Не знаю, чи вірити людям, які кажуть: "Так, я розумію Нолана". І додають: "З першого разу". З виходом фільму "Початок" мені довелося три рази сходити до кінотеатру, а сперечатися про кінцівку я можу до сих пір. Думаю, саме шанувальників Inception найбільше зачепить структура і сюжетна інженерія Кріса.
За що ж можна захоплюватися або ж ненавидіти Нолана після перегляду фільму "Тенет" (Tenet)?
За сміливість і одержимість задумами (любити)
Правильне чергування локацій (замкнутий простір коридорів або навпаки – пейзажі), траєкторія камери Хойте ван Хойтема (також працював з Ноланом в фільмах "Інтерстеллар", "Дюнкерк") створюють напругу за рахунок продуманих візуальних прийомів.
Епічно виглядає остання – "батальна" частина фільму. При цьому пояснення зворотньої хронології займає якраз стільки часу, скільки знадобиться для розкачки або повного розуміння (розумники, я вам заздрю). Дозованість – насправді дуже важливий елемент. Пересичення парадоксами, трюками або поясненнями часто шкодять фільмам. А ось Нолану вдалося ненав'язливо створити "щільну" структуру.
Нолан вміє створювати світи, особливо не турбуючись про пояснення, стандартні правила драматургії, розвиток героїв. У "Тенеті" ми швидше бачимо дії і наслідки. Особистості героїв Джона Девіда Вашингтона і Роберта Паттінсона – стерті. Фізика тут знов не здружилася з лірикою. Потрібно визнати, що симпатії і будь-які емоційні сцени у фільмі виглядають дещо штучно. Напевно, виняток – це лінія дружби, а й вона – ескіз, а не готова картина.
Джон Девід Вашингтон – у фільмі – Протагоніст (Нолан вирішив обійтися без імені) й Роберт Паттінсон (Ніл) / Фото Warner Bros.
За "режисерську диктатуру" (не дуже любити?)
Описаний вище підхід – різновид мистецького снобізму. Щось на кшталт: "Я придумав ідеальний світ, де працюють всі мої трюки – а все інше – не важливо". Нолану можна пробачити. Відхід від розвитку героїв – зрозуміла жертва на користь еволюції сюжету. "Квантовий трилер про холодну війну", – прочитала в одній із зарубіжних рецензій визначення жанру цієї фантазії Нолана. В цьому щось є. Так само, як закони термодинаміки не діють в квантовому світі, так і тут глядач повинен бути готовий до парадоксів бачення режисера.
Якщо оцінювати, що краще гармонує з моїм внутрішнім світом, то це швидше за все буде "Дюнкерк", "Інтерстеллар" або останні дві частини "Бетмена". Але грати завжди цікаво, а ще приємніше спостерігати за ускладненням. У світі, де люди частіше шукають прості рішення і відповіді, слова одного з командирів "У нашій команді немає місця тим, хто не може мислити нелінійно" – звучать як довгоочікуваний виклик.