У трьох із чотирьох акторських номінацій цьогорічної премії «Золота Дзиґа» перемогли актори з фільму «Погані дороги» – виконавці головної чоловічої ролі Юрій Кулініч, чоловічої ролі другого плану Ігор Колтовський і жіночої ролі другого плану Оксана Вороніна (а загалом було номіновано сімох акторів «Поганих доріг»: колегам поступилися Марина Клімова, Оксана Черкашина, Сергій Соловйов та Юлія Матросова). Якщо ви не дуже глибоко інтегровані у професійну кінотеатральну спільноту, то їхні імена можуть бути вам і не знайомі, хоча всі вони – професійні актори. І це якнайкраще ілюструє стан справ у вітчизняній кіносеріальній індустрії: попри те, що протягом кількох останніх років вона переживає бум із точки зору кількості знятих проєктів, дуже багато процесів у ній перебувають у зародковому стані. Зокрема, це стосується проблем із медійною упізнаваністю українських акторів, відсутності повноцінних акторських баз, стихійної гонорарної політики.
Про те, як у таких умовах українським кастинг-директорам вдається збирати вдалі акторські ансамблі, за що актори та акторські агенти можуть потрапити у їхній чорний список та чому на «Золотій Дзизі» ніхто не нагороджує самих кастинг-директорів, «Детектор медіа» поговорив із Ольгою Клименко – кастинг-директоркою «Поганих доріг», а також не менш відзначених кіноакадеміками та глядацькою увагою «Спіймати Кайдаша», «Кіборгів», «Захара Беркута» та інших стрічок.
– Ольго, на «Золоту Дзигу» було номіновано сімох акторів фільму «Погані дороги», причому подекуди одразу кілька з них змагалися між собою в одній номінації. Це, мабуть, приємна для вас ситуація?
– З одного боку, звичайно, приємно, що так багато наших акторів були номіновані. Раділа і вболівала за кожного з них. Але з іншого – мені як кіноакадеміку довелось робити вибір при голосуванні. І цей вибір був нелегким.
– Вже коли ці актори були номіновані, я шукала їх у Google, щоби подивитися їхні біографії. Не всіх знаходить навіть ця пошукова система, тому що часто трапляються однофамільці і вона пропонує дві кандидатури. А ви їх знайшли, відібрали на пробах, запросили у фільм. Як ви це робили?
– Хороше зауваження з приводу Google. Це питання фактичної відсутності інституту медійності українських акторів. Що стосується конкретно акторів «Поганих доріг», то це було Наталчине (режисерки фільму Наталки Ворожбит. – Ред.) побажання: шукати не серед медійно впізнаваних акторів, щоб у глядачів не виникало асоціації з тією чи іншою зіграною роллю. Хотілось їхньої абсолютної віри в те, що це звичайні, справжні люди.
Перш за все, я користуюсь власною акторською базою, яку збираю роками і постійно поповнюю: дивлюсь вистави, в тому числі – в навчальних театрах, намагаюсь дивитись усі українські фільми, які виходять у прокат, навіть якщо вони мені як глядачу не подобаються, обов’язково передивляюсь фільми національного конкурсу на «Молодості» та ОМКФ.
Робота кастинг-директора – це спосіб життя. Ми постійно перебуваємо в пошуку. Навіть скролячи стрічку Facebook, звертаю увагу на обличчя людей на фото, моніторю – хто це, чи часом не актриса чи актор? Наприклад, так я вперше побачила актрису Марину Кошкіну років п’ять чи шість тому: мені дуже сподобалося фото, яке потрапило в мою стрічку, а точніше, очі дівчини на ньому.
Отримуючи і читаючи сценарій, я спочатку роблю підбір акторів із тих, кого знаю – зі своєї бази. Далі з’являється розуміння, чи достатньо моєї бази, чи, навпаки, я наразі не знаю акторів, які б могли виконати якусь роль. Або знаю, але замало, а режисер хоче мати більший вибір. І ось тут починається пошук. Він іде скрізь: моніторинг театрів, виїзні кастинги, оголошення в профільних групах у Facebook, комунікація з колегами, пошук по акторських базах. Хороших українських акторських баз не так-то й багато. Велика акторська база є в «АБА Студії», в ній близько 4 тис. акторів, але вона відкрита не для всіх. Є бази на DzygaMDB, Dreamcast на етапі становлення. Власне, і все.
