Читайте уривок книги "Дім Ґуччі: Сенсаційна історія вбивства, божевілля, гламуру і пожадливості" Сари Форден

Українською виходить документальна книга "Дім Ґуччі: Сенсаційна історія вбивства, божевілля, гламуру і пожадливості" письменниці й журналістки Сари Форден. Книга видавництва "Фабула" побачить світ 4 грудня.

Книга розповідає історію, що захоплює з перших сторінок і впевнено веде лабіринтами високої моди, міжнародних фінансів, корпоративних суперечок і розпачливих родинних драм. Авторка майстерно переплітає два споріднені сюжети: драматичну історію родини Ґуччі, сповнену розбрату, судової тяганини, взаємних непорозумінь і на додаток обтяжену замовним убивством, і оповідь про злети та падіння уславленого бренду Gucci й неймовірні успіхи.

Протягом кількох років книжка залишалася бестселером у Європі та США, а авторитетний журнал The Economist визначив "Дім Ґуччі" як одну з найкращих у світі книг у своєму жанрі. У листопаді вийде однойменна екранізація режисера Рідлі Скотта за участі Леді Гаги, Джеремі Айронса, Адама Драйвера, Джареда Лето, Аль Пачіно і Роберта Де Ніро.

Читайте уривок:

Одна смерть

У понеділок 27 березня 1995 року о 8:30 ранку Джузеппе Онорато підмітав листя, що нанесло вітром до входу в будівлю, де він працював швейцаром. Він приїхав сюди о восьмій, як робив кожного робочого дня, і його першою справою було відчинити двоє величезних дерев’яних дверей будинку на Віа Палестро, 20. Чотириповерхова будівля в ренесансному стилі містила апартаменти та офіси і розташовувалася в одному з найбільш вишуканих кварталів Мілану. По той бік вулиці серед високих кедрів і тополь простягалися доглянуті газони та звивисті доріжки Giardini Pubblici — оазис затишку та безтурботності у сповненому смогу стрімкому місті.

У вихідні місто провіяв теплий вітер, прибравши постійну завісу смогу і прихопивши з дерев минулорічне пожухле листя. Того ранку Онорато виявив, що вхід засмічено, і поспішив змести листя, перш ніж із будівлі почнуть виходити і заходити люди. Давня служба у війську прищепила йому відчуття порядку та відповідальності, хоча й не зламала його дух. У свої сорок із гаком років чоловік був охайно вдягнений, і відразу кидалося в очі, що він ретельно стежить за собою: його білі вуса мали ідеальну форму, а волосся, яке ще лишилося на голові, лежало волосок до волоска.

У Мілані Онорато ніколи не почувався по-справжньому затишно. Хоча місто й надало йому роботу, але це було майже єдине, що він тут мав. Його бентежила упередженість багатьох північних італійців щодо meridionali — тобто людей із півдня, і часом досить було одного підозрілого погляду або зневажливого слова, щоби його розсердити. Втім, він ніколи не відповідав на образи, але й не схиляв голови перед тими панами.

«Я маю таку саму цінність, як отой пихатий чоловік,— думав собі Онорато,— хай він і заможний або родом із якоїсь знаної родини».

то,— хай він і заможний або родом із якоїсь знаної родини». Підмітаючи, Онорато підвів погляд і помітив якусь людину на протилежному боці вулиці. Того ранку він уже звернув увагу на цього чоловіка, коли відчиняв двері. Тоді той стояв позаду маленької зеленої автівки, припаркованої майже перпендикулярно до проїжджої частини, вітровим склом до Giardini Pubblici, і трохи подалі від будинку, де працював Онорато. Зазвичай машини на Віа Палестро шикувалися вздовж бордюру: це була одна з небагатьох вулиць у центрі Мілану, де парковка досі залишалася безкоштовною. Водії ставили свої машини під кутом, капотом до бордюру. Година була рання, і крім цієї автівки навколо ще не було жодної. Також увагу швейцара привернув номерний знак: він був прикріплений так низько, що майже торкався асфальту.

Онорато зацікавився: які справи могли привести сюди цього чоловіка о такій годині? Чисто поголений та добре вдягнений, він мав на собі світло-коричневе пальто і, ні на що не відволікаючись, увесь час дивився вздовж Корсо Венеція1 , немовби на когось чекаючи. З певною заздрістю швейцар зазначив, що в незнайомця густе, темне і хвилясте волосся, і мимоволі торкнувся долонею власної передчасної лисини.

Обернувшись, Онорато побачив Мауріціо Ґуччі, який мав офісні приміщення на другому поверсі. Зараз він швидко біг східцями, сповнений енергії, як зазвичай, а поли його пальта з верблюжої вовни розліталися навсібіч. «Buongiorno, докторе»,— відказав Онорато з усмішкою, підводячи руку на знак вітання

Онорато знав, що Мауріціо належить до знаменитої флорентійської родини Ґуччі — родини, яка заснувала славетну фірму з виробництва предметів розкоші. В Італії ім’я Ґуччі завжди асоціювалося з витонченістю та стилем. Італійці пишалися художнім смаком і давніми ремісницькими традиціями, тож ім’я Ґуччі завжди було серед тих, кого шанобливо згадували разом із Ferragamo та Bulgari — символами якості та майстерності. Вихідцями з Італії були також декілька найкращих світових дизайнерів — наприклад, Джорджо Армані та Джанні Версаче, але слава Ґуччі походила з тих часів, коли ті дизайнери ще навіть не народилися. Мауріціо був останнім із Ґуччі, хто керував родинною фірмою, перш ніж два роки тому її було продано його фінансовим партнерам. Наразі ті партнери виношували плани, як зробити бренд Gucci більш демократичним, а сам Мауріціо, який більше не мав жодного стосунку до родинного бізнесу, відкрив власний офіс на Віа Палестро.

Ледве Мауріціо Ґуччі дістався верхньої сходинки та рушив вестибюлем, темноволосий чоловік, який досі тупцяв біля машини, з’явився у дверях. Наступної миті Онорато зрозумів, що він чекав саме на Ґуччі. Дещо його здивувало: чоловік раптом зупинився біля підніжжя сходів, де починалася сіра килимова доріжка, яку на сходинках притримували начищені латунні стрижні. Мауріціо й досі не помічав, що хтось увійшов слідом за ним, а незнайомець навіть спробував покликати його на ім’я.

Поки Онорато спостерігав за обома, чоловік розстебнув пальто, і в його руці з’явився пістолет. Він простягнув руку зі зброєю в напрямку спини Мауріціо — і натиснув спусковий гачок.

Читайте також:

Леди Гага, Адам Драйвер, Аль Пачино и другие дерутся за наследство в еще одном трейлере "Дома Гуччи".

"Українці XYZ: звички, смаки, побут": Який вигляд має книга про українське повсякдення часів незалежності.