Владислав Лясовський, «Молодість»: Цього року ми вперше не випрошували грошей у держави
Владислав Лясовський, «Молодість»: Цього року ми вперше не випрошували грошей у держави

Владислав Лясовський, «Молодість»: Цього року ми вперше не випрошували грошей у держави

Владислав Лясовський, «Молодість»: Цього року ми вперше не випрошували грошей у держави

Уже цієї п’ятниці, 29 травня, у столиці відкриється 50-й, ювілейний Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість». Минулого рокуйого очолив Іван Адамчук і привів нових людей у команду. Перед ними поставили мету оновити фестиваль, розширити аудиторію та залучити більше молоді. Про те, чи вдалося все це здійснити, а також про те, якою буде цьогорічна «Молодість», ми поговорили з колишнім виконавчим директором і теперішнім головою Наглядової ради фестивалю Владиславом Лясовським.

— Владиславе, перед тим, як перейти до обговорення цьогорічного ювілейного фестивалю «Молодість», розкажіть нашим читачам, для чого створено Наглядову раду фестивалю, чим вона займається, яку роль відіграє.

Наглядова рада (Андрій Халпахчі, Віктор Мазур і Андрій Мірошниченко. — Ред.) окреслює стратегічні напрямки розвитку фестивалю, не займається поточною діяльністю і не втручається в роботу менеджменту (хіба мінімально в якісь кризові моменти, але зараз таких, на щастя, немає).

Сьогодні кінофестивалі по всьому світу переживають нелегкі часи, і навіть не через коронавірус. Випробування почалися ще років п’ять тому, коли глядачі почали все більше обирати інші інструменти для перегляду контенту. У фестивалів, безумовно, залишилася фахова аудиторія — кіномани, які люблять кіно, і сінефіли, які не просто його люблять, а ще й добре в ньому розбираються. І, звісно, у фестивалів залишилася функція, яку вони завжди виконували, — пошук нових облич, нових режисерів, нових імен, нових напрямків. Але ми розуміємо, що це лише дві складові успіху. Дуже важливою складовою є широка аудиторія, яка й дає фестивалю імпульс та формує інтерес до цього івенту в цілому як до свята. Залучити таку аудиторію — це виклик. І саме Наглядова рада в першу чергу думає над тим, яким чином далі має розвиватися фестиваль — що робити, як змінюватися на краще, виходячи з того, яким ми бачимо сьогоднішній час.

Певні питання з бюджетом ми вирішуємо також.

Торік фестиваль ризикнув і пройшов у змішаному форматі — онлайн і офлайн — у самий розпал пандемії, у той час, як інші українські та світові кінофестивалі обмежилися показами онлайн. Вас не зупинило навіть те, що Київ тоді був на межі червоної зони. Цього року історія повторюється — столиця лише нещодавно вийшла із жорсткого локдауну, тобто проведення фестивалю було під загрозою. Чи був в організаторів план Б?

Я впевнений, що кінофестиваль не може проходити онлайн, навіть у форс-мажорних обставинах. Краще вже взагалі нічого не проводити. Бо онлайн-формат — це просто перегляд фільмів. Фестиваль — це свято, зустрічі, спілкування, майстер-класи. Має бути взаємодія, безпосередній зв’язок між усіма його учасниками.

Кілька років тому ми змінили дати проведення «Молодості» — перенесли його з жовтня на травень. Деякі представники кіноспільноти критикували це рішення, але ми вважаємо, що це найкращий час для проведення подібного івенту в столиці. Минулого року ми мали два варіанти: проводити онлайн у травні чи ризикувати й намагатися провести офлайн у серпні або ж навіть у жовтні, як раніше. Ми ризикнули, бо не могли не зробити цього.

Щодо цьогорічного фестивалю, безумовно, ми виконуємо всі санітарні норми, необхідні для того, щоби фестиваль відбувався, — маски, обмежена кількість гостей тощо. Це вимога часу, нічого не зробиш. Але ми впевнені, що все буде добре, що все пройде в нормальному традиційному вигляді. І, до речі, «Молодість» — це єдиний кінофестиваль у Європі на сьогодні, який проходить офлайн, інших я не знаю. І це велика відповідальність, але це наша принципова позиція і ми будемо робити все можливе, щоб «Молодість» завжди проходила наживо, а не віртуально.

Минулого року ви оновили команду, покликали до неї багато молодих фахівців і планували значно розширити аудиторію «Молодості», залучити до неї більше молоді. Чи вдалося це, на вашу думку?

