MY.UAНовини
З картинками
Текстовий вигляд
uk
УкраїнськаРосійська
29 листопада, п’ятниця
Пшонка-style по-полтавськи або хата Зевса: чому до під'їзду в центрі міста водять туристів
Пшонка-style по-полтавськи або хата Зевса: чому до під'їзду в центрі міста водять туристів

Пшонка-style по-полтавськи або хата Зевса: чому до під'їзду в центрі міста водять туристів

У центрі Полтави, в пішохідній зоні серед будинків-"сталінок" є під'їзд, що привертає увагу екстравагантним і незвичним інтер'єром: високі колони, позолочена огорожа,статуї по обидва боки від входу.Сюди водять екскурсії, а про створення ансамблю розповідають легенди. Містяни періодично влаштовують в соцмережах обговорення на тему естетизму та доречності такої кількості позолоти у дворі звичайного багатоквартирного будинку.У коментарях в телеграм-каналах і соціальних мережах люди жартують: "Зевс спустився на землю і став жити у Полтаві", "А-ля Пшонка-style" тощо.Водночас у Полтаві є підприємці, які скористалися цікавим виглядом під'їзду, купили там квартиру та облаштували її схожою за виглядом.Кореспондентка Gazeta.ua заглянула до під'їзду та дізналася його таємниці, поспілкувалася із мешканцями квартир. Вхід до під'їзду закривають броньовані двері з електронним замком, а з недавнього часу всі проходи до двору перекрили парканами та закодованими хвіртками, тож сторонній людині потрапити всередину — той ще квест.Ще на початку 2000-х будинок №30/12 по вулиці Жовтневій (нині Соборності) був звичайним. Двір удень був прохідним і зручним для містян, що хотіли скоротити шлях. Однак увечері — подвір'я перетворювалося практично на громадську вбиральню для любителів випити спиртного на вулиці.Перший під'їзд був тоді під стать двору – брудні високі двері, що вже не закривалися щільно від багатьох шарів червоно-брунатної фарби, високі стелі, старі перекошені дерев'яні рами високих вікон у потьоках білої фарби. Сюди нерідко забрідали наркомани, а взимку п'яниці — подрімати в теплі. Коли квартири першого поверху почали продавати під магазини, їх старі двері заклали, сходовий майданчик зменшили. Атмосфера стала ще більш депресивною.Наприкінці 2005-го квартиру на верхньому поверсі купили, щоб здавати. Провели масштабний ремонт. За деякий час там оселився дивний квартирант.Ми тут, в цьому дворі, представляємо українців: каждий по-своєму живеВисокий худорлявий чоловік з зачесаним назад коротким чорним волоссям та темними очима ходив, переважно, в чорному плащі нижче колін чи чорному пальті. Нерідко — в чорних окулярах специфічної форми, що робили його схожим на Нео з "Матриці". Говорив ламаною російською з дуже сильним американським акцентом. Виглядав для Полтави тих часів надзвичайно екстравагантно. У під'їзді, де знімав квартиру, почав перетворення. Встановив акваріуми, квіти на вікнах. Згодом обставив подвір'я бетонними прикрасами: чаші, колони та статуї, золочені решітки. Ходили чутки, що планує влаштувати там фонтан. Та не реалізував ідею: двір швидко став місцем для розпиття алкоголю та куріння, а всі вазони перетворилися на попільниці. Нині всі роботи припинилися, подвір'я виглядає закинутим і недоглянутим. Відвертого сміття немає, але сніг ніхто не чистить — він повільно перетворюється на брудну купу льоду.З двостулкових звичайних сірих дверей третього під'їзду виходить чоловік старшого віку в чорній куртці та кепці. Тримає в руках білий пакет з логотипом мережі супермаркетів, наповнений пластиковими пляшками. Спираючись на ціпок, обережно йде по слизькому снігу нерозчищеного подвір'я.