Пам’ятаю, як на початку 2020 року, ще до оголошення пандемії коронавірусу, аналітики писали про те, що 20-ті роки XXI століття можуть стати чи не найгіршими в історії людства.б
Можливо, вони були праві, адже після катастрофічного 2020-го, 2021 рік приніс чимало нових викликів на міжнародній арені.
Цього року провокації Росії, новий штам Covid-19, добудова Північного потоку-2, криза на ринку енергоресурсів призвели до зростання напруження між державами.
Факти ICTV розповідають, які тенденції на міжнародній арені впливатимуть на політику у світі та Україні.
Вибори у Європі
Наступного року на Європу чекає період виборів у кількох важливих країнах-членах ЄС. Зміна керівництва у найближчих для України союзників завжди має привертати увагу нашої влади.
У часи агресії з боку Росії важливо розуміти, на кого розраховувати, а хто може проігнорувати загрозу з боку Кремля.
Найбільшу увагу нам потрібно звернути на президентські вибори у Франції, як країни-учасниці переговорів у Нормандському форматі.
Прогнози можна буде робити тоді, коли ми побачимо результат першого туру виборів, від участі в яких може відмовитися нинішній президент Франції Еммануель Макрон.
Найгірший варіант для України – вихід до другого туру Марін Ле Пен – друга президента РФ Володимира Путіна у Франції. Проте, на думку політолога Олега Саакяна, поки що зарано робити прогнози.
– Потрібно стежити та аналізувати ризики і можливості, які можуть виникати під час цього процесу.
Зрозуміло, що фактор України не є одним із топ-пріоритетів виборчої кампанії. Тому, з одного боку, поле дій у нас обмежене, а з іншого – немає спокуси погратися у внутрішню політику інших держав, – каже він.
Не варто забувати й про вибори в парламент Угорщини. Можливість зменшити вплив Росії на сусідню державу – це завжди зменшення ризиків для нашої держави.
Віктор Орбан, прем’єр-міністр Угорщини
Але навряд чи будуть кардинальні зміни порівняно з минулими виборами в Угорщині.
– Щодо Угорщини – як завжди відбуватиметься загострення питання угорців-іноземців… Україна не єдина, хто приглядатиметься до цих виборів, щоб мінімізувати ризики.
Але я не думаю, що нас очікують якісь серйозні виклики, відмінні від тих, які ми вже проходили впродовж не одного електорального циклу в Угорщині, – пояснює Саакян.
На початку січня мають відбутися і вибори президента Італії. Достеменно відомо, що нинішній глава держави Серджо Матарелла не боротиметься за посаду вдруге.
Попри зміну керівництва країни, значних зрушень у її зовнішній політиці не варто очікувати.
Загалом, нині склалася ситуація, за якої посилення проросійських настроїв у країнах Заходу практично неможливе. На думку Саакяна, своїми останніми діями РФ лише посилила недовіру лобістів у більшості держав світу.
Шантаж РФ та нестабільна Білорусь
Найбільшою загрозою для України залишатиметься Росія, яка, очевидно, не має наміру відводити війська від нашого кордону.
Країна-агресор й надалі шантажуватиме Україну та Європу можливими ескалаціями та вигаданими проблемами. За словами керівника Центру військово-правових досліджень Олександра Мусієнка, в нинішньому стані РФ не може функціонувати інакше.
Їй доводиться прикривати внутрішні проблеми за допомогою “зовнішніх ворогів”. Тому варто очікувати на продовження цьогорічних провокацій.
– Тенденція підведення-відведення військ залишиться. Відбуватиметься постійний пресинг – війська передислоковуються, заплановано багато військових навчань, маневрів тощо…
Загроза більше в тому сенсі, що Росія може створювати гарячі точки поряд з Донбасом… Слід зберігати пильність, щоб РФ не могла скористатися певною внутрішньою політичною нестабільністю або іншими приводами та поглибити кризові явища. Але не думаю, що йтиметься про повномасштабне вторгнення, – розмірковує Мусієнко.
Нині складається враження, що РФ не має наміру змінювати свої плани навіть під загрозою нових санкцій. Для Кремля єдиний метод схилити когось до переговорів – почати брязкати зброєю на кордоні з іншою державою.
Скупчення військ РФ на кордоні з Україною
Тобто навіть загроза санкцій для Росії сьогодні не є вагомою підставою для деескалації.
– Європа наразі заявила про якісь наміри, але в надії, що Путін не перетне червону межу. Та це далеко не факт, адже він в подібних ситуаціях часто діє навпаки, – вважає політолог Ігор Рейтерович.
Ще одна проблема у цьому контексті – зближення Білорусі з РФ, яка фактично залишилася єдиним її союзником після того, як Олександр Лукашенко оголосив про переобрання на посаду президента.