Я є членом комітету FIAPF з фестивалів і на останній зустрічі, коли представники кінофестивалів жалілися, що все важче й важче залучати глядачів, президент FIAPF відповів, що час не стоїть на місці й усі ті речі, які були популярні та які ми робили 10–20 років тому, вже не актуальні, треба бути більш гнучкими, шукати нові форми, формати, і саме це є запорукою успіху фестивалів. Немає жодних меж. Великі фестивалі-монстри — Канни, Венеція, Берлін — мають певні формати, рамки, до яких усі звикли. А «Молодість» — це новаторство, не лише в роботах режисерів, а й у формі фестивалю.

У нас був чіткий меседж для нової команди — треба забути про все й думати, як зараз молодь дивиться на фестивальний рух, чого не вистачає, що потрібно додати. Ми дали їм карт-бланш. Цю молоду команду привів Іван Адамчук, і я впевнений, що позитив є.

На жаль, коронавірус накладає певний відбиток і ми не можемо зробити все, що потрібно, наприклад, не можемо сьогодні отримати традиційну більш суттєву підтримку від бізнесу, бо час важкий і для них. Але я впевнений, що команда рухається в правильному напрямку. Подивимося, як усе пройде цьогоріч, бо минулого року вони все робили вперше, а сьогодні вже мають трохи досвіду. Мені теж буде цікаво подивитися, що з цього вийде.

Що саме додала нова команда? Запровадила нові шляхи комунікації із глядачем, нові меседжі в цих комунікаціях, знайшла нових партнерів, що ще?

Оновлена команда покращила роботу з інтернет-середовищем — з аудиторією в соціальних мережах. Якщо раніше ми кликали волонтерів і їх збиралося 100–200 людей, то сьогодні прийшло 400, а це все молоді люди. Команда знайшла ті комунікаційні інструменти, які дозволили показати молоді — «Молодість» є. Бо раніше нашою основною аудиторією були люди більше поважного віку, які могли бути з фестивалем десятки років, навіть із дитинства.

Також я бачу сьогодні дуже багато креативних партнерів — «1+1 Media», «Fedoriv Agency» та інші. І для нас це дуже важливо, бо ми хочемо зняти шар нафталіну і зробити цей фестиваль у першу чергу для молоді. Я впевнений, що кожна наступна «Молодість» буде ще цікавіша.

З минулого року «Молодість» посилила індустріальну секцію — додала серіальний пітчинг, більше майстер-класів. Це також один зі стратегічних напрямків?

Безумовно. Це, до речі, почав запроваджувати Іван Адамчук, це було в його програмі розвитку фестивалю, коли він прийшов на посаду директора «Молодості». І ми звернули увагу на додаткові фахові заходи, бо для нас дуже важливо, щоб ми не були командою, яка збирається на три місяці, проводить фестиваль, а потім дякує одне одному й прощається. «Молодість» — це явище, це більше, ніж фестиваль. Хіба ще якийсь культурний захід чи подія в Україні має такий вік — 50 років? Я таких не знаю. Може, хтось щось проводить, але не на такому рівні й не на тему кіно. Тому це явище, яке має тривати весь рік. У нас є програма різних подій протягом року. Наприклад, ми організовуємо тижні кіно —– іноземного в Україні та українського за кордоном. Дуже багато майстер-класів, як під час фестивалю, так і після нього.

Маємо дуже багато амбіцій щодо розвитку фестивалю. Навіть плануємо організувати фестиваль «Золоте Оленятко» для студентів, де буде виключно студентське кіно — це те, з чого починалася «Молодість» 50 років тому. Ми вважаємо, це дуже цікаво й потрібно. Ми знайшли підтримку в цьому питанні від Міністерства культури та інформаційної політики.

Днями фестиваль заявив амбасадорів — Алана Бадоєва, Аліну Паш і Івана Фролова. Це теж нововведення молодої команди?

Так, це наша креативна молодь придумала, це одна з новацій, і я тільки за. Амбасадори своїм авторитетом, словами, думками підтримують нашу подію. Нам дуже приємно, що такі талановиті люди вболівають за «Молодість». Чим більше їх буде — тим краще. І не лише в Україні, а й за кордоном теж.

— Щорічно «Молодість» має проблему з фінансуванням. Який бюджет цьогорічного фестивалю і хто його фінансує?

Це правда, фінансове питання завжди було дуже болючим для «Молодості». Це не секрет, що будь-який кінофестиваль має подібні проблеми, бо не є прибутковою організацією, а грошей потрібно багато. Берлінале коштує близько 10 млн євро, Каннський кінофестиваль — 20 млн євро. Нам у Києві не потрібні такі великі кошти, бюджет може бути в межах 20 млн грн, я не можу зараз сказати точну цифру, остаточну суму зрозуміємо вже після проведення фестивалю. Але я хочу звернути увагу, що, як не дивно, цього року допомога Мінкульту й Держкіно була такою, що ми без них нічого не зробили би, їхня підтримка була вирішальною. Саме завдяки їм ми маємо можливість зробити те, що запланували.