— Все оце тут типу американське. Він зробив годів 10 назад - під його предводітєльством. Но він уїхав годів три тому. А отой балкон-терасу зробили сусіди вже самі. З лєснічной клєтки вихід на нього. Їх тут дві жінки на другому поверсі живуть, їх вікна квартир на різні боки виходять. Одна отут котів кормить, — каже 75-річний Віктор Семенович. Живе у будинку майже 20 років. — Раньше тут страх шо творилося в дворі — всі сюда ходили. А не так давно закрили калітку на кодовий замок, на нього складалися всі сусіди. Тепер стало тіше і чіщє.У будинку немає ОСББ. Обслуговує його комунальне підприємство ЖЕО-2, яке не дуже переймається цією діяльністю, каже чоловік. Якщо щось треба, мешканці роблять самотужки — так, як знають і вміють.— Ми тут, в цьому дворі, представляємо українців: каждий по-своєму живе, — додає чоловік.Перший під'їзд вражає кількістю золотої фарби. Навколо входу височіє огорожа із загостреними піками, прикрашена декоративними листками та кулями. Майже впирається в перекриття тераси другого поверху. За частоколом — критий простір. Тут підпирають порожнечу статуї — атланти та каріатиди.— Вхідна частина оформлена стилізованими масивними ґратами, прикрашеними стилізованими рослинними елементами. Вони, можливо, мають відсилати до якоїсь античної давньоримської архітектури. Хоча таких прямий зразків я і не знаю, — пояснює архітектор, краєзнавець, член ГО "Save Poltava" Артур Ароян. — Збоку стоять колони коринфського ордеру, частина з них колись були увінчані скульптурами богині Ніки, римським орлом. Я так розумію, це садові скульптури масового виготовлення, які можна придбати в будівельних гіпермаркетах. Ця ж естетика продовжується всередині під'їзду — тим більше, частково скульптури перенесли туди. Хоча саме оздоблення під'їзду типове для радянських будинків тієї епохи — фарбування, плитка у під'їзді, чавунна фігурна балюстрада під перила на сходах.Будівля свого часу зводилася як Орловський банк. На фасаді з боку вулиці Котляревського ще збереглася ліпнина з датою — 1886 рік. На іншому фасаді — з боку вулиці Соборності була ліпнина з датою відбудови — 1953. Зруйнована під час ремонту приміщень магазину, що зараз там розташовується.До під'їзду пускає одна з його мешканок — домовляємося через спільних знайомих. Натискаю необхідну цифру на домофоні, після короткого очікування називаю прізвище. Тихо клацає замок — і я всередині.Старі двері, яким понад пів століття, набули нового життя. Окрім золотого кольору, мають дзеркальні вставки з вензелями. За ними починається сходовий майданчик і чекає сюрприз — величезне настінне дзеркало в масивній рамі. Як виявиться пізніше, маскує двері в комірчину.Поштові скриньки теж виглядають незвично. Окрім бронзової фарби, виявляються дерев'яними. Дверей на першому поверсі немає - з-під побілки проступають контури цегляної кладки. Натомість хижим поглядом та розкритими крилами зустрічають гостей два бетонних позолочених римських орла. За винятком "золотого декору" під'їзд виглядає звичайно: синя масляна фарба вкриває стіни до половини, зверху — стара крейдова побілка, потріскана від часу. Жмути дротів під стелею. Штучний камінь сходів та плитка майданчиків зафарбовані олійною фарбою — місцями вже стертою.