“Жінці про жінку”: Як і чому кіно 1930-х говорило про тіло і менструацію

У секції ретроспективи Одеського кінофестивалю проходить тематичний онлайн-показ стрічок, знятих жінками-піонерками кіно.

У програмі є фільм "Океанська знайда" Аліс Гі-Блаше (1916), яка вважається першою в історії кінорежисеркою; робота французької режисерки Жермен Дюлак "Сигарета" (1919) про чоловіка, який через невірність дружини хоче накласти на себе руки; суперечлива у свій час стрічка "Олівія" Жаклін Одрі (1951), яка започаткувала новий напрям у зображенні лесбійського кохання на екрані (певний час фільм навіть був заборонений у США та Великобританії); документальне кіно Памели Б.

Грін про режисерку Аліс Гі-Блаше з закадровим голосом акторки Джоді Фостер.

Українську піонерку кіно у ретроспективі представляє Ївга Григорович з документальним короткометражним фільмом "Жінці про жінку" (1930).

"Жінці про жінку" – це зразок агітаційного науково-популярного кіно початку ХХ століття, суть якого зводиться до просвітницької пропаганди, що для СРСР було на той час звичною і поширеною справою.

Плакатне мистецтво у 1930-х обслуговувало ідеї влади на рівні прямого спонукання і беззаперечного тону.

Такі ж функції перейняло на себе і кіно.

Для Ївги Григорович ця документальна стрічка стала режисерським дебютом.

До цього вона закінчила Державний технікум кінематографії в Одесі і вже через рік потрапила на знімальний майданчик стрічки "Експонат з паноптикуму" (1929) – карикатурної історії, де білий емігрант повертається до радянської Росії після 10 років закордоном і починає ненавидіти нову владу.

Агресія в ньому назбирується і від цього страждає його сім'я, яка усі ці роки на нього чекала: чоловік-безумець б'є дружину і ледь не вбиває сина (сама стрічка, на жаль, не збереглася).

Режисером був Георгій Стабовий – в історію нашого кіно він увійшов як автор першої української стрічки, яка вийшла в американський прокат.

Це був фільм "Два дні" (1927) –про сина-червоноармійця і його батька, який не поділяє його поглядів і залишається відданим білогвардійцям.

Очевидно, співпраця зі Стабовим відкрила двері перед Ївгою Григорович і їй випало знімати просвітницьку агітку для жінок.

Так з'явилась стрічка "Жінці про жінку" (власне, можна було б додати "і від жінки").

Документальний фільм закликає жіноче населення стежити за своїм здоров'ям, не забувати про гігієну тіла і наочно демонструє, що і як робити у догляді за собою та своїм організмом.

Картину знімали разом з науковим консультантом – професором-гінекологом Олександром Крупським (він свого часу був міністром здоров'я й опікування УНР).

Анна Тьомкіна та Єлена Здравомислова, дослідниці гендерної соціології, відзначають, що позиція тогочасної влади визнавала жінок потенційними будівничими нового суспільства, при цьому сприймала їх як темних і відсталих елементів соціуму, яким потрібна постійна турбота та виховання.

Це пояснює нав'язливі титри ("Жінко! Робітнице! Твоє здоров'я потрібне соціалістичній країні"), які буквально промовляють, що тіло жінки – діло цілої країни.

Тематично "Жінці про жінку" можна розділити на два блоки.

Перший стосується гігієни та здорового способу життя, а другий зосереджується на змінах, які трапляються з жіночим організмом – менструація і вагітність.

Остання, до речі, визначається в типовому більшовицькому стилі: "Вагітність – це підсилена робота всіх органів матері, які беруть активну участь у розвиткові та будуванню нового людського організму".

У фільмі є показові кадри, де жінка топлес миється у тазику і чистить зуби, акуратно причісується та робить ранкову гімнастику на балконі.

Наталія Лебіна у дослідженні "Чоловік і жінка.

Тіло, мода, культура в СРСР" зауважує, що для більшовиків ліквідація гігієнічної безграмотності була такою ж важливою, як усунення політичного та технічного незнання.

У 1920-х боротьба за "новий побут" набула значних масштабів і санітарне просвітництво стало доволі агресивним.

Щоб люди почали регулярно чистити зуби, на заводах навіть влаштовували паради зубних щіток (ймовірно, саме тому і Григорович у фільмі приділяє цьому заняттю значну увагу).

Окрім просвітницьких настанов, пропаганда здорового способу життя включала і обов'язкову критику буржуазних нахилів – а це користування косметикою, високі каблуки і тісний одяг (цікаво, однак, що більшовики однією рукою кпинили над жінками, які фарбували губи і, боронь боже, робили завивку, а іншою потихеньку відроджували парфумерні заводи, щоб вже з середини 1930-х повністю налагодити виробництво).

Що вже говорити про куріння і алкогольні напої (останні кілька разів протягом фільму з'являються з невід'ємним дописом "отрута", а пияцтво – неодмінно спадщина царату).

До того ж, застереження маніпулятивно супроводжуються кадрами монструозних ембріонів з вадами розвитку, при появі яких сигарета випала б з рота і найскептичніших глядачок.

З одного боку, влада прагнула встановити контроль над тілом жінки, оскільки від цього "тіла" залежить, якою буде "нова зміна" – те краще молоде покоління, яке розбудовуватиме державу і працюватиме на благо народу.

З іншого, жінці давалась влада у вирішенні питання вагітності – у 1920-х аборти були цілком легалізованими (ймовірно, тут зіграла роль антиклерикальність), хоча лікарі й застерігали, що це шкодить здоров'ю (однак вже у 1936 році аборти заборонять).

СРСР толерувало бажання матері працювати і пропагувало яслі та дитсадки, щоб материнство "не заважало жінкам бути свідомим членом суспільства".

Ідеологічно це означало, що справа жінки – народити дитину (виконати свою суспільну функцію), а її вихованням як лояльного громадянина займеться держава.

Про жінок, які не можуть мати дітей, говорять мало і недобре, пов'язуючи неплідність з гонореєю.

Не можеш народити – це все через те, що не слухаєш владу і псуєш своє здоров'я.

Влада говорить, як тобі краще.

А ти, жінко, виконуй!.

Дивіться також:.

Pantone представили оттенок красного цвета, посвященный менструации.

"Треба себе хавати от і до".

Ірена Карпа про те, як бути в злагоді самій з собою і не паритись.

Ївга Григорович.

Жінці про жінку.