Пандемія недовіри
Пандемія недовіри

Пандемія недовіри

Градус взаємної ненависті в суперечках «ваксів» та «антиваксів» зростає завдяки обом сторонам, на кожній з яких є люди, що вважають пропаганду своїх переконань Місією
фото: zn.ua

Чому зростає градус взаємної ненависті в суперечках «ваксів» та «антиваксів»

Захворюваність і смертність від Covid-19 в Україні продовжують ставити антирекорди. Запровадження «червоних зон» та обмежень на пересування країною невакцинованих громадян дало певний ефект: кількість щеплень теж б’є всі попередні показники. Проте навіть нефахівцям зрозуміло, що масові щеплення на піку чергової хвилі пандемії – запізнілий крок. Проводити масштабну вакцинацію треба було до кінця літа.

З іншого боку, подібне спостерігається і в багатьох інших країнах. І хоча в абсолютних цифрах захворюваності та смертності від коронавірусу Україна сьогодні вперто не залишає п’ятірки світових лідерів, періодично «вибиваючись» і в трійку, в цілому за весь час пандемії картина виглядає вже не такою катастрофічною: 19-те місце, позаду такої розвиненої країни, як Німеччина, і дуже сильно позаду США, Великої Британії чи тієї ж Росії.

Все це підкидає хмизу у вогонь суперечок про необхідність/безглуздість/шкідливість вакцинації. Ці суперечки теж палають в усьому світі, але в Україні, звичайно ж, із притаманною тільки нам специфікою.

Категоричних супротивників щеплень можна, з певною часткою умовності, розділити на категорії за аргументацією. На одному полюсі буде, наприклад, продавчиня з сільмагу, змальована днями в соцмережах телеведучою Мирославою Барчук: після вакцинації вона (продавчиня) перевіряє, чи не причепляться до «чіпів» на місці уколу магніти, а переконавшись, що магніти не чіпляються, нарікає, що цього експерименту не рекомендують по телевізору – а то б «тисячі людей» дізналися, що ніяких чіпів вакцина не містить...

На іншому ж полюсі, цілком очевидно, мають знаходитися «ідейні» супротивники щеплень. У тих-таки соцмережах прийнято нарікати на невігластво широких мас, що вірують у всесвітню змову виробників вакцин, вже згадану «чіпізацію», нібито вплив вакцин на ДНК тощо. Але значно цікавішим феноменом видаються освічені інтелектуали, які щосили агітують проти щеплень (як і карантинних обмежень) під гаслами свободи особистості.

Ось довга, але необхідна цитата з одного авторитетного в дев’яностих-нульових роках вітчизняного політичного оглядача:

«Ты указываешь на вроде бы вполне разумные рассуждения о том, что локдауны приводят к разорению множества добросовестных работников и предпринимателей (в основном, в сфере малого и среднего бизнеса), подрывая самые основы человеческой деятельности. Ты напоминаешь о реальных исторических примерах: вот к чему неоднократно в нашей недавней истории приводили государственные меры по ограничению прав и свобод. Стоит ли наступать на эти грабли еще раз? Наконец, ты цитируешь Оруэлла, Хаксли, Замятина, Сорокина, Ионеско – тексты любого из этих антиутопистов практически дословно совпадают в описании той эмоциональной истерики и государственного произвола, которые мы наблюдаем в последнее время. Все бесполезно, нас словно не слышат».

Як бачимо, це вкрай далеко від забобонів про «чіпізацію» тощо. І таких думок у відповідному середовищі більше, ніж може подумати людина, схильна вбачати в антивакцинаторах лише жертв магічного мислення та російсько-церковної пропаганди (хоча основну масу противників вакцинації таки складають саме вони).

За кількістю вакцинацій населення Україна перебуває в «середнячках», але тільки через величезний розрив за цим показником між розвиненими й бідними країнами «Our World In Data»
За кількістю вакцинацій населення Україна перебуває в «середнячках», але тільки через величезний розрив за цим показником між розвиненими й бідними країнами «Our World In Data»

Показово, що антивакцинатори з тієї когорти, яка говорить про індивідуальні права й свободи, насправді аж ніяк не є такими вже індивідуалістами, якими хочуть видаватися. Вони об’єднані своєрідним «хрестовим походом» проти вакцинації та карантинних обмежень будь-якого штибу і не гребують вдаватися до сумнівних джерел, які просувають ідею неефективності/шкідливості щеплень. Всі засоби годяться, на війні як на війні.

Що, однак, не заперечує й наявності подібного підходу у частини прибічників вакцинації. Градус взаємної ненависті в суперечках «ваксів» та «антиваксів» зростає завдяки обом сторонам, на кожній з яких є люди, що вважають пропаганду своїх переконань Місією, або просто нездатні стримати емоцій.

Звичайно, влада все одно не дослухатиметься до закликів увести ще жорсткіші примусові заходи – так само, як не дослухається й до протилежної думки. Влада діє та діятиме далі винятково зі власних інтересів, намагаючись всидіти на шпагаті між необхідністю уникнути колапсу медичної системи й прагненням стримати падіння рейтингів.

У цьому плані показовими є введені з 21 жовтня обмеження на міжрегіональні пересування. Сьогодні вже встановлено, що вакцина слабко запобігає зараженню – але значною мірою відвертає тяжкий перебіг хвороби, госпіталізацію та фатальні наслідки. З огляду на це, заборона подорожувати між областями без Covid-сертифікату або довідки про відсутність інфекції має зовсім інший сенс, ніж офіційно озвучені владою аргументи. По суті, така заборона покликана стримати розповсюдження інфекції просто завдяки тому, що в будь-якому випадку призведе до зниження кількості мандрівників.