Оздоблення під'їзду типове для радянських будинків тієї епохи — фарбування, плитка у під'їзді, чавунна фігурна балюстрадаЗверху чути легкі швидкі кроки та шльопання кімнатних капців — жінка, що мене впустила, спускається подивитися. Перепрошує, що дуже зайнята приготуванням їжі — чекає на гостей. Через напівприкриті двері під'їздом розноситься запах смаженого м'яса та печені. Одразу наголошує: говоритиме конфіденційно. Представляється, але просить її не називати й не описувати.— Грегори Стил здесь жил на съемной квартире. Сейчас из Полтавы выехал, живет в Киеве. Он делал это для себя, по своему вкусу. Дружил с нашим этажом, общался с нами. Говорил, что хочет, чтобы у нас был уголок его родины. Тут было по-другому раньше. Тут Адам стоял, два льва сидели. Тут столько всего стояло, что соседи с ним и ссорились, бочку катили, — розповідає.На другому поверсі сходовий майданчик зменшений вполовину — порівняно з тим, яким був 15 років тому. Тут до 4 квартир ведуть 3 дверей. Біля сходів стоїть вазон із землею, звідти стирчать пластикові квіти — виглядають доволі натурально. На стінах — ковані кашпо, з яких звисають також штучні рослини.— Вот это ручная работа. Перила эти еще Грегори заказывал в Киеве. Столбики на ступеньках остались старые, он только добавил листики и шарики, — стукає нігтем по поручню моя співрозмовниця.Металевий дзвін розходиться луною від фарбованої у бронзовий колір труби великого діаметру, що завершується фігурними накладками та металевими кулями.— Он же и газопровод поменял нам за свои деньги. У нас труба была под окном подъезда, но дырявая — постоянно пахло газом. Так за его деньги сделали проект и трубу перенесли выше, и высоковольтную линию перенесли. А трубу мы потом в белый цвет покрасили, когда террасу делали. Основа была — он планировал делать, чтобы открытое небо было, чтобы ёлку большую ставить. Но не успел — выехал. Перекрытия и крышу на террасе мы сами делали — скидывались деньгами, — каже.На майданчику між 1 та 2 поверхом у кутах причаїлися статуї жінок з амфорами. Їх встановили вже сусіди після виселення американця.— Он здесь колонны сделал, нам это не нравилось. Я говорила ему: Грегори, это не годится сюда. А от отвечал: "Это ж тебе не нравится. А всем нравится". А потом все начали возмущаться. И он в штыки принял. На этой почве, можно сказать, уехал. Прожил здесь 12 лет. Сказал: у меня никогда не было таких соседей, как вы. Приезжал в прошлом году, мы с ним виделись, — сумно зітхає жінка.На цьому ж майданчику є вихід на балкон — металопластикові скляні двері, обкладені світлою сучасною плиткою дві сходинки, стоять три ставчика з живими квітами. За склом видно три позолочених бетонних крісла у псевдоантичному стилі, вазони з порожньою землею.— Балкон делал только второй этаж. Потому что у нас нет балкона, мы здесь заканчивали, чтобы иметь возможность выйти подышать свежим воздухом. Уже года три, как пользуемся террасой. Сажаем цветы — покупаем за свои деньги, это три наших квартиры. Летом здесь красота, сейчас не так красиво — цветы замерзли... Это же привлекает внимание! Люди сюда валом валят. У нас тут в 9-й квартире гостиница, то они никак не принимают участия. Но эксплуатируют в свою пользу, — піджимає губи моя візаві.Ломай, мы полицию вызовемМає на увазі апартаменти, які на сайтах бронювання готелів мають гучну назву Barokko Terrassa (написання назви готелю збережене. - Gazeta.ua) . Вже декілька років про них говорять, чутка йде широко за межі Полтави.