Тобто фестиваль «Молодість» нарешті не просив грошей сам?

Так, саме в цьому є родзинка нинішнього фестивалю — нам не довелося ходити й випрошувати, як роками доводилося робити Андрію Халпахчі раніше. Це дуже гидко, бо ми не та структура, яка має ходити із протягнутою рукою. Цього року міністр культури і голова Держкіно сказали, що 50 років — це велика подія і потрібно виділити гроші. Нам не дали стільки, скільки ми хотіли, й це нормально, але було зовсім інше ставлення, зовсім інший діалог.

Ви вважаєте, це сталося завдяки оновленню фестивалю чи радше завдяки новим людям, які очолили галузеві відомства, — міністру культури та інформаційної політики Олександрові Ткаченку та голові Держкіно Марині Кудерчук?

– Так, це завдяки їм, це ж вони приймають рішення. Не хочу робити їм рекламу, але кажу, як є: я не очікував такої підтримки, вона мене приємно вразила. Було би чудово отримати таку ж підтримку й від Києва, але ми поки перебуваємо в діалозі.

Ви вже отримали ці гроші?

Ще ні, бо вони виділяються після проведення кінофестивалю.

Скільки заявок «Молодість» отримала цього року?

Мені важко сказати, цим опікується Андрій Халпахчі. Знаю лише, що заявок було багато, але відбірники готують близько 200 фільмів до показу. Раніше було більше, але я вважаю, що така кількість є оптимальною, адже глядач усе одно дивиться не більше 3–4 фільмів на день.

Ви вже визначили для себе найбільш очікувані фільми цьогорічної програми?

— Ні, я заздалегідь не аналізую програму, мені цікаво відчути ті ж емоції, які буде відчувати пересічний глядач, наш гість. А потім будемо аналізувати побачене, спілкуватися, знаходити цікаві роботи. Навмисно я туди не втручаюсь.

Ще одна болюча тема, пов’язана з коронавірусом, — запрошені іноземні гості, яких за нинішніх обставин дуже важко залучити, хоча кожен фестиваль завжди намагається привезти зірку міжнародного масштабу. Цього року вдалося запросити відомі обличчя?

Це дійсно проблема, але вона не лише наша. Ми маємо цілковиту підтримку від наших державних органів, але самі гості не дуже хочуть їздити зараз, хочуть трохи пересидіти вдома. Ми справді запрошували декількох зірок і, на жаль, вони відповіли, що цього року не приїдуть. У нас була ідея на честь 50-річчя запросити тих зірок, які в нас уже були, але теж не вийшло.

Так, безумовно, будуть певні сюрпризи, гучні імена, наприклад, Кшиштоф Зануссі. Про інших поки не скажу.

Владиславе, наостанок не можу не запитати. Як ви оцінюєте стан української кіноіндустрії сьогодні, враховуючи коронавірусну кризу, що дуже вдарила по ній? Чи зможемо вийти з цієї кризи, чи повернуться люди в кінотеатри?

Ви дуже чітко сформулювали проблему. Мені здається, вся суть саме в останніх словах — люди в кінотеатри. Бо фахівців ми маємо, маємо великий прогрес, і ці люди не загубляться, якщо не поїдуть кудись. Криза мине і все буде добре — і сценарії будуть, і зйомки будуть. Це моя суб’єктивна думка, але я впевнений, що її поділяють багато людей.

Щороку ми знаходимо все більш талановиті імена в українській кіноіндустрії, які знімають усе якісніші фільми — на рівні сценаріїв, гри акторів, постпродакшену, промокампаній тощо. І ми бачимо, що ринок рухається. І цей досвід уже нікуди не дінеться. Але маємо питання щодо інфраструктури, й це в першу чергу питання до влади. Нам потрібно більше кінотеатрів, бо сьогодні вони є лише у великих містах, а в містах із населенням менш як 50 тисяч — нічого немає, а справжня українська аудиторія саме там. П’ять міст-мільйонників не роблять бокс-офіс фільму, а Держкіно попросить показати результат. Результатів не може бути, доки немає інфраструктури. Тобто в нас уже є люди, які спроможні робити кіно, давайте тепер зробимо інфраструктуру. І все буде добре. Я налаштований оптимістично.

Фото надане фестивалем «Молодість»

Теги за темою
Ринок
Джерело матеріала
loader
loader