Для України це – ще один виклик на міжнародній арені. Потрібно буде думати, які ризики створює зближення цих держав і водночас шукати шляхи взаємодії.
– Слід враховувати, що у нас є певні контакти з Білоруссю, хоча й мінімальні. Важливо для нас шукати форми взаємодії з майбутніми представниками білоруських еліт, які, можливо, колись замінять Лукашенка.
Для нас важливо зберегти стабільну і передбачувану Білорусь, щоб мінімізувати загрози безпосередньо у сфері безпеки, – каже Мусієнко.
Ключовий ризик у взаємовідносинах із Білоруссю пов’язаний з енергетичною сферою, адже Україна й досі багато в чому залежить від білоруського бензину, дизельного пального та електроенергії.
Тому було б непогано розвивати відносини в цій сфері, допоки не вдасться досягнути незалежності у ній.
Криза енергоресурсів
Та в енергетичній сфері проблем вистачатиме навіть без втручання Білорусі. Криза енергоресурсів, яка розпочалася наприкінці 2021 року навряд чи швидко завершиться.
Зрозуміло, що її намагатимуться вирішити, адже жодна держава не виграє від її продовження.
– На сьогодні світова аналітика приходить до висновку, що такі високі ціни на енергоносії – це дуже великі негативні наслідки для економік всіх країн. Передусім у контексті скорочення та закриття виробництв.
Це призводить до різкого зростання безробіття і, як наслідок, соціального невдоволення, напруження… А це не потрібно владі жодної країни, – каже голова Комітету економістів України Андрій Новак.
Навіть на тлі такої кризи Росія шукатиме шляхи для тиску на Україну, вважає Мусієнко. Залежність від білоруської та російської енергетики лише гратиме на руку країні-агресору.
– Росія використовуватиме будь-які важелі задля тиску, зокрема і газові, і енергетичні. Потрібно робити все, щоб максимально нашу позицію робити незалежною. Як в енергетиці, так і в інших напрямах, – наголошує керівник Центру військово-правових досліджень.
Можна напевне сказати, що наступного року не обійдеться без енергетичних провокацій на одному з напрямків.
Перший – тиск на Європу для пришвидшення сертифікації газопроводу Північний потік-2, нібито для зменшення вартості газу. Хоча насправді намагатиметься обійти найбільш болючі процедури та залишити Україну у вкрай невигідній ситуації через зменшення транзиту газу.
Другий – в цьому ж контексті намагатися підсадити Україну на “газову голку”, щонайменше на короткий термін.
І третє, мабуть, найгірше – використати кризу, щоб схилити владу України до поступок у питанні Донбасу. За такого сценарію країна-агресор навіть може тиснути на європейських партнерів, щоб ті також підбивали Київ до “компромісу”.
Важко уявити, що навіть за таких умов наша влада піде на поступки. Але якщо це все ж станеться, то на нас чекає важка внутрішньополітична криза.
Протистояння США та КНР
Для світової дипломатії показовою також може стати історія “тихого” протистояння Китаю та Сполучених Штатів.
Китай набуває дедалі більшого впливу в країнах Сходу, тому й Сполучені Штати починають шукати непохитних союзників.
Боротьба двох наддержав у будь-якому разі вплине на Україну, особливо через її статус.
З одного боку, Китай є одним з наших найбільших торговельних партнерів. У 2020 році близько 16% виручки від зовнішньої торгівлі Україна отримала від КНР.
З іншого – США наш найбільший стратегічний партнер, особливо коли йдеться про оборонну сферу.
– Я так розумію, Україна певним чином зацікавлена в економічній співпраці з Китаєм. І ваша держава хотіла б захищати свої інтереси, що є досить обґрунтованим.
Та правда і в тому, що Україні потрібна співпраця зі Сполученими Штатами у тих сферах, в яких не потрібна з Китаєм. Тому слід зважати і на американські інтереси у питанні Китаю, – заявляв Фактам ICTV екс-посол США в Україні Джон Гербст.
У разі загострення протистояння Україні доведеться обирати, на чийому вона боці. Питання в тім, чи становитиме Китай на той момент загрозу для нашої держави, чи невизначеність США схилятиме нас до більшої співпраці з КНР.
– США нині не готові діяти настільки рішуче, як того потребує ситуація, на думку українського суспільства. Відповідно, це викликатиме певні настрої у разі менш рішучих кроків або певних домовленостей з РФ навіть із другорядних питань.
Це може викликати зростання напруження щодо США як надійного партнера і посилити антизахідні настрої, які РФ використовуватиме на повну… А це призведе до зростання орієнтованості на східний вектор, тобто саме на Китай, – пояснює Саакян.
Нашій владі доведеться дуже обережно обирати союзників наступного року, адже навіть одна помилка може дорого обійтися у ці нестабільні часи.
Фото: Maxar Technologies