— Когда купили 9-ю квартиру, новый хозяин пришел к нам, говорит: "У меня ребенок маленький, мне бы с колясочкой выйти на террасу". Ну мы по наивности дали ключи. Потом как началось! Они рекламируют эту квартиру, как вроде бы у них автостоянка на 2 автомобиля, и мотоцикл можно поставить. И что это — терраса для курения. Когда начался мартовский карантин — тут как начали ходить! Постоянно запах никотина и сигаретные окурки, плевки… А потом мы поменяли замок. Решили: они не платили деньги, какое отношение имеют сюда? — жінка розводить руками. — Так приходил этот Женя с чемоданчиком. Говорит: "Я сейчас выломаю замок, эту дверь поменяю и всё". А мы сказали: "Ломай, мы полицию вызовем". Тут такие ссоры-крики были — мама не горюй!А ведь "суточные" им денег приносятЗнизу чути зумер відкривання вхідних дверей, кроки. Під'їздом, голосну тупаючи і залишаючи на сходах брудні мокрі сліди, крокують невисока худа жінка в темно-синій куртці і дівчинка теж у темній куртці та світлій плетеній шапці. Не вітаються, дивляться з пересторогою.— Это "суточные" как раз, видно, — коментує моя співрозмовниця.Чекає, поки люди піднімуться та зайдуть у квартиру. Коли під'їздом прокочується луна від захлопнутих дверей, співрозмовниця продовжує розповідь.— Гостиницу сдают посуточно. Но там такой хозяин, что за каждую копейку трясется. Мы с ними сейчас не контачим. Потому что как деньги на цветы уборку или помощь какую-то — йок. Нас, конечно, не устраивает это. Нам женщина в подъезде убирает хорошо: вытирает и статуи, и всё. А 20 гривен как-то надо было доплачивать. Так там сказали: "Я платить не буду". Сейчас опять собирать, я не знаю, дадут или не дадут они деньги за уборку. А ведь "суточные" им денег приносят.Зверху чути звук дверного замка, що відкривається. Жінка ніби щось згадує, схоплюється.— Ой, извините, у меня же там жарится, не могу дольше с вами говорить, сгорит всё, а я гостей жду, — різко розвертається і, швидко перебираючи ногами по сходинках, піднімається на поверх та заходить у свою квартиру.Нагорі грюкають двері. Чути неквапливі кроки. Сходами спускається чоловік у чорній куртці та трикотажній шапці в тон. Його чорні очі дивляться уважно, але не ворожо — з цікавістю. Коли розуміє, що я журналістка — посміхається.— Поначалу тут дуже всього нагромоздили. Балкон оцей був забитий різними речами, до нього доступу ніякого не було. Там стояв мангал кований — непонятно зачєм, йому (Грегорі. — Gazeta.ua) б не дали там смажити нічого. Там же стояли оті орли, що на першому поверсі зараз. Потом він уїхав, усе ми розчистили, а сусіди зробили там терасу, — каже 44-річний Андрій.Їм же нужно свєт, тепло — а вони тут жити не моглиДодає, що американець замовляв усе в різних компаніях, а залучав до робіт різних людей. Кожного разу працювала інша бригада — випадкові люди.— В нас і рибки плавали тут в акваріумах. Коли Грегорі в Грецію їздив, за рибками доглядав я. Но я ж нічого про них не знав. Він же брав таких, які вимирали — "телескопів" (золоті рибки, дуже примхливий вид. — Gazeta.ua). А їм же нужно свєт, тепло — а вони тут жити не могли. Я один раз поїхав карасєй наловив, то вони жили там в акваріумі, він їх кормив. Тобто, був зацікавлений в оцьому всьому, — каже чоловік, доки спускаємося униз. — Він підкрашував усе, красив ступєньки. Не було такого дня, щоб не займався оцим всім. Було, йде, бачить шось, раз — і підкрасив.Зупиняємося біля дверей, чоловік показує на відеокамеру та оздоблення поштових скриньок — їх теж замінив американець.— Поміняв поштові скриньки нам, наверху встановлював два ліхтаря по $50 кожен. Коли їхав, демонтував. Хотів і двері демонтувати двустулкові, та ми вже не дали цього зробити. Коли їхав, хотів порізати оті металеві ворота-ґрати. Я попросив не робити цього — був з ним у гарних відносинах, ми дружили, — розповідає, притримуючи важкі вхідні двері.