Житомирський «Виборчий округ. Місцеві»: Як запхати себе в одну хвилину

5 жовтня в ефірі філій Суспільного стартувало токшоу «Виборчий округ. Місцеві». «Детектор медіа» попросив своїх експертів у регіонах переглянути програму й поділитися враженнями. Ми публікуємо ці огляди після дня виборів, хоча в багатьох містах ще відбудеться другий тур мерських перегонів. Ми вже писали про закарпатську, кропивницьку,  полтавську, харківську, одеську, чернігівську, волинську, подільську програми, а також програму на «UA: Донбас». На черзі Житомир.

На житомирському Суспільному в жовтні вийшли вісім випусків «Виборчого округу. Місцеві». У чотирьох із них героями були кандидати на посаду Житомирського міського голови, у чотирьох — кандидати в депутати до місцевих рад. Із шістнадцятьох зареєстрованих кандидатів у мери до участі зголосились семеро. На ефір сьомого жовтня ніхто не прийшов, тож програма тривала чотири хвилини: глядачам розповіли про запрошених кандидатів — і попрощалися.

Кандидати до міської ради зголошувалися активніше. У випуски, де були учасники, запрошували гостей за алфавітом. На початку програми на екран виводили інформаційну довідку про запрошених кандидатів — навіть тих, що не з’явились до студії чи не вийшли на зв’язок. Тож можна сказати, що з головним своїм завданням — поінформувати виборців про кандидатів — програма, принаймні, намагалася впоратись. Програма має чіткий регламент: по хвилині на самопрезентацію, по хвилині на відповіді. Ведучі ретельно ставились до дотримання кандидатами цього регламенту й намагалися їх дисциплінувати.

Програма поділена на п’ять частин, відокремлених одна від одної заставкою. Перша частина — знайомство з партією: на екран виводять коротку довідку про політичну силу та основні тези програми на місцевих виборах; інформацію про ради, до яких балотується партія, та перший номер списку. Довідку показували навіть про ті партії, представники яких не прийшли до студії або не вийшли на зв’язок із редакцією.

Далі кожен кандидат отримував хвилину на самопрезентацію. Досить часто кандидати використовували цей час для критики чинної влади або опонентів, а також для агітації за себе і свою партію.

Друга частина присвячена виборчій програмі партії. Ведуча ставила кожному з гостей запитання й давала хвилину на відповідь. Запитання засвідчили ретельність підготовки: автори «Виборчого округу. Місцеві» вчитались у програми та вишукали в них найцікавіші та найсуперечливіші тези. Ось тільки кандидати здебільшого уникали конкретики у відповідях, демонстрували, що не орієнтуються в темах, які зачіпали ведучі, а дехто, знову ж таки, починав замість відповіді агітувати за себе і свою партію. Тоді ведучим доводилось заганяти героя назад у рамки формату, повторюючи запитання чи нагадуючи про регламент.

Третя частина стосувалася викликів, які чекають на кандидатів, якщо вони стануть депутатами. Форма блоку досить оригінальний: кандидати по черзі тягнули папірці з номерками, й на екран виводили відеозапитання. Загалом запитань було сім, однакових для кожного випуску — про транспорт, стихійну торгівлю, соціальні проблеми тощо. Відповісти, як розв’яже ту чи іншу проблему, здобувши мандат, депутат мав за хвилину. Інші учасники програми після відповіді опонента мали змогу висловити своє бачення проблеми.

Та й у цьому блоці кандидати часто замість своїх ідей, пропозицій та підходів до розв’язання насущних проблем міста починали критикувати нинішню владу за провали або помилки у сфері, про яку йшлося. Тож ведучим доводилося повертати їх до теми.

В одному з відеозапитань журналісти помилились, назвавши співавтором проєкту бюджету участі «Європейський сквер на Крошні» «Артема Раковича». Кандидат у депутати та чинний депутат міської ради Житомира Антон Ракович використовував цей сквер в агітаційній кампанії як своє досягнення, а авторкою проєкту є його сестра Анна.

Четверта частина програми — запитання мешканців, записані заздалегідь. Мешканці Житомира запитували про бізнес кандидатів, про мотиви участі у виборах, говорили про проблеми соціальної сфери, освіти, охорони здоров’я. На відповідь кандидати мали, знову ж таки, одну хвилину. Ця частина була вже динамічнішою. Однак найгостріша розмова починалась у п’ятій частині, де кандидати мали змогу ставити запитання представникам інших політичних сил — комусь конкретному або всім одразу.

Наприклад, у випуску 15 жовтня гостями студії були представники партії «Пропозиції» Юрій Мойсеєв, «Партії розвитку громад» Іван Фурлет і «Перемоги Пальчевського» Юрій Піньковський. Мойсеєв і Фурлет — чинні депутати Житомирської міської ради, які балотувались на минулих виборах від Блоку Петра Порошенка «Солідарність». Їм було що закинути й нагадати одне одному, тож дискусійна частина перетворилась на з’ясування стосунків: хто більше зробив і зробить для міста.

Ведучим непогано вдавалося обмежувати тривалість виступів кандидатів однією хвилиною. А ось змусити їх говорити змістовно й предметно, а не агітувати за себе і свої політичні сили, нагадувати про помилки конкурентів тощо, виявилось завданням майже нездійсненним. Не раз доводилось вимикати гостям мікрофони або нагадувати, що вони зобов’язувались не агітувати під час ефіру.

Єдиним недоліком поведінки ведучої Олени Ваховської у студії стала фраза-паразит «я вас почула». Вона вимовляла ці слова або просто «почула» мало не після кожного виступу кандидата.

Загалом програми вийшли динамічні, цікаві, інформативні та насичені взаємодією між ведучими, кандидатами та виборцями. Ведучі засвідчили високий рівень підготовки та вміння ставити уточнювальні запитання, не дозволяючи політикам розводити в ефірі порожню демагогію. Проблема радше в політичній і комунікаційній культурі кандидатів, які не звикли триматись у рамках формату й поспішають використати час, який їм пропонує Суспільне, для самореклами та критики опонентів. Хоча сенс «Виборчого округу» зовсім в іншому: поінформувати виборців про політичні сили та людей, які претендують на їхні голоси, максимально неупереджено. Свою частину цієї роботи філія Суспільного виконала добре.