І ось цей пошук часто буває складним, але знаходити, відкривати нових акторів – це моє професійне задоволення.
– З акторами, яких ви запрошували в «Погані дороги», ви були знайомі особисто?
– З кимось – так, з кимось – ні.
Особисто були знайомі з покійною Оксаною Вороніною. Дуже шкода, що вона була недооцінена як театральна актриса в своєму театрі. В Театрі російської драми, де працювала Оксана, я три роки поспіль проходила студентську практику, коли навчалася в театральному інституті. Бачила там чи не 90% вистав діючого репертуару, деякі – по кілька разів, але не пам'ятаю в них Оксану. З нею мене познайомила років шість тому одна з засновниць «АБА Студії» Арміна Німенко, з якою ми тоді разом робили кастинг. Оксана була дуже сильною актрисою.
Наталія Ворожбит і Ольга Клименко отримують «Золоту Дзигу», вручену Оксані Вороніній посмертно
З Сергієм Соловйовим, її партнером, ми познайомились років три тому в Харкові на виїзному кастингу для художнього фільму «Степне» режисерки Марини Вроди.
Зою Барановську знаю з дипломної вистави їхнього курсу в університеті ім. Карпенка-Карого. Це було ще до моєї роботи в кіно і навіть до мого вступу до цього вишу (перша освіта Ольги Клименко – юридична. – Ред.).
Ігора Колтовського я бачила в фільмі «Червоний», у нього там дуже хороша робота. Потім мені порадили його як викладача дитячої театральної студії, коли я шукала дітей-акторів для фільму «Захар Беркут». Я сходила на виставу, щоб подивитись на діток, а побачила Ігора. А особисто ми познайомились уже на пробах у «Погані дороги».
Цікава історія знайомства у мене була з Андрієм Лелюхом. Вперше я його побачила в серіалі, здається, «Жіночий лікар». Мені актор сподобався, але в титрах я його не знайшла. Зробила скріншот кадру з Андрієм, розіслала колегам, з якими товаришую, але ніхто з них не знав, що це за актор. Минуло пару років, і я знову побачила Андрія на екрані – в короткометражці «Прості речі» Олександра Ратія. Цього разу в титрах я його знайшла. Але в «Погані дороги» Андрія привела не я, а моя колега Алла Самойленко, з якою Наталка Ворожбит починала робити кастинг десь за півтора роки до реального запуску фільму. Наталці Андрій ще тоді сподобався і я просто схопилася за можливість нарешті з ним попрацювати.
А от звідки я знаю Діму Орлова, я не змогла згадати. Він нещодавно у мене запитував, а я не пам’ятаю. Точно знаю, що спостерігала за ним декілька років. Так буває: знаєш актора не один рік, стежиш за його роботами, ролями, але в сценаріях, над якими працюєш, просто немає для нього ролей.
Також на пробах уперше особисто я побачила Марину Клімову. А дізналась про неї за декілька років до того від одеської актриси Ірини Костирко. Це такі цінні історії, коли акторів рекомендують інші актори.
Аню Жураківську знайшли через оголошення в профільній групі Facebook. Зазвичай я розглядаю такі оголошення як допоміжний варіант, але цього разу дійсно спрацювало. Аня записала прикольну візитку, потім – самопробу, потім двічі приїздила до нас на живі проби. Окремо хочу згадати про маму Ані – Наталію, яка була поруч і на пробах, і на зйомках, і на прем’єрі. Ані дуже пощастило мати маму, яка так її підтримує.
Юлію Матросову я знаю завдяки акторській базі «АБА Студії».
Вову Гуріна – зі студентського кастингу в університеті ім.Карпенка-Карого.
Юру Кулініча знаю з часів «Кіборгів» Ахтема Сеітаблаєва, де у Юри була невелика роль. Десь у цей період він переїхав до Києва з Запоріжжя, і мені про нього розповів хтось із колег.