Наостанок питаю в Андрія, чи не знає він, чим займався Грегорі Стіл у Полтаві.— Я не скажу — не в курсі. Знаю лиш, що він людина пенсійного віку і йому було краще жити тут, чим там. А зараз він у Києві, — чоловік змахує рукою на прощання та виходить з двору через ковану хвіртку.На хвіртці є цікавий елемент: коробочка з темного пластику з білою пластиковою шторкою. Якщо здвинути її униз, відкривається кодовий замок з колесиками. Виглядає в такому місці незвично, і незрозуміло — що саме він відчиняє.— Це міні сейф. Туди вкладаю брелок від вхідних дверей для наших гостей. Повідомляю їм код. Так у нас відбувається дистанційне поселення, — незабаром розповість мені керуючий апартаментами Barokko Terrassa Олександр Дмитренко.Попри холод, стоїть на вулиці без верхнього одягу. Чорні штани, біла сорочка під сірим піджаком і головний кольоровий акцент — червона краватка-метелик. Широко посміхається, як і личить професійному рієлтору.З ним та співвласницею квартири №9 Тетяною Муравльовою зустрічаємося біля під'їзду. Яскрава брюнетка в короткій чорній шубі натурального хутра теж приязно посміхається. Залюбки погоджуються розповісти історію апартаментів. Та одразу зауважує: показати квартиру мені не зможуть, бо там зараз зупинилися чергові постояльці.Зрозуміла, що гостям нашого міста хочеться пожити в якійсь казціДля знайомства Тетяна коротко розповідає про себе: за фахом — профорієнтологиня, має власний освітній центр. За даними з соцмереж, вона висувалася на виборах до місцевих рад, та не пройшла. Зараз — помічниця депутатки міської ради з питань освіти.Про квартиру розповідає: знайшла на OLX. На купівлю наважилися не одразу, бо стан житла залишав бажати кращого. Та зрештою зробила це. Квартиру оформили на чоловіка Євгена, з яким побралися у 2017-му. Переїхали на житлоплощу жінки, а цю вирішили здавати подобово. Зробили креативний ремонт. Це була друга квартира, яку подружжя вирішило переобладнати.— Наша перша була оформлена в стилі "Червоних вітрил". Протрималася в топі два роки. Нам здавати її допомагало агентство, так ми познайомилися з Сашею, який нам і зараз допомагає. Ту першу квартиру ми перепродали. Але після такого успіху я зрозуміла, що гостям нашого міста хочеться пожити в якійсь казці. Потім ми створили ще пару квартир, розкрутили і класно продали, — каже жінка.Та ремонт почали з вирішення аж ніяк не косметичних питань: довелося добряче попрацювати, перш ніж приступили до дизайну.— На даху стояв здоровий старий димар і він трішечки провалив стелю. Ми зробили повністю дах. Узгодили з ЖЕКом, прибрали цей димар, зробили ремонт під дахом. Оздоблення під'їзду було з самого початку, а ми вирішили продовжити стиль в дизайні самої квартири, — пояснює Тетяна.І дивується: Грегорі Стіл прожив тут понад 10 років, прикрасив під'їзд та двір. А от оздобленню квартири пожилець не приділяв такої уваги — була технічно в занедбаному стані.продавці сміються й питають, чи я випадково не дружина того американця— Американець вважав під'їзд продовженням свого помешкання. Квартиру теж зробив у такому стилі, пофарбував багато чого у золотий колір. До речі, я потім спілкувалася з працівниками "Епіцентру", була смішна ситуація. Купляла золоту краску для балкону, зрівнювала з цією, щоб не відрізнялася. А мені продавці сміються й питають, чи я випадково не дружина того американця. Бо тільки він бігав і шукав саме таку золоту фарбу.

