кампанії, починається мандрівка по США від штату до штату.
У 2020 році вона триватиме з лютого по червень (самі вибори у листопаді).
Проводяться праймеріз (партійні конференції) та кокуси (з’їзди активістів).
На праймеріз голосують або офіційно зареєстровані партійні члени (закриті), або всі охочі (відкриті).
Кожна партія встановлює свої правила, тому у деяких штатах може існувати змішана система.
Праймеріз існують з 1842 року!.
Виглядає це як маленькі попередні вибори.
По результатам, найслабші зазвичай добровільно вибувають зі змагання.
Тому після кожних праймеріз, кількість кандидатів зменшується.
Кокуси ж вважаються неофіційним заходом.
Слово прийшло з мови індіанців, означає "багато людей і галасу".
Вони теж можуть бути закритими або відкритими.
Людей, які прийшли на кокуси, розподіляють на групи за кожного кандидата і просто рахують число піднятих рук у кожній.
Демократи мають окрему церемонію: якщо у одній з груп набирається менше 15% підтримки, її розпускають.
Інші дві групи з більш популярними політиками, починають агітувати за приєднання до них.
Якщо виходить, що дві групи рівні за показниками, то підкидають монету.
Й так на кожній дільниці штату! На це навіть роблять ставки.
Республіканці такого церемоніалу не мають.
Перші кокуси завжди проходять у Айові, перші праймеріз – у Нью-Гемпширі.
Дуже популярний також формат теледебатів між кандидатами.
Виявляються перші фаворити гонки.
Втім, це ще не офіційне висування, а лише відбірковий раунд.
Крок четвертий: "супервівторок".
Якщо наш кандидат/ка "доживає" до березня, то попереду нове випробування – "супервівторок", коли одночасно праймеріз та кокуси проходять у 13-ти штатах США.
Тут вже виявляється, хто серйозно готовий боротися за партійну номінацію.
У 2020 році, це відбудеться 3-го березня.
Голосування пройдуть у Алабамі, на території Американське Самоа, Арканзасі, Каліфорнії, Колорадо, Мені, Массачусетсі, Міннесоті, Північній Кароліні, Оклахомі, Теннессі, Техасі, Юті, Вермонті та Вірджинії.
Також окремо голосуватимуть Демократи, які не живуть у США.
Зазвичай, хто виграє від партії "Супервіторок", йде далі на номінацію.
Так сталося у 2016 році з Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом.
Тут саме час поговорити про те, що у США штати історично мають стійкі політичні уподобання.
Вони традиційно голосують за Демократів чи Республіканців.
"Червоні" штати республіканців зазвичай на півдні, в центрі та заході країни, "Сині" демократичні – на сході та півночі.
Виключення - західна демократична Каліфорнія.
Тому кандидат/ка може не витрачати кошти там де вони точно виграють/програють.
Зазвичай, це відомо наперед.
Багато "Червоних" штатів входить до так званого "Біблійного поясу".
Його ще називають "rural America", бо більшість людей там живе у селах.
Тут скоріше побачиш "Walmart" ніж "Старбакс", сільське господарство чи нафтовидобування ніж індустрію чи наукові лабораторії.
"Сині" штати більш організовані, освічені та урбанізовані, в основному це великі міста, включаючи Нью-Йорк та Вашингтон.
Вони більш культурні та більш етнічно різноманітні, ніж "Червоні".
Там все майже навпаки: американці більш консервативні, більш релігійні, менш освічені, в основному расово гомогенні (темношкірі на півдні, білі на – заході і в центрі).
В штатах республіканців більше людей володіє зброєю (44% проти 27% штатів демпартії), менше підтримують право на аборт та легалізацію наркотиків.
Й є окрема історія: swing states або "бузкові".
Це штати, де зареєстрованих республіканців приблизно стільки ж стільки й демократів і все залежить від самих кандидатів.
Наскільки вони зможуть переконати електорат.
Такі штати можуть від виборів до виборів переходити з рук у руки.
Найголовніший "бузковий" штат - Флорида.
Крок п’ятий: партійний з’їзд.
І от настає момент істини – у липні, штати направляють своїх делегатів на загальнонаціональні партійні з’їзди.
Саме на них обирають тих, хто буде боротися безпосередньо на виборах за крісло у Білому Домі.
Чим більший штат, тим більше там делегатів.
Але й з менших штатів теж прибуває достатньо людей.
Щоб офіційно затвердити себе у якості кандидата, треба набрати більшість голосів.
Технічно це виглядає так: "більше 50% +1 голос".
У 2020 році, щоб виграти номінацію, треба отримати 1990 голосів від 3979 делегатів.
На з’їзді переможець номінації зазвичай презентує свою кандидатуру на віце-президента.
Від цієї миті, вони агітують удвох.
Крок шостий: Колегія виборців.
Вся сіль виборів у США у тому, що ставлячи хрестик навпроти імені кандидата у бюлетені, американці насправді голосують за виборців, які потім обирають президента США.
У кожного штату це число обмежено кількістю представників в Конгресі США.
Там загалом засідає 535 людей (Сенат - 100, Палата представників - 435).
Це стало можливо у якості компромісу між батьками-засновниками.
Частина з них хотіла, щоб Конгрес прямо обирав президента, інша - щоб це робив народ.
Ще трьох обирає Федеральний округ Колумбія (де знаходиться столиця США), бо він в Конгресі не представлений.
Тобто загалом Колегія – 538 американців.
Їх теж зазвичай визначають на зборах партії, про які йшлося вище.
Претендують на ці посади відомі у штаті люди, активісти, журналісти.
Звісно, вони мають відносини (зазвичай добрі) з кимось з кандидатів в президенти.
Щоб остаточно перемогти, треба набрати не менше 270 голосів членів Колегії.
Якщо цього не стається, право обирати президента переходить до Палати представників Конгресу США.
Сенат, відповідно, обирає віце-президента.
Це сталося двічі: у 1801 році Томас Джефферсон, а у 1824 – Квінсі Адамс так стали лідерами Америки.
У всіх штатах США крім двох (Мен та Небраска) кандидат-переможець забирає собі автоматично голоси всіх виборців свого штату.
Програвший не отримує нічого.
У Небрасці все ще складніше: якщо кандидат здобув просту більшість у штаті, він отримує підтримку двох виборців у Колегії.
Програвший отримує один голос.
Так сталося під час виборів у 2008 між Маккейном та Обамою (причому, Барак Обама програв штат).
Подібна система існує і в штаті Мен, але там поки що ніколи голоси не розділялися.
Але й це ще не все.
Хоча результати голосування Колегії відомі майже відразу, але формальний процес змушує виборців у грудні голосувати ще раз у своїх штатах, окремо за президента та його "праву руку".
Офіційно, вибори президента завершуються у січні, коли їх результати оголошує Конгрес на спільному засіданні.
Президент починає каденцію з 20-го січня наступного після виборів року.
До цього працює тимчасова “перехідна адміністрація”.
![loader](/files/images/preloader.gif)
![loader](/files/images/preloader.gif)