Оксану Черкашину я вперше побачила на прем’єрі вистави «Погані дороги» ще на «Сцені 6». Це було справжнє відкриття. Я ледь дочекалась антракту, щоб пошукати в інтернеті – хто це. Оксана – єдина актриса, яка задіяна і у фільмі, і у виставі «Погані дороги».
– А чому так сильно відрізнявся кастинг у театральній постановці від фільму?
– Різні режисерки – різні бачення. Наталці принципово було не повторювати акторів, які зіграли у виставі. Це неетично – взяти кастинг іншої режисерки.
– Через немедійність акторів, які грали в «Поганих дорогах», я в процесі перегляду фільму розмірковувала, професіонали вони чи ні. Чи працювали ви коли-небудь із непрофесійними акторами? Я чула різні думки стосовно доцільності їхнього залучення.
– Так, працювала. Але моє ставлення до залучення непрофесійних акторів неоднозначне. Щодо себе скажу, що коли є можливість запропонувати режисеру на роль професійних акторів, перш за все запропоную їх. Я з повагою ставлюсь до професії актора. Чомусь існує думка, що ледь не будь-яка людина без акторської освіти буде органічніша в кадрі. Не згодна з такою тезою. Таку органіку теж потрібно пошукати. Коли ми залучаємо до зйомок непрофесійних акторів, то також робимо серед них кастинги, проби.
До непрофесіоналів я звертаюсь, коли не вдається знайти на роль актора потрібного типажу. Наприклад, часто виникають складнощі з актрисами поважного віку, коли потрібна виконавиця ролі сільської бабусі без татуажів та інших косметологічних втручань.
А от на мікроепізоди та в групову запрошувати непрофесіоналів мені подобається. Це знову ж таки питання типажності і достовірності того, що відбувається в кадрі.
В цьому плані мені подобається, як працює кастинг-директор Сергія Лозниці. Перегляд їхніх фільмів – це для мене певний професійний спорт. Тому що я знаю: цей режисер часто вдається до такого прийому – поєднання професійних і непрофесійних акторів. І, дивлячись його фільми, я намагаюсь вгадувати, професійний актор зараз у кадрі чи ні. Не завжди вгадую. Це цікавий прийом, але з непрофесіоналами теж потрібно вміти працювати. Це також пошук і відбір.
– Як журналіст я переважно пишу не про повнометражне кіно, а про телевізійне серіальне виробництво. Телепродюсери кажуть, що дуже не вистачає професійних акторів – чоловіків середнього віку. Чи дійсно правда, що їх не вистачає? Чи виною є і їхнє небажання брати невпізнавані обличчя і просувати їх?
– Не вистачає не стільки акторів-чоловіків певного віку, скільки «героїв». Але багато їх ніколи не було. Та й героїнь не так багато. Наприклад, коли ми шукали актрису на роль Мирослави для фільму «Захар Беркут», організували всеукраїнський студентський кастинг – тоді ще було невідомо, що на роль візьмуть британську актрису. Ми з Анастасією Чорною передивилися, напевно, до 500 дівчат. І тих, хто міг би бути героїнею в класичному розумінні того формату фільму, який ми готували, серед них було лише четверо чи п'ятеро.
Про серіальне виробництво мені говорити складніше, за останні декілька років я зробила кастинг лише одного серіалу – «Спіймати Кайдаша». Але в професійному спілкуванні колеги часто скаржаться, що спочатку йде запит на нові обличчя, а потім усе одно повертаються до знайомих медійних акторів. Чи то не вистачає сміливості і ризиковості брати невпізнавані обличчя, чи то не завжди вдається такі обличчя знайти – як на мене, обидві ці ситуації можуть мати місце.
– Ви вже кілька разів згадали про агентство «АБА Студія». Колись ви там працювали кастинг-директоркою. На їхньому сайті є акторська база, з якою вони працюють на ексклюзиві. Деякі з її фігурантів навіть медійно впізнавані. Наскільки це частий випадок для української індустрії, що є така кастинг-агенція зі зрозумілою точкою входу? Чи цей сегмент ринку не індустріалізований?
