"Ми багато пропускаємо. Проспав, провисів, пролінувався, переймався. Мірило якості життя – скільки ти в ньому присутній"

Театр – це музика, яку можна бачити.Жила, як метелик, доки не зустрілася з бідою. Раптом розумієш, наскільки смерть близько. Зараз свідомо спрямовую думку "туди", щоб бути готовою.Студенткою приїхала на прослуховування до Марії Тарнавецької (викладачка Львівської консерваторії, донька архітектора Петра Тарнавецького. – Країна). Вона стояла на підборах між двома роялями, серед старовинних меблів і картин, не випускаючи з рук цигарки, – така велична, що відтоді я не вагалася, ким хочу стати. Хотіла вчитися музики в неї.Мати по буковинських селах записувала народну музику. Я засинала під звучання хорів, троїстих музик, цимбалістів.До зйомок у фільмі "Брати. Остання сповідь" думала, моє – тільки спів і театр. Хоч кликали на головні ролі не раз. Відмовляла.Сцена – наркотик. Я не була його свідома. Помітила, коли пішла з театру Курбаса. Почала хворіти. Звичайний гайморит, але антибіотики не допомагали. Була ломка. Ішла в магазин і бачила, що люди збираються на виставу. А мене там нема! Без оплесків, без квітів. Відпустило за чотири місяці.Пристрасть може бути різна – влада, слава. Щоб хата блищала, і можна світу не видіти за тою хатою. Або інша: "Я така добра мати!" Потім дитина йде з батьківської хати – і в матері життя закінчується.Цигарка – ніколи. А от самогонку люблю. У гарній компанії, з родиною. Батько жене добру.Театр, який я сповідую, будується не на емоціях, а на присутності людини. А щоб бути присутнім, маєш бути тверезий.Досі маю страх перед виходом на сцену. Щоразу думаю: "Чи буде ще життя після цього концерту?" Ніби ступаєш в інший вимір і не знаєш, чи повернешся."Якщо ти сповняєш своє життя, все повинно сходитися", – казав режисер Сергій Ковалевич. Ця підказка дуже допомогла. Якщо мені роз'їжджаються лижі, то щось не так роблю. Намагаюся уточнити.У дитинстві не молилася. Батьки були партійні. Та бачила приклад бабуні. Коли вона поверталася з церкви, її обличчя розгладжувалося, ставало простіше і променилося. Це мій перший духовний досвід.Коли зустріла першого чоловіка, одразу зрозуміла, що це він. Торкнувся моєї руки і спитав: "Не холодно?"Василь їздив до мене із сусіднього села на мотоциклі свого друга. Якщо той сам їхав до своєї дівчини, я цілу ніч чекала його на дорозі. Наступного дня батько казав: "Наталочко, аж так не можна!" Я думала: а доки можна? Де міра? І все життя про це думаю.У мої 34 втратила чоловіка. Я тягнулася до нього внутрішньо. Знала, що він десь там – у Бога. Це була моя перша свідома молитва – безсловесна. Згодом помітила, що лише в церкві можу дихати. Так і вижила – від храму до храму.Василь водив мене в дідову хату в сусіднє село. Вона стояла собі ціленька, курна хата під стріхою. Акуратна, вибілена, мати її доглядала. На горищі ще були його дитячі іграшки, вирізані з дерева. Якось ми пішли туди, обдивилися, а він каже: "Тепер іди додому, а я почну її розбирати. Бо ще обвалиться комусь на голову". Повернувся пізно вночі, обличчя сіре. Приніс шмат центральної балки з хрестом. "Не міг лишити…" Я відчула: відбулося щось велике. Не можна забрати із собою все, що хочеш. Ти маєш сам розібрати і взяти лише хрест.Коли мати пішла в засвіти, батько сказав: "Не можна передати, що таке втратити друга". Дружина для чоловіка – це друг на кожен день. Де садимо картоплю, яке насіння вибрати, яку краватку надіти. Це дрібниці, яких ти не розділиш із дитиною. А що вже казати про таємниці, які знають лише двоє.Дозволяй собі любити. Пройди цей досвід, додивися, нащо тобі це дано.Якщо чоловік не буде духовним поводирем у сім'ї, він стане жінці нецікавий. Нема для кого танцювати.Час від часу ходимо з чоловіком на каву. Спілкуємося про таке, чого не обговорюємо в хаті. Творчі таємниці, роздуми, побоювання, очікування. Це дає нам багато сили.Заборонила собі ревнувати. Інакше це не лікується.Батьки повторювали: "Вибирай один раз на все життя". Часто люди не націлюються на таку дистанцію. "Спробуємо", "поживемо разом", "подивимося". Коли це точно твоє – ти не пробуєш.Люблю дощ. Бути сама в цей час. Мені добре думається тоді.Ми багато пропускаємо. Проспав, провисів, пролінувався, клопотався, переймався. Мірило якості життя – це скільки ти в ньому присутній.Ми з чоловіком закохані в бузок. Він росте в нас довкола вікон. Коли цвіте, виходжу частіше на балкон. Молюся там, думаю. Дивлюся, як він із вітром, а як із дощем. Це мені щось дає. Такі самі стосунки з липою. Коли вона вся в бджолах, мені важливо з нею набутися.Сказала своїй учениці, що не треба журитися через гроші. Досі зі мною не розмовляє.Втратила чоловіка й лишилася з дитиною. Не мала постійної роботи, довго не було замовлень, почалися борги. Мати казала, що в мене навіть голос змінився. Потім я здогадалася: але ж можу попросити помочі! Помолилася. На ранок три дзвінки. Одна людина запросила на роботу, друга поклала гроші на випуск диску. Третя замовила роботу, що коштувала рівно стільки, як я була винна.Батько часто каже: "Нам не щастить на дурничку". Це означає, що ніщо не дається легко в житті. Все потребує багато праці.Цукерки від Бога приходять після тривалих випробувань. Господь ніби підморгує тобі: "Нічо-нічо, будем жити!"Запізнююся з дитинства. Все життя борюся з цим і програю. Пробувала різне. Встаю раніше, розписую все по хвилинах. Та все одно не встигаю.В Італії під час пересадки спізнилася на літак. Батькам написала, що в аеропорту страйк. Чоловіку сказала правду – й ми пореготали. Розпачувала години дві. А потім випила кави й зрозуміла, що я нарешті вільна людина. Кидаю валізу в камеру схову. Сідаю на електричку і їду в Рим. Гуляю нічним містом, на базарчику купую альбом Рембрандта за 15 євро. Вскакую в останній нічний поїзд назад до аеропорту. Ще пару годин на лавці – і вилітаю.Працювати легше з чоловіками.Жіноча дружба є. Але не на все життя. Жінка мінлива. А от друзі-чоловіки – це назавжди.Як довго не їду додому, до батька – вихолощуюся. Тому не можу жити за кордоном. 10 днів – уже заважко.Пропонували лишитися в Америці. Останній раз спокуса була велика – дамо роботу, здобудеш світову славу. Ніч думала. І вирішила: їду додому. Згодом часто поверталася до цього. Ніби ще раз себе перевіряла. Щоразу розуміла, що й зараз зробила б так само.Співаю з цієї землі. Я з нею зв'язана. Енергетично, містично. Це вже від мене не залежить.