Тобто йдеться про такий собі «гібридний карантин». Який влада вводить, бо не наважується знову вдатися напряму до локдауну на кшталт того, що був позаминулої весни.

При цьому громадянин може вакцинуватися просто на вокзалі чи в аеропорту – і негайно сісти в поїзд/автобус/літак. Знов-таки, не потрібно бути епідеміологом, аби розуміти, що це не більше ніж профанація загалом логічної ідеї обмежити розповсюдження інфекції.

Подібне лукавство якщо й не усвідомлюється, то відчувається населенням. Що теж відіграє роль у несприйнятті протипандемічних заходів держави.

Супротивники вакцинації часто вказують, що за кількістю смертей від Covid-19 відносно кількості населення Україна перебуває на рівні країн з помітно більшим відсотком щеплень, а деякі з таких країн нас навіть випереджають. Разом із тим, навіть відносно невисока кількість тяжких випадків може стати непідйомною для вітчизняної системи охорони здоров’я «Our World In Data»
Супротивники вакцинації часто вказують, що за кількістю смертей від Covid-19 відносно кількості населення Україна перебуває на рівні країн з помітно більшим відсотком щеплень, а деякі з таких країн нас навіть випереджають. Разом із тим, навіть відносно невисока кількість тяжких випадків може стати непідйомною для вітчизняної системи охорони здоров’я «Our World In Data»

Але найгірше в тому, що наразі суспільство де-факто позбавлене можливості вести конструктивну дискусію на цю тему і з владою, і всередині самого себе. І тут уже провина не тільки влади.

Сварки через вакцинацію один в один нагадують політичні баталії – наприклад, між прибічниками п’ятого та шостого президентів України. І там, і тут головним стимулом для агресивних виступів з обох сторін є не позитив (підтримка того чи іншого політика, або, у випадку з вакцинацією, якоїсь конкретної точки зору на проблему). Ні, головним стимулом стає негатив, замішаний на страхах і неприйнятті.

Зауважмо, що загалом це нормально: загроза, навіть уявна, завжди викликає сильнішу реакцію, ніж потенційна винагорода. Це навіть не психологія, це «вмонтовано» в саму природу живих істот: так, інфузорія в шкільному досліді плистиме від вкинутого в пробірку кристалу солі швидше, ніж наближатиметься до запропонованої їжі.

Разом із тим, природа соцмереж, де суперечки палають найяскравіше, підштовхує протилежні групи до радикалізації. Накладаючись на згаданий вище примат негативного стимулу над позитивною мотивацією, це прокладає – вже проклало – ще один вододіл у нашому суспільстві, в якому вододілів вистачає й без того.

Саме радикалізація унеможливлює конструктивні дискусії. Наприклад, про те, що держава зовсім не взяла до уваги існування людей, яким із суто медичних причин вакцинація дійсно може зашкодити більше за саму хворобу. Такі люди є, але їх існування стало не аргументом для тиску громадськості на владу, а розмінною монетою в суперечках радикальних груп цієї громадськості між собою.

У результаті урядовці перейнялися проблемою лише на піку захворюваності, і то українцям ще доведеться чекати результатів роботи бюрократичної машини мінімум до 8 листопада.

Ще гірше – з питанням щодо документів, які могли б використовуватися замість сертифіката вакцинації людьми, які нещодавно перехворіли на коронавірус і, відповідно, мають природний імунітет.

Все це стосується й абиякої підготовки державних структур до нинішньої хвилі пандемії в інших сферах. Наприклад, про наближення цієї хвилі попереджали вже давно, і в тому числі чимало було сказано про таку особливість штаму «Дельта», як різко підвищена потреба тяжких пацієнтів у кисні.

Проте, схоже, несподіванкою для влади стала не лише планова зупинка двох виробництв, які сумарно постачали лікарням 130 тонн кисню зі щоденно необхідних 330 тонн. А й навіть той факт, що Одеський припортовий завод, який через дорожнечу газу простоює ще з вересня, виявляється, був заразом і постачальником кисню для медзакладів області.

Сьогодні заводи-постачальники вже відновлюють роботу, надії відновити виробництво з листопада на це плекають і на Одеському припортовому заводі. Але останніми днями уряд мусив аврально закуповувати кисень у Польщі, причому ціна питання для бюджету залишається таємницею.

Так само залишається таємницею, чому влітку, коли вже було відомо про нову хвилю, не вжили превентивних заходів ті, хто за посадовими обов’язками мали б передбачати її наслідки, – в уряді, на Банковій, у профільному комітеті парламенту, місцевих адміністраціях та органах самоврядування.

Інакше кажучи, суто технічна підготовка до чергової хвилі пандемії провалена так само, як і агітаційна кампанія щодо вакцинації.

На жаль, запеклі словесні битви в соцмережах і поза ними майже гарантують, що тему не буде серйозно проговорено в суспільстві – а відтак, і у владі. І це не результат якоїсь змови, а лише черговий прояв фрагментованості цього суспільства.

Скільки мутацій коронавірусу на нас іще чекає – невідомо, а от вірус недовіри й страху, який вразив стількох українців ще задовго до появи Covid-19, на жаль, навряд чи мине й після подолання пандемії.

Олександр Михельсон, для «Главкома»

Джерело матеріала
loader
loader