Звертаю увагу, що зі стіни на рівні першого поверху під вікнами магазину великими плямами обвалився тиньк, оголивши стару цеглу. Світло-коричнева фарба на металевій колоні, увінчаній янголом, місцями полущилася, з-під неї починає проступати іржа.— Тут саме бароко, тому що розкіш поєднується з трущобами. Коли ми дивимося на терасу, це й видно. Бароко, в культурі, це примхливе дитя різних стилів — щось кричуще, яке поєднується з химерним, — дивлячись на терасу, говорить Тетяна.Свою історію про знайомство з апартаментами розповідає і Олександр Дмитренко: працює в науково-виробничій фірмі. Підприємство періодично запрошує фахівців для виконання певних робіт, тому потребує оренди квартир подобово.— Так сталося, що вони тут жили майже місяць. Потім ще одні знайомі попросилися, та ще їх знайомі... Зрештою я виставив квартиру на Booking. Виявилося, що вона має таку особливу атмосферу. Тут модельне агентство "Колізей" проводило фотосесію — 26 моделей було. Орендують часто для свадібних фотосесій, — розповідає чоловік.Ремонт у квартирі вилився удвічі дорожче, ніж планували — близько $40 тисячКоли проходимо в під'їзд, зауважує на монограми на дзеркальних вставках дверей:— Це його особиста монограма, G та S. Прізвище пишеться як "сталь" — Gregory Steel.Олександр особисто знайомий з Грегорі. Познайомились у нічному клубі — полтавець звернув увагу на американську вимову іноземця. Згодом Грегорі розповів, що він з Лос-Анджелеса. Раз іще зустрілися з ним на конкурсі "Красуня Полтави".— Грегорі — це шарм, витончений смак, стиль. З ним просто неможливо було не познайомитись і не потоваришувати. Тут поруч у банку працює моя сестра, вона теж із ним товаришувала — практикувала свій англійський. Якраз у той час, коли він тут все будував, — приязно посміхається чоловік.Просто дивно робити в такому під'їзді дешевий ремонтНа краю сходового майданчика третього поверху на тумбі "сидить" фарбований золотом лев із картушем у лапах. Обабіч квартири встановлені бетонні чаші на тумбах, фарбовані в бронзовий колір. Над дверима світяться ліхтарі "під старовину". Пластикова коробка роутера на стіні фарбована у тон чашам. Водночас, побілка стін та стелі потріскана, над входом до міні готелю висить неакуратними шматками.— Мали в планах зробити ремонт і у під'їзді, просто в нас не дійшли руки. Хоча на будівництво тераси ми скидалися з сусідами. Ремонт у квартирі вилився удвічі дорожче, ніж планували — близько $40 тисяч, — каже Тетяна. — Та воно того варте — бо це унікальна квартира з унікальним розташуванням. Я просто бачу, що вона цікава для тих, хто відвідує Полтаву. Це класне капіталовкладення — як бізнес, вона окупається. Окупність квартири висока. Просто дивно робити в такому під'їзді дешевий ремонт.Квартира обладнана усією побутовою технікою — є пралка, праска, навіть пилосос і кавомашина. Це ініціатива Олександра. Він зізнається, що кавоман.— Все для комфорту гостей. Я знаю, як приємно зранку поласувати чашечкою еспресо чи американо на терасі. Зараз туди тимчасово доступу немає — там замок зламався, його міняли і нам ще поки не дали ключ. Але не страшно, в квартирі ж є балкон, — додає рієлтор. Квартира користується попитом. Нею опікується Олександр. Він у будь-який час проводить поселення, за потреби — контактує з гостями. Прибирання в апартаментах проводить спеціально найнята покоївка.— Оренда за добу коштує близько тисячі гривень. Та за півроку квартиру збираємося продавати. Це наша позиція з чоловіком. Це п'ята квартира, яку ми купуємо, перероблюємо, оздоблюємо, робимо з нею бізнес і продаємо як бізнес. Мені потрібно десь реалізовувати своє творче начало. Зараз вже маю інші ідеї, — додає Тетяна Муравльова.Щодо стилю, в якому оздоблене подвір'я та під'їзд, Артур Ароян зауважує: це не бароко, а еклектичний псевдоантичний стиль. Бо, попри велику кількість статуй, декор не відповідає основним критеріям.— Це дуже гротескно. Цікавість, яку викликає, варта того. З точки зору архітектури, можливо, є чому висунути обґрунтовані претензії. Але, як культурний феