Співзасновниці міжнародного фотоярмарку Photo Kyiv Анна Савицька та Іванна Бертран про безбар’єрність як нову соціальну норму

Уже п’ять років поспіль у Києві проходить щорічний фотографічний ярмарок Photo Kyiv. Це наймасштабніша подія в Україні, пов’язана з мистецтвом фотографії. Цьогоріч організатори проєкту зосередилися не на просуванні артринку в Україні, а на значущій соціальній проблемі інклюзії та безбар’єрності. 

П’ятий щорічний фотографічний ярмарок Photo Kyiv 2021 проходить цьогоріч просто неба у Національному заповіднику «Софія Київська» з 12 по 25 серпня. Деталями про проєкт Photo Kyiv, виставку «Не|видиме життя» поділилися засновниці ярмарку Анна Савицька та Іванна Бертран.

Проєкт Photo Kyiv

— Вашому спільному проєкту цьогоріч п’ять років. Вітаємо з ювілеєм! Розкажіть, із чого все починалося.

— Ми познайомились через наших старших дітей у школі. За кілька днів зустрілись на виставці і зрозуміли, що маємо багато спільних інтересів, включно з сучасним мистецтвом. Почали спілкуватись. Нашим першим спільним проєктом стала виставка фотографа Дмитра Богачука. Кожну з нас завжди цікавила фотографія. П’ять років тому фото було дуже мало представлене в галереях та на виставкових майданчиках. Нам дуже хотілось підтримати цей напрям мистецтва. Так народилась галерея Apart11, де було представлено багато фоторобіт. 

Іванна свій шлях з виставковою фотографією почала після повернення на батьківщину через 15 років, ще до знайомства з Анною. Він розпочався з декількох виставок, організованих Іванною у Києві, включно з виставкою, присвяченою подіям на Майдані, з фотознімків, зроблених іноземцями в той надзвичайно складний час.

Анна довгий час жила у Нідерландах і займалась саме фотомистецтвом: курувала виставки, організовувала виставкові тури, працювала арт-менеджером у галереї в Антверпені, брала участь у фотографічних ярмарках у Бельгії, Франції, Нідерландах, Італії.

— Як ви оцінюєте розвиток проєкту Photo Kyiv за п’ять років його існування? Що змінилося, додалося, покращилося?

— Photo Kyiv — це ярмарок в його сучасному розумінні, культурний захід, на який як учасників запрошують галереї та фотомитців. Кожна галерея представляє роботи авторів, що з нею співпрацюють. Майже всі роботи на ярмаркові продаються. Кожного року ми обираємо актуальну тему і присвячуємо їй виставочний проєкт та освітню програму.

Кожного року Photo Kyiv змінюється: обирається інша локація або змінюється формат заходу, формується нова освітня програма. Або все разом. Наприклад, минулого року ми перейшли повністю в онлайн. А цьогоріч Photo Kyiv — некомерційний: присвячений надважливій соціальній темі інклюзії та безбар’єрності. До того ж ми вирішили, що у майбутньому Photo Kyiv буде постійно дотримуватись інклюзивного безбар’єрного підходу в організації виставок — для нас є важливим внесок для кожної людини, кожного глядача. Не люди мають пристосуватись до системи, а система має прибрати всі бар’єри, аби всім було комфортно відчувати себе повноцінними членами суспільства. Тому інклюзивний формат Photo Kyiv буде збережений: як офлайн, так і онлайн.

Ми ніколи не робимо виставку передбачуваною та схожою на попередні. Ми більш гнучкі, ніж інші ярмарки, і це є нашою перевагою. Ми постійно вчимось,  адже це виклики часу, в якому живемо.

— Багато хто скаржиться, що сучасне мистецтво часто позбавлене сенсу або ж складне. Як вважаєте, мистецтво дійсно стає складнішим? Що б ви порадили людям, яким важко доторкнутися до прекрасного?

— Мистецтво зараз виконує не тільки естетичну роль — відобразити красиво пейзаж, натюрморт, чи будь-який інший жанр. Сучасне мистецтво стає каталізатором різноманітних соціальних змін у суспільстві. Все, що з нами відбувається, фотографи дуже швидко підхоплюють, і це потім стає певними історіями. Кожен такий фотонаратив має на меті створити певний вислів. Тому дуже часто роботи сучасних авторів без анотації зрозуміти важко. І це нормально. Часто сучасна фотографія супроводжується текстами, а іноді може бути розміщена навіть біографія автора, яка також допомагає зрозуміти, як ідея народилась, як автор пов’язаний із цією історією і який меседж він хотів донести.

