Літак з нашими громадянами та громадянами інших країн, яких ми евакуювали з Уханя, приземлився в Україні.
Було складно з погодою – довелося спершу посадити його в Борисполі.
Він дозаправиться та полетить у місце призначення – до аеропорту в Харкові.
Заходи безпеки – безпрецедентні.
Зробили все можливе й неможливе, щоб гарантувати: вірус в Україну не потрапить.
Декількох громадян не пустили на борт в Ухані, оскільки у них була трохи підвищена температура.
Всі, хто піднявся на борт, у задовільному стані.
Вони здорові, але мають пройти карантин і обсервацію протягом 14 днів.
Евакуйовані житимуть у закритому медичному центрі Національної гвардії у Нових Санжарах.
Він буде повністю ізольований та переведений на суворий режим бактеріологічної безпеки.
Протягом двох тижнів це буде, напевне, найбільш охоронюваний об’єкт у країні.
Співчуваю нашим евакуйованим, бо вже знаю, що таке перебувати під особистою охороною, а в них охорона буде набагато серйозніша, ніж у Президента.
Тобто бактеріологічної небезпеки немає.
Але є інша небезпека, про яку я хотів би сказати.
Небезпека забути про те, що всі ми люди і всі ми – українці.
Кожен з нас.
Включно з тими, хто опинився в Ухані під час епідемії.
Коли Франція евакуювала людей з Уханя і їх привезли в одне з міст, реакція у мешканців цього міста була одна: вони турбувалися про життя і здоров’я своїх співгромадян, співчували тим, хто опинився у складній ситуації.
Навіть у Казахстані, коли наш літак з Уханя сів на дозаправку й доправив казахстанського громадянина, не було жодних протестів і блокувань.
Навпаки, всі дякували й раділи, що людина нарешті вдома.
На жаль, не всі з нас можуть пишатися такою ж людяною реакцією.
Спроби перекрити траси, блокувати госпіталі, не пустити громадян України в Україну – цим ми показуємо далеко не найкращий бік нашого характеру.
Особливо якщо врахувати, що більшість пасажирів – люди, яким менше 30 років.
Для багатьох з нас вони – майже як діти.
Українець завжди залишається українцем.
Тимчасове перебування в Ухані або еміграція до Канади не робить його чужим для своєї країни.
Розумію: стара політика протягом десятків років робила звичним ділити українців на «правильних» і «неправильних».
Але ця епоха скінчилася.
Ми будемо боротися за кожного українця, який опинився у біді, – де б він не перебував.
Рятувати, евакуювати, обмінювати.
Україна не здаватиме своїх.
Такою буде державна політика – я це гарантую.
Але такою ж самою має бути й реакція суспільства – я на це дуже сподіваюся.