Україна має безліч фінансових механізмів, щоб допомогти промисловості з декарбонізацією, – експерт

Декарбонізація – це не данина моді, а глобальна тенденція і процес на найближчі десятиліття. Вона стосуватиметься не лише виробників сталі, а й усіх промислових підприємств, яким необхідно збільшити капітальні вкладення для скорочення викидів СО2. Такою була моя головна теза на онлайн-конференції, присвяченій презентації дослідження «Досягнення кліматичних і енергетичних цілей України» в рамках проекту Low Carbon Ukraine.

Дуже багато роботи

Декарбонізація сталеливарної промисловості вимагатиме вироблення енергії з нейтральними викидами вуглецю. Тобто «зелена» електроенергія – необхідна умова для виробництва «зеленої» сталі. Зараз перспективи виробництва низьковуглецевої електроенергії в Україні туманні. На ринку електроенергії спостерігається значний дисбаланс через дуже високі тарифи на енергію з відновлюваних джерел і великі борги виробникам «зеленої» енергії, накопичені в системі.

Крім того, потенціал скорочення викидів СО₂ обмежений можливостями технологічного ланцюжка з використанням доменних печей і конвертерів. Необхідно розвивати нові технології, більшість з яких сьогодні ще не розроблено. Науково-дослідним організаціям належить багато зробити в плані розвитку низьковуглецевих технологій для виробництва сталі. Виробникам обладнання та інжиніринговим компаніям необхідно знайти технічні рішення для комерціалізації нових технологій. Незрозуміло, яка технологія зневуглецьовування виграє в сталеливарному секторі, тому важливо не обмежувати наш огляд однією технологією.

При цьому держава, як система офіційних інститутів, відіграє особливу роль у процесі декарбонізації. У її руках зосереджені всі інструменти економічної політики. Тож швидкість та ефективність декарбонізації залежать від дій держави.

Як стимулювати декарбонізація

Часто вуглецевий податок розглядають як найкращий інструмент для стимулювання декарбонізації в Україні. Однак є й інші способи регулювання ціни на вуглець.

Наприклад, система торгівлі квотами на викиди парникових газів. Відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС Україна взяла на себе зобов’язання запровадити Систему торгівлі квотами на викиди СО₂, подібну до тієї, що діє в Євросоюзі. Однак нещодавно ми виявили, що сталеливарні підприємства ЄС реалізують проєкти з декарбонізації без великого фіскального навантаження. Це пов’язано з тим, що обсяг безкоштовних квот на емісію СО₂ перевищує фактичний обсяг викидів європейських металургів.

Тим часом основним європейським стимулом до декарбонізації є державне фінансування та співфінансування. Металургійні заводи ЄС можуть використовувати різні інструменти державного фінансування (позики, гранти, компенсації капітальних і операційних витрат, податкові канікули тощо). В ЄС є кілька інститутів фінансування декарбонізації. У кожного з них своя спрямованість. Загальний обсяг європейських фінансових джерел для декарбонізації сягає €800 млрд на найближче десятиліття.

Таким чином, ідея залучення фінансових ресурсів для декарбонізації в Україні є правильною. Джерела та умови фінансування підлягають окремому обговоренню. Ми розуміємо, що декарбонізувати сталеливарну галузь України за допомогою лише фонду екомодернізації неможливо.

Україна намагається слідувати європейським тенденціям. На цьому шляху дуже важливо не повторювати чужих помилок і застосовувати тільки найкращі та ефективні методи та прийоми. Так, Євросоюз випереджає Україну за декарбонізації, але це дає нашій країні можливість вчитися на найкращому й унікальному європейському досвіді.

Україна – індустріальна країна. Ми сподіваємося, що вона залишиться в цьому статусі партнером ЄС. Для цього процес декарбонізації має бути конструктивним, а не деструктивним. Ми вважаємо, що декарбонізація може створити умови для появи й розвитку нових компаній, секторів і робочих місць.