Тому, наприклад, у нас на виставці є проєкти, в яких кожна робота супроводжується певним текстом. За допомогою QR-кодів, розміщених на стендах з описом проєктів, що експонуються зараз у заповіднику «Софія Київська», можна перейти на сайт і там прочитати історію роботи, опис проєкту та інформацію про автора.

Ті проєкти, які ми показуємо зараз, є складними, вони викликають непрості емоції. Це про внутрішній діалог, про готовність зануритись у тему безбар’єрності, про те, наскільки вона знайома і зрозуміла для глядача. Є проєкти більш легкі та естетичні, є такі, в яких автор використовує драматизм і документалізм. У будь-якому разі опис допомагає зрозуміти меседж кожної роботи.

— Чому саме фотографія? Що для вас означає фотомистецтво і чому з-поміж інших художніх сфер ви обрали роботу саме з фотографією?

— Фотографія, як і будь-який вид візуального мистецтва, завжди допомагає зрозуміти культурний код нації, її красу і болі — без слів. І це допомагало нам зрозуміти ті країни, в яких ми жили протягом життя. Саме тому ми і обрали фотографію, аби розповідати про Україну візуальною мовою, адже культурні меседжі — це те, що запам’ятовується найкраще, на наш погляд.

Чоловік Іванни —  дипломат і фотограф з багаторічним стажем. Тож фотографія увійшла в її життя з дуже особистісної сторони задовго до того, як вона почала працювати із нею професійно. А невід’ємною частиною життя Анни в Нідерландах була її постійна залученість до мистецького візуального життя країни. 

Цьогорічна виставка «Не|видиме життя»

— Чому цьогоріч темою ювілейної виставки фотоярмарку Photo Kyiv 2021 обрали інклюзію та безбар’єрність? Чи були інші варіанти теми? 

— Через пандемію ми вирішили зробити виставку просто неба, аби, дотримуючись норм соціального дистанціювання, все ж таки дати можливість українському глядачеві зустрітись із мистецтвом фотографії віч-на-віч. Адже минулого року Photo Kyiv пройшов повністю онлайн. Цьогорічний формат не передбачений для участі фотографів та фотогалерей з метою продажу робіт, хоча ми завжди зосереджені на просуванні артринку фотомистецтва. Тож вирішили обрати тему, яка була б соціально значущою і важливою для українців. Роздумували над темами екології та інклюзії. Зупинились на останній. Ба більше, цього року вона співпала з прийняттям у державі Національної стратегії безбар’єрності. І ми віримо в те, що мовою мистецтва ми також можемо долучитись до подолання світоглядних бар’єрів між людьми в Україні.

Уперше Photo Kyiv відбудеться на території дуже важливого для України місця — Національного заповідника «Софія Київська», який завжди був центром культурного і духовного життя. Ми віримо, що значущість цього місця також допоможе емоційно вплинути на кожного глядача. І вперше виставка відбудеться у некомерційному форматі, адже вартість входу — ціна квитка в заповідник «Софія Київська».

— Зараз ви та інші організатори намагаєтеся привернути увагу до гостросоціальної проблеми через призму культурних явищ. Раніше головною метою проєкту ви називали розвиток ринку фотомистецтва в Україні. Що вплинуло на таку зміну і чому ви вирішили перейти з культурної площини у соціокультурну?

— У зв'язку з обставинами, що склалися, зокрема в період локдаунів, коли люди фізично не могли залишити свої квартири та домівки, особливу роль у фотографії сьогодні займають соціальні теми. Багато хто з авторів звернув погляд на себе, власне оточення, близьких, родину. А фотографія сама по собі дуже швидко реагує на будь-які соціальні зміни та перетворює їх у візуальні вислови. Менше стає табуйованих тем, молодь потребує відкритості. Так з'явилась маса проєктів, де головною темою звучать diversity, інклюзія, прийняття себе, подолання фізичних та психологічних бар'єрів. Тому можна сказати, що соціальна фотографія зараз навіть є певним драйвером багатьох соціальних змін. Вже не можна не враховувати інклюзію: ні в соціумі, ні в бізнесі, ні в культурі. Ми самі йдемо шляхом певної внутрішньої трансформації. Тож зміни у форматі Photo Kyiv цілком природні.