– Він однозначно недостатньо індустріалізований. «АБА Студія» – ледь не унікальний приклад. Вони працюють і як кастинг-агенція, і як акторська агенція. Серед аналогів зараз можу згадати лише кастинг-агентство Оксани Бордан. В Україні на даний момент є немало акторських агентів. Але такого, щоб у агента був сайт, куди можна зайти і побачити, з якими акторами він співпрацює, ознайомитись з інформацією про акторів, майже ні в кого немає. Ледь не виняток – сайт агента Алли Гордієнко. А так зазвичай таку інформацію ми отримуємо переважно через наше кулуарне спілкування. Але відсутність загальнодоступних сайтів у акторських агентів – це не основна проблема. Існує інший проблемний момент: юридична неврегульованість їхнього статусу, і, відповідно, їхньої співпраці з продюсерами та командами фільмів.
– У акторів, яких ви відібрали для «Поганих доріг», були агенти?
– Лише в Ігора Колтовського та в Оксани Вороніної. Для мене наявність агента ніколи не має особливого значення, хоча часто через агентів працювати зручніше. Наприклад, із ними комфортніше обговорювати фінансові питання. Або отримати графік зайнятості актора.
– Скільки часу загалом тривав підбір акторів для «Поганих доріг»?
– Зараз складно сказати. Ми кожну новелу готували окремо. Іноді між ними були невеликі перерви. Новела «Підвал» взагалі не планувалась і ми почали роботу над нею, коли вже думали, що фільм знято. Перші чотири новели ми робили місяці три, здається.
– Це стандартна тривалість кастингу чи буває довше?
– По-різному. Залежить від проєкту, кількості і складності персонажів, озвучених строків, режисера. У мене був проєкт, кастинг якого ми робили місяців п’ять чи шість. А в підсумку на головну роль затвердили актора, якого я знайшла у першому ж виїзді.
– А який ваш рекорд на швидкість?
– Найшвидше ми зібрали акторський ансамбль «Кіборгів» – за 1,5 місяці. Це якщо говорити про повноцінний проєкт, тому що бувають тізери, кастинг для яких робиться за тиждень-два.
– Де закінчується роль кастинг-директора і починається роль режисера при виборі акторів?
– Як правило, на етапі затвердження. Але не завжди вирішальне слово при затвердженні має режисер. Якщо ми говоримо про авторське кіно, то вирішує режисер. У прокатному кіно це може бути 50/50 або навіть 49/51 – режисер і продюсер. Якщо говорити про серіали, то там є ще канал, який, як правило, має вирішальне слово при затвердженні акторів. У мене, правда, такої практики не було. В «Спіймати Кайдаша» акторів затверджували режисер Олександр Тіменко разом із шоуранеркою Наталкою Ворожбит.
– Ми почали нашу розмову з обговорення акторських номінацій на «Золоту Дзигу». А де ж номінація для кастинг-директорів?
– Так, це важливе питання: чи достойні кастинг-директори окремої номінації? Воно залишається відкритим. І не тільки в нас. Є чудовий документальний фільм Casting By про становлення американських кастинг-директорів та їхню боротьбу за свою окрему номаніцію на «Оскар». На дану премію кастинг-директорів досі не номінують, зате цього року вперше кастинг-директорці вручили премію BAFTA.
Наші польські колеги зараз проводять кампанію під слоганом: «Кастинг – це теж мистецтво», вони збирають підписи під петицією про запровадження номінації за найкращий кастинг на Фестивалі польських фільмів у Гдині.
Не так давно створена Асоціація кастинг-директорів України ініціювала запровадження номінації на «Золоту Дзигу» за кращий підбір акторів. Проте Правління Української кіноакадемії більшістю голосів не підтримало цю пропозицію.
Роботу кастинг-директора досі часто розцінюють не як творчу, а як суто технічну і організаційну. Основний аргумент проти запровадження номінації «За кращий підбір акторів» або «Кращий кастинг» полягає в тому, що остаточне затвердження акторів здійснює режисер (або режисер із продюсером), а не кастинг-директор. Але й остаточне затвердження костюмів теж робить режисер. І грим режисер теж затверджує.
Можна заперечити, що режисер затверджує образи, які є результатом творчої роботи художників по костюмах чи по гриму. Але наша робота теж базується на наших знаннях, баченні і смаку. Різні кастинг-директори на одну й ту саму роль запропонують різних акторів. Моя суб'єктивна точка зору: така премія нам потрібна. Навряд чи хтось із моїх колег був би проти, якби вона вручалась спільно режисерові і кастинг-директору. Це питання не тільки нагороди, а ще й визнання важливості професії в кіноіндустрії, її статусу, який потім має своє логічне продовження в рівні фінансової винагороди. Хотілося б, щоб вона була на рівні гонорарів голів інших творчих департаментів. Наразі це не так.
– Чи багато в Україні кастинг-директорів?
– Так, близько сотні. Але це в цілому по різних форматах. Хтось працює тільки в рекламі, хтось – у рекламі і кліпах, хтось – тільки в кіно або в кіно і серіалах. Якщо говорити про кастинг-директорів тільки кіно, нас значно менше. Кіно плюс серіали – десь 50.
– Які ще цехові проблеми у вас є?
– Зараз ми з колегами обговорюємо принципи формування акторських гонорарів. Точніше, їх відсутність. Іноді нам незрозуміло, чому, наприклад, в 25-річного актора, у доробку якого один фільм і два серіали, озвучується гонорар, як у народного артиста України, в фільмографії якого вже більше 100 фільмів, і який продовжує активно зніматись.
Але ще більше проблем, які ми не обговорюємо. Це і відсутність чіткого розподілу обов’язків між кастинг-директором та кастинг-менеджером. І відсутність посади кастинг-директора в класифікаторі професій. А ще – відсутність можливості юридичного впливу і будь-якої відповідальності акторських агентів у випадку їхніх непрофесійних дій.
Якщо серед акторів зараз знову розпочалася активна діяльність зі створення профспілки, то в нас вона ще навіть не на початковому етапі. Про профспілку кастинг-директорів ніхто навіть не говорить.
– Я пам'ятаю, що кілька років тому сценаристи намагалися створити профспілку. Але не знаю, чим це закінчилося. На жаль, такі ініціативи часто завершуються нічим.
– Я теж не знаю. У такі ініціативи потрібно вкладати багато свого часу. Але мені здається, Ірма Вітовська витягне (ініціювала обговорення про профспілку акторів. – Ред.).
– Бувають випадки, коли саме на кастинг-директорів покладають обов'язки домовлятися про гонорари з акторами. Чи впливає на ваш вибір ця необхідність домовлятися? Чи ви просто виконуєте функції посередника, який передає інформацію?
– Необхідність домовлятися не вибір не впливає, а от розуміння фінансових можливостей конкретного проєкту дає розуміння щодо акторів, яких я можу пропонувати. У різних проєктах різний бюджет і відповідно – різні фінансові можливості. Важливо обговорити їх до початку роботи, щоби розуміти, кого з акторів варто розглядати, а хто для цього конкретного проєкту недоступний. Щоби пропонувати актору знятись за значно мешний за його звичний гонорар, має бути вагома аргументація: іменитий режисер, перспективний іміджевий проєкт, хороший матеріал у поєднанні з невеликим бюджетом.
– А буває, що українські актори знімаються pro bono?
– Є таке негласне правило: безкоштовно зніматися в студентських роботах. І багато акторів на це без проблем погоджуютьс
– Які табу є у вашій професії?
