Каральна психіатрія: як Росія використовує диявольський винахід, відпрацьований у катівнях СРСР

30 квітня 2020 року.

Голова місії США при ОБСЄ Джеймс Гілмор робить шокуючу заяву – Росія використовує в анексованому Криму каральну психіатрію.

Тобто абсолютно здорових людей за незгоду з окупаційною владою кидають до психлікарні, де починають примусово лікувати.

Американський дипломат заявив, що щонайменше двоє кримськотатарських політв'язнів – Яшар Муедінов і Раїм Айвазов – перебувають у багатотижневому психіатричному ув'язненні.

Він додав, що тактика каральної психіатрії "мала місце в минулому й була залишена позаду, але зараз її застосування знову відновлюється проти політичних опонентів".

Каральна психіатрія – жахливий винахід 20-го століття, місце його диявольського застосування – виключно Росія.

Історія не донесла до нас конкретного автора диявольського задуму – каральної психіатрії.

Відомо, що в далекому 1921-му до психушки запроторив свою політичну опонентку Фелікс Дзержинський.

Практикував таке й генпрокурор СРСР 30-х Вишинський.

Проте до 60-х років 20-го століття це були поодинокі випадки.

Радше навпаки – за Сталіна психлікарні ставали місцем, куди ховалися від розстрілів і ГУЛАГІв.

Розквіт каральної психіатрії припадає на 60-70-ті роки.

По всьому "совку" починають зводити так звані спеціальні психіатричні клініки тюремного типу.

Медперсонал – працівники КДБ.

При цьому визнання тих, хто думав інакше, "божевільними", а відповідно, й відправлення їх на примусове лікування до психіатричних установ відбувалося згідно з чинними у СРСР медичними нормами.

Маховик каральної психіатрії починав розкручуватися з того моменту, коли за рішенням суду вільнодумців відправляли на судово-психіатричну експертизу.

Зазвичай вона проводилися в науково-дослідних інститутах, звідси майбутні пацієнти радянських психушок виходили, вірніше їх виводили під охороною, з діагнозом "уповільнена шизофренія".

"Лекцію читав провідний психіатр, директор інституту Сербського й водночас генерал-майор Морозов, і ось хтось із судових експертів запитав, що таке "уповільнена шизофренія"? Морозов усміхнувся й сказав: "Розумієте, колеги, це коли галюцинацій немає, марень немає, а шизофренія – є", – розповів радянський політв'язень, психіатр Семен Глузман.

Одним із перших найвідоміших жертв репресивної психіатрії став український радянський генерал Петро Григоренко.

Герой Другої світової війни, командувач дивізією, у 60-х він раптом почав критикувати сталінізм і навіть Хрущова.

В 1964-му влада позбавила Григоренка офіцерського звання й усіх нагород та пенсії.

Проте він не зупинився.

Посадити героя війни не випадало, і тоді його вирішили зробити божевільним.

У 1971-му Семен Глузман підготував експертизу, в якій визнав Григоренка психічно здоровим.

Попри це, Григоренко опинився в божевільні, а сам Глузман – на лаві підсудних, а згодом і в таборах суворого режиму за антирадянську діяльність.

"Не всі психіатри були готові йти на такі зловживання.

Далеко не буду ходити, ось Василь Стус.

Я з ним сидів у камері, й він мені розповідав, як він тут проходив експертизу.

І як тут завідувачкавідділенням на запитання Стуса "Ну що, будете з мене робити дурника?" відповіла: "Ні, ми цим не займаємося", – наголосив Глузман.

І справді, відомим українським дисидентам, які добру частину свого життя відбули у психлікарнях, ярлик "дурачка" штампували не в Києві.

Науково-дослідний інститут імені Сербського був одним із найстрашніших місць для вільнодумців СРСР.

Його відвідини майже гарантували "путівку" на лікування від уповільненої шизофренії.

У місця не менш страшні.

1968 рік, Дніпропетровськ, УРСР.

У місті ударними темпами зводять психіатричну лікарню спеціального типу.

Вона більше схожа на тюрму – огороджена парканом і колючим дротом.

На вежах чергують автоматники.

Сюди направляють дисидентів, яких не змогли зламати в інших лікарнях.

Примусове психіатричне лікування тут проходили Анатолій Лупиніс, Микола Плахотнюк, Леонід Плющ, Василь Рубан, Йосип Тереля.

Значна частина в’язнів після звільнення помічали в себе раніше відсутні невротичні проблеми: відчуття втоми, погіршення концентрації уваги, збудливість, дратівливість, нічні кошмари, гостре почуття туги.

Те, що я читав, те, що мені говорили про дніпропетровську психіатричку – це було за межею зла.

Там людина практично не могла вижити.

У цій дніпропетровській лікарні, де більшість медперсоналу були представники КДБ.

Одна з них говорила, що її не цікавить здоров'я, її цікавить, що ви проти партії і народу", – розповів письменник Степан Процюк.

Миколу Плахотнюка заарештували у 1972 році.

У зловісному інституті Сербського йому поставили діагноз "шизофренія з манією переслідування, періодично неосудний".

Починаючи з 24 листопада 1972 року дисидент проходить примусове лікування в Дніпропетровській, а з вересня 1976 року – в Казанській тюремній спеціальній психіатричній лікарнях.

Неодноразові висновки медичних комісій про припинення примусового лікування у 1974, 1976, 1977 роках відхилялися судом.

З психіатричної лікарні Плахотнюка випустили у 1981 році.

Через 9 років.

Вимога до дисидентів відмовитися від своїх шизофренічних переконань підкріплювалася активним курсом лікування – введенням в організм психотропних препаратів.

Двічі на день кололи галоперидол.

Стан хворого потроху загальмовується.

Він ходить із погаслим зором, схиливши набік голову, з рота тече слина і він її не витирає, бо йому байдуже.

М’які місця на руках і сідницях твердіють і кровоточать від заштриків, бо кров починає погано згортатись.

Через півроку пацієнтові замінюють уколи на таблетки.

"Лікування" триває від 5 до 25 років.

Неосудним, себто пацієнтом психлікарні суворого режиму, було визнано математика й відомого публіциста Леоніда Плюща.

У липні 1968 року Плюща звільнили з роботи у зв’язку з тим, що він написав до газети "Комсомольская правда" різку статтю з приводу суду над російським дисидентом Гінзбургом.

Згодом Плющ почав публікуватися у самвидавівській "Хронике текущих событий" і розповсюджувати "Український вісник", редагований В'ячеславом Чорноволом.

У 1969 році він стає членом Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР.

15 січня 1972 року його заарештували і звинуватили за статтею "антирадянська агітація і пропаганда з метою підриву радянської влади".

У січні 1973 році суд визнав, що Плющ вчинив злочин у неосудному стані.

У січні 1976 року Плюща видворили із СРСР до Франції.

Міжнародна комісія західних психіатрів визнала його психічно здоровою людиною.

В 1976 році Плющ пише автобіографічну книгу "У карнавалі історії", в якій дає оцінку дисидентському рухові, системі та згадує поневіряння у дніпропетровській психушці.

Пише Плющ і про легендарного Анатолія Лупиноса, який, пройшовши мордовські табори і психушки, дочекався незалежності, стояв біля витоків УНА-УНСО і навіть встиг повоювати у Чечні проти Росії.

У 1974 році головний психіатр Міністерства внутрішніх справ СРСР професор Рибкін оглянув Лупиноса й зробив висновок: "Скасувати лікування і виписати в найкоротший термін", але суд йому відмовив.

У 1976 році його перевели до Алматинської спеціальної психіатричної лікарні, а оскільки Дніпропетровська тюремна лікарня не прислала історію хвороби, то його почали лікувати наново.

У 1978 році медкомісія представила Лупиноса на виписку – суд визначив примусове лікування в лікарні загального типу.

Загалом Анатолій Лупиніс провів у спеціальних психіатричних лікарнях 11 років.

1977 рік.

Нобелівську премію миру отримує британська організація "Міжнародна амністія".

Заснована на початку 60-х, вона була покликана захищати права в’язнів сумління, зокрема у 70-х роках впритул зайнялася захистом політзеків в Радянському Союзі.

У 77-му член організації американка Айріс Акагоші почала писати листи невідомому їй в’язню з України Зеновію Краківському.

Протягом двох років вона написала 30 листів, і на жоден з них не отримала відповіді.

Інший втратив би надію, проте Айріс продовжувала відсилати звістки, і у 1978-му таки отримала відповідь – Зеновія Красівського саме випустили з Львівської психлікарні, де каральна система намагалася вилікувати його від українських переконань.

Про Зеновія Красівського можна було б знімати пригодницький фільм.

Арешти та втечі, знову арешти, відсидка, амністія, новий виток боротьби і знов арешт.

Жовтень 1964-го.

На Львівщині, Тернопіллі та Івано-Франківщині починає розповсюджуватися самвидавський журнал "Воля і Батьківщина".

Його видає організація Український національний фронт, яка ставить за мету добитися незалежності України у ненасильницький спосіб.

УНФ відправляє відкриті листи на адресу 23-го з’їзду КПРС і керівнику компартії УРСР Щербицькому.

Адресати викликають на килим керівників КДБ з вимогою розшукати сміливців – марно.

Аж у березні 67-го держбезпеці вдалося арештувати частину керівництва українського національного фронту.

Одного із лідерів УНФ – Зеновія Красівського засуджено до 17 років тюрем, таборів та заслання, але в 1972му, після першої п'ятирічки його відправляють на примусове лікування у психлікарні.

У 70-х на Заході друкують "Чорновіл пейперс" (так переклали "Лихо з розуму" В’ячеслава Чорновола) і українськими в'язнями сумління зацікавилася Міжнародна амністія.

Так зокрема і почалося багаторічне листування Айріс Акагоші та Зеновія Красівського.

Не в останню чергу завдяки Міжнародній амністії було перервано 8-річне примусове лікування Красівського у психлікарнях.

Проте радість вільного спілкування була недовгою.

У 1980-му Красівського знову запроторили за грати за антирадянську діяльність.

Переписка тривала.

У 1985-му Зеновій Краківський вийшов на свободу і одразу включився у правозахисну діяльність.

Помер у вересні 1991-го, після проголошення незалежності України.

У 1987-му не стало Айріс Акагоші.

Лише наступного – 1988-го – в СРСР припинила свою діяльність система каральної психіатрії.

Систему каральної психіатрії в СРСР скасували лише в 1988 році.

16 психіатричних лікарень спеціального типом МВС СРСР передали до Міністерства охорони здоров’я СРСР, а 5 лікарень ліквідували.

З психіатричного обліку зняли 776 тисяч пацієнтів.

Утім сучасна Росія Путіна, вочевидь, вирішила повернутися до брежнєвсько-андроповських рецептів.

Весь світ був вражений примусовою експертизою в психлікарні одного з лідерів кримсько-татарського меджлісу Ільмі Умерова.

Майже місяць чоловік провів за лікарняними гратами.