Евакуація українців з Уханя: жодної бактеріологічної небезпеки немає

Літак з нашими громадянами та громадянами інших країн, яких ми евакуювали з Уханя, приземлився в Україні.

Було складно з погодою – довелося спершу посадити його в Борисполі.

Він дозаправиться та полетить у місце призначення – до аеропорту в Харкові.

Заходи безпеки – безпрецедентні.

Зробили все можливе й неможливе, щоб гарантувати: вірус в Україну не потрапить.

Декількох громадян не пустили на борт в Ухані, оскільки у них була трохи підвищена температура.

Всі, хто піднявся на борт, у задовільному стані.

Вони здорові, але мають пройти карантин і обсервацію протягом 14 днів.

Евакуйовані житимуть у закритому медичному центрі Національної гвардії у Нових Санжарах.

Він буде повністю ізольований та переведений на суворий режим бактеріологічної безпеки.

Протягом двох тижнів це буде, напевне, найбільш охоронюваний об’єкт у країні.

Співчуваю нашим евакуйованим, бо вже знаю, що таке перебувати під особистою охороною, а в них охорона буде набагато серйозніша, ніж у Президента.

Тобто бактеріологічної небезпеки немає.

Але є інша небезпека, про яку я хотів би сказати.

Небезпека забути про те, що всі ми люди і всі ми – українці.

Кожен з нас.

Включно з тими, хто опинився в Ухані під час епідемії.

Коли Франція евакуювала людей з Уханя і їх привезли в одне з міст, реакція у мешканців цього міста була одна: вони турбувалися про життя і здоров’я своїх співгромадян, співчували тим, хто опинився у складній ситуації.

Навіть у Казахстані, коли наш літак з Уханя сів на дозаправку й доправив казахстанського громадянина, не було жодних протестів і блокувань.

Навпаки, всі дякували й раділи, що людина нарешті вдома.

На жаль, не всі з нас можуть пишатися такою ж людяною реакцією.

Спроби перекрити траси, блокувати госпіталі, не пустити громадян України в Україну – цим ми показуємо далеко не найкращий бік нашого характеру.

Особливо якщо врахувати, що більшість пасажирів – люди, яким менше 30 років.

Для багатьох з нас вони – майже як діти.

Українець завжди залишається українцем.

Тимчасове перебування в Ухані або еміграція до Канади не робить його чужим для своєї країни.

Розумію: стара політика протягом десятків років робила звичним ділити українців на «правильних» і «неправильних».

Але ця епоха скінчилася.

Ми будемо боротися за кожного українця, який опинився у біді, – де б він не перебував.

Рятувати, евакуювати, обмінювати.

Україна не здаватиме своїх.

Такою буде державна політика – я це гарантую.

Але такою ж самою має бути й реакція суспільства – я на це дуже сподіваюся.