“30 років Незалежності”: Харківська область — крейдяні гори, українська Сахара і “сільський Лувр”

Харківщина дивує поєднанням сучасного монументалізму із архітектурними шедеврами, яким сотні років. У регіоні безліч старовинних садиб та палаців, куди за враженнями їдуть сотні туристів. А також є своя, хай і невелика, пустеля. 

Про це 12 серпня йдеться в сюжеті ТСН.19:30.

Унікальні крейдяні гори, співочі сади, старовинні садиби та своя Сахара. Усе це - про Харківщину.

• Саме звідси можна дотягнутися до зірок і помилуватися блискавками на Сатурні. На Харківщині є найбільший у світі радіотелескоп, площа якого - як 20 футбольних полів.
• Тут можна мандрувати у часі і побувати на балах 18-го століття у розкішному палаці німецького барона.
• А ще спробувати на дотик українську Сахару. Подалі від доріг, у селі Кицівка сховалась справжня пустеля.
• Тут також є фруктовий сад у вигляді амфітеатру, який має таку акустику, що навіть найтихіший гомін чути за півсотні метрів.
• На Харківщині можна побачити предків сучасних кальмарів і рослини, які пережили льодовиковий період. У крейдяних горах мільйони років тому було дно давнього океану.

А ще в невеличкому селі Пархомівка можна оглянути унікальну експозицію, яку називають “сільським Лувром.” Тут представлено роботи Пікассо, Рембрандта, Реріха, Піссаро, голландських художників, 17 століття, а також Шевченка, Айвазовського та Малевича.

Малюнки, великі полотна, порцелянові статуетки, розписаний посуд і навіть керамічні глечики роботи Пабло Пікассо. “Коли йому [Пікассо] було 70, він почав займатися ще й керамікою. Якщо в картинах цей художник повторювався безліч разів, то в кераміці — жодного”, - розповідають на екскурсії.

Картини митців, за які на світових аукціонах правлять десятки і сотні мільйонів доларів, тут можна побачити, заплативши за вхідний квиток всього двадцять гривень.

Загалом колекція музею нараховує 7 тисяч експонатів. Збирати її у середині минулого століття почав місцевий учитель історії Афанасій Луньов. Разом із вихованцями він писав листи до митців і колекціонерів із проханням передати в експозицію задарма якийсь експонат. 

Ці листи тепер зберігає онук легендарного вчителя - Володимир Луньов. Пожовклі аркуші, вкриті дрібними літерами, він обережно дістає з конвертів, показуючи, як одну із реліквій. “Ніхто не задумувався про вартість цих робіт. Це було хобі і спілкування між людьми, яке потім вилилось у таку відому колекцію”, - розповідає він. 

Упродовж десятків раків музей був у сільській школі, а його “працівниками”  були самі учні, які вели облік, оновлювали експозиції, влаштовували виставки, проводили екскурсії і разом з вчителем реставрували експонати. 

Зрештою, у Пархомівці на витвори мистецтва можна натрапити навіть просто на вулиці. В одному з тутешніх будинків упродовж 5 років жила сім’я всесвітньо відомого згодом  художника Казимира Малевича. Тоді він ще був дитиною, але вже намагався малювати — копіював розписи на сільських печах.

“[Малевич] намагався відтворити ці візерунки у себе вдома, але в нього нічого не виходило, за що його лаяли. Позамазував там господарські будівлі, паркани - все, де він намагався перенести ці візерунки”, - розповідає  директорка Пархомівського художнього музею Олена Семенченко. 

Тепер цей будинок, який міг би стати історичною пам'яткою, всіяний супутниковими антенами, але зі стін - лущиться фарба. 

Тим часом колекція “сільського Лувру” розростається. Гості та друзі музею приїжджають сюди не з порожніми руками і навіть після смерті Афанасія Луньова, який помер 17 років тому, привозять нові експонати. Свою унікальну колекцію він заповів державі з умовою, що музей залишиться тут, у Пархомівці.