Війна помирила ворогуючі родини українців та євреїв

20 років намагався зняти історичний фільм "Чому я живий" режисер 83‑річний Віллен Новак. Дія розгортається в Маріуполі на Донеччині напередодні Другої світової. 17‑річні українка Фрося та єврей Льончик — закохані. Батько дівчини проти шлюбу. Донька вагітніє, а її наречений іде на фронт. Родини Фросі та Льончика перестають ворогувати, коли нацисти починають переслідування євреїв.Фільм спільного виробництва України та Грузії зняли на Одеській кіностудії за автобіо­графічним оповіданням Євгена Митька "Тепер я турок, не козак". Наприкінці 1990‑х за ним написав сценарій.— Прочитав, і моє серце залишилося з цією розповіддю, — говорить Новак. — Автор пережив окупацію 1941–1943‑го в Маріуполі та став очевидцем страшних подій. 2000 року бачився з ним у Москві, де він тоді жив. Проговорили цілий день. Ввечері каже: "Згоден на найменшу ціну за сценарій, але щоб ти зняв. Нікому більше не дам, бо ти мене правильно розумієш". Митько так і не побачив стрічку — помер 2007‑го.Історія не лише про дві родини на тлі трагедії, а й про вміння віднайти в собі любов і прощення в найтемніші часи. Подобається копатися в людській душі, витягувати нагору чутливість і чуйність. Навколо життя міняється, і разом з ним — сама людина. Має ставати кращою. Картина закликає до терпіння та взаємодопомоги.Акторів вибирали ретельно. Обговорювали кожного персонажа, включно зі зростом, вагою. Виконавицю ролі Фросі Анастасію Марків побачив випадково на шоу "Х-Фактор". Не міг відірватися від приголомшливих очей — схожа на мольфарку."Чому я живий" — перша за 13 років стрічка Віл­лена Новака та його перша україномовна робота. Коштувала 46 млн грн.— Режисер популярних фільмів "Дика любов" і "Принцеса на бобах" після 1990‑х пропав із радарів вітчизняного кінематографа, — розповідає кінооглядачка Олена Чиченіна, 34 роки. — Його повернення викликало настороженість. Бо інші наші класики — Роман Балаян і В'ячеслав Криштофович втратили зв'язок із сучасністю і знімають старомодно. Але роботою Віллена Новака була задоволена більше.Це українська відповідь американському "Списку Шиндлера". Думала, в нас неможливе подібне кіно. Голову української сім'ї втілив Віктор Жданов. Його герой — спочатку старий маразматик і страшенний антисеміт. Каже, що не любить євреїв, бо нібито нічого не роблять: "Я тут підкови кую, а вони шукають, де легше". Після початку війни та життя в окупації змінюється і виправляється. Переховує євреїв. Водночас показують і безпринципних українців, які спочатку за совєтів, а потім — за нацистів.Видно, що Новак — представник уже не актуальної радянської школи. Фільму бракує сучасності на рівні сценарному, музичному, акторському. Українська в кадрі штучна. Хоча режисерська сміливість теж була. Наприклад, у сцені розстрілу всіх роздягли. Це додало натуральності, правдивості. А на моменті прощання героїв перед смертю мало хто не заридає. Кіно треба показувати по телебаченні — там може бути успіх.