– Це не зовсім про табу, але одного разу на пробах у мене був такий випадок. Ми ще не дійшли до етапу парних проб, але оскільки актор і актриса приїхали майже одночасно, ми вирішили об’єднати їхні проби і зробити парну. По сцені передбачався поцілунок. Ми не проговорили, яким він має бути і чи взагалі він буде, бо це була перша та імпровізована парна проба. І коли прийшов час і вони почали цілуватися, партнер свій поцілунок затягнув. Виникла не зовсім комфортна ситуація. Проби закінчилися, дівчина почала збиратися і по її виразу обличчя я зрозуміла, що їй було неприємно. На пробах актор або актриса знаходяться в залежному становищі: на них дивиться кастинг-директор, режисер. Акторам потрібно бути морально сильними, щоби в якийсь момент сказати: «Стоп, це переходить межі дозволеного». Тому я зрозуміла, що в таких випадках, як оцей, слово «стоп» маю сказати я. Це і моя відповідальність також.
У нас жінки тільки починають говорити про якісь неприємні випадки. Десь півроку тому шерили пост акторки про те, що її партнер жахливо поводився на майданчику, дозволяв собі зайве. Вона нібито ніяк не могла це довести. У коментарях думки розділилися. Дехто говорив їй: «Це твоя робота».
– Чи є в нас підґрунтя для аналогу MeToo?
– Можливо, але я не пам'ятаю, щоби, крім вищезгаданого, хтось із наших акторок вголос заявив про якийсь конкретний випадок. Але якщо ми чогось не знаємо, то це не значить, що його немає. Конкретно я в своїй роботі жодних таких випадків не знаю. Мені щастить працювати з хорошими людьми.
– Ви двічі згадували про проблеми з агентами. Які є юридичні прогалини, що вони виникають?
– Відсутня законодавча база, яка б регулювала їхню діяльність. Я знаю поодинокі випадки існування договорів між агентами і акторами. Але вони жодним чином не регулюють відносини продакшена й агента. Іншими словами, ми з агентами взаємодіємо, співпрацюємо, але наші відносини жодним чином не оформлені. Відповідно, жодні санкції як юридичний вплив у такому випадку неможливі.
– Які зловживання бувають із боку агентів?
– З більшістю агентів у мене жодних проблем не виникало. А ті неприємні випадки, що траплялись – це радше не зловживання, а професійна недбалість.
Наприклад, був випадок, коли актору на нашому проєкті закріпили дату, а його агент саме цю дату згодом віддала іншому проєкту і наполягала на його приорітетності. А це мали бути сцени з американським актором, який прилітав буквально на два дні, і ми не мали можливості перенести їх на ішний день. Усі можливості свого впливу на агента я швидко вичерпала. Зміна була під загрозою зриву, а це величезні фінансові і репутаційні втрати продакшена. Чому так сталося? Агент недогледіла чи свідомо віддала перевагу іншому проекту, переступивши через професійну етику, але історія закінчилася тим, що актор із тим агентом припинив співпрацювати.
А нещодавно актриса не попередила, що в неї є агент. Вона не озвучила цю інформацію ані коли ми її запрошували на проби, ані прийшовши на проби, ані коли я повідомила їй про затвердження. Я їй озвучила фінансові умови, вона погодилася, знову не повідомивши про агента. Агент з’явилась уже після того, як ми з продюсером підтвердили домовленість з актрисою замовнику. І озвучила умову – підняття гонорару втричі. Це було на грані шантажу.
– Чи є у вас чорний список агентів або акторів?
– Так, після цього випадку в мене є чорний список агентів. (Сміється.)
Що до мого чорного списку акторів, то в ньому всього два прізвища. Двічі в мене були випадки з тим самим актором, після яких я більше з ним не працюватиму. Перший раз він приїхав на проби з невивченим текстом і намагався звинуватити мене і свого агента в тому, що ми пізно його надіслали. Вдруге він переплутав адресу проб і знову намагався зробити винною в цій ситуації мене. Це було двічі, отже, людина систематично так поводиться. Це дзвіночки, від яких потім може потерпати знімальна група.
Але хороших і порядних акторів усе ж більше.
– Чи обмінюєтеся ви цими базами з іншими кастинг-директорами?
– Швидше, просто ділимось інформацією. Насправді, це теж недолік, що в нас немає якогось загального чорного списку, який би дійсно мав значення для всіх і за допомогою якого можна було би регулювати непорядну діяльність акторів або агентів.
Фото: пресофіс фільму «Погані дороги»