— Цьогорічна виставка фоторобіт отримала назву  «Не|видиме життя». Як по-вашому, що закладено у цій назві? Який її зміст? І як фотокамера може передати щось дійсно невидиме?

— Виставка присвячена темі інклюзії та безбар’єрності. Коли ми обрали її з куратором, то були раді, що вона співпала з темою Національної стратегії і її підтримала перша леді України Олена Зеленська. 

Уся цьогорічна виставка присвячена людям, яких ми дуже рідко бачимо на вулицях. Вони існують, живуть своє життя, але через штучно створені фізичні та психологічні бар’єри у суспільстві їм дуже важко брати участь у повноцінному соціальному житті. Ми хотіли підняти цю важливу тему, що актуальна не тільки в Україні, а й у всьому світі, і розказати про цих людей: як вони борються за своє життя, як вони йому радіють, наскільки важкою є така робота над собою, плюс подолання бар’єрів у суспільстві. З боку усіх членів суспільства ми маємо зробити все можливе, щоб ці бар’єри були мінімальними, а в ідеалі — повністю зруйнованими, аби всі могли розвиватись та жити повноцінно.

— Виставкою посередництвом мистецтва ви робите велику справу, допомагаючи у подоланні бар’єрів між людьми з особливими потребами, старшим поколінням, дітьми, людьми, які так чи інакше виділяються з натовпу. Як на вашу думку, на якому рівні має починатися втілення ідеї безбар’єрності у суспільстві та просування рівних можливостей для всіх? На вашу думку у нашій державі достатньо працюють над цим?

— Ми завжди намагаємось долучити якомога більше людей до тем, які порушуємо. І наша мета цьогоріч — нікого не залишити байдужим, дати якомога більше інформації про людей, що через різні обставини отримали інвалідність, чи мають труднощі з мобільністю. Тому ми намагаємось розповісти про всі соціальні групи, привернути увагу і показати, що кожен з нас може йти в ногу разом з Національною стратегією безбар’єрністі і щось зробити зі свого боку для її втілення. Все це ми робимо за допомогою візуальної мови. Часом вона більш промовиста, зрозуміла і потрібна, ніж тисячі слів. За кожним фото стоїть життя. І воно говорить за себе. Кожен має зрозуміти, що він не може залишатись байдужим до теми життів, від яких ми так часто ховаємо погляд.

— Як виставка  «Не|видиме життя» втілює ідеї Національної стратегії безбар'єрності, прийнятої за підтримки Першої леді Олени Зеленської?

— За час пандемії ми всі відчули гніт ізоляції. Через несхожість, маломобільність, вік, стать, національність, діагноз кожен із нас може опинитися невидимкою за бар’єром байдужості чи навіть ворожості. Подолати це можна, лише змінивши філософію суспільного життя в країні, зробивши безбар’єрність новою соціальною нормою.

Photo Kyiv підтримує Національну стратегію безбар’єрності та присвячує свій ювілейний випуск цьому актуальному питанню. Ми запросили представників професійного середовища та митців висловитися на тему інклюзії через фотографію. Переконані, що це є важливим внеском у суспільний діалог щодо цієї проблеми, який може надихнути кожного — як простого глядача, так і людей, що впливають на прийняття рішень в країні —  замислитись, а що саме я можу зробити, аби зруйнувати фізичні й психологічні бар’єри, які заважають мені й іншим людям жити цивілізованим життям прийняття і толерантності.

— Три роки тому у студії “Київського ранку” UA:Київ ви говорили, що ви позиціонуєте ваш проєкт як захід для тих, хто цікавиться мистецтвом. Чи змінилося щось з того часу? Можливо, фотоярмарок наразі орієнтований на більш широку аудиторію? Кому б ви порадили відвідати цьогорічну виставку і чому?

— Під час пандемії кожен із нас відчув на собі тягар обмежень та бар’єрів. Але тисячі українців живуть під тиском упередженості і стереотипного сприйняття роками. Ми переконані, що тема інклюзії й безбар’єрності стосується кожної людини в Україні.  Тому запрошуємо всіх без обмежень на виставку «Не|видиме життя», бо безбар’єрність — це насамперед світоглядне поняття, а потім уже культурне чи соціальне явище. Надзвичайно важливо зруйнувати бар’єри між людьми, що вибудовані у світосприйнятті, у голові. І ми віримо, що фотографії під силу зробити це для нашого суспільства.

— Чого ви очікуєте від виставки? Людина приходить на виставку, дивиться на фотороботи митців, проникається, у свідомості зароджуються певні зміни — з’являється більше поваги, прийняття, співчуття, відкритості та співпереживання. Чи як це працює? 

— Власне, категорій відвідувачів може бути декілька. Серед них можуть бути ті, що хотіли б побачити роботи фотографів, які ніколи не виставлялись в Україні, і відкрити для себе тему інклюзії. А можуть бути і ті, хто вже готовий до обговорення цієї теми в собі і суспільстві, хто вже хоче щось змінити.

Photo Kyiv 2021 відбувається у сакральному для українців місці, заповіднику «Софія Київська», до того ж в інклюзивному форматі. Виставка дасть всім відвідувачам змогу замислитися, які внутрішні та зовнішні бар'єри заважають нам сприймати один одного такими, якими ми є. У цьому нам допоможуть 10 різноманітних фотосерій авторів з України, США, Нідерландів, Німеччини, які будуть представлені на виставці як онлайн, так і офлайн. Крім того, Photo Kyiv завжди передбачає освітню програму, і це також допоможе нам зародити чи розвинути зміни на рівні поваги, співчуття, співпереживання у глядачів цьогорічної виставки.

— Продовжуючи тему попереднього питання, чи вам не здається, що люди, яким дійсно бракує поваги і прийняття, на виставку піти і не подумають? А відвідають її ті, у кого з толерантністю та повагою і так все в нормі. Як з цим боротися? Чи плануєте ви залучити до розв’язання проблеми ширше коло громадськості?

— Ми переконані, що у сфері розвитку толерантності і сприйняття у суспільстві дуже важлива державна комунікація, а також комунікація креативних, освітніх індустрій. Починати потрібно зі школи. Якщо людей не інформувати, в них з’являються страхи та упередження. Якщо вчити зі школи, що люди бувають різні, що всі мають право на повагу до себе, якщо вчити загальнолюдським цінностям, що люди можуть мати різні релігійність, сексуальність, національність, мати фізичні чи психологічні особливості і це нормально, — тоді діти, чиї мізки не зашорені суспільними табу та стереотипами, зможуть навіть говорити зі своїми батьками і доносити думку про сприйняття одне одного. Дуже важливо розвивати соціальну рекламу, що буде руйнувати стереотипи, страхи, незнання. Той, хто відкритий до роботи над собою, прийде на виставку. Той, хто закритий, теж прийде, але пізніше. Просто потрібно з чогось починати. Зміни — це справа не одного року.

— Ви знайомі з роботами учасників Photo Kyiv 2021. Чи є роботи, які вразили найбільше? Маєте власних фаворитів, чиє бачення теми глибоко торкнулося вас?

— Ми не можемо говорити про своїх фаворитів, бо кожний проєкт важливий. Це некоректно стосовно інших учасників.

— Цьогоріч стати учасниками Photo Kyiv 2021 виявили бажання митці з різних країн. Очевидно, тема виставки актуальна не тільки в Україні. На ваш погляд, наскільки ситуація з питаннями інклюзивності відрізняється в Україні та інших країнах світу, зокрема європейських?

— У ракурсі фізичної безбар’єрності Україна пасе задніх серед європейських країн, на жаль. Наприклад, у Франції це питання продумане максимально: будь-який громадський транспорт облаштований ліфтом, зручним пандусом чи правильним низьким рівнем посадки. Крім того, багато світових європейських ЗМІ зараз все більше інтегрують людей, наприклад, з синдромом Дауна, у візуальний простір своїх видань. Чим частіше починають задавати тренди diversity, тим більше людей звикають до присутності різноманіття у суспільстві. 

Наша країна майже зовсім не пристосована для людей, що відрізняються від типової норми. Ми на самому початку. І це не є правильним. Ми дуже хочемо це змінити. І почали з себе.

Сподіваємося, що цьогорічний фотоярмарок та виставка «Не|видиме життя» хоч на дещицю наблизять мету подолання бар’єрів між різними категоріями населення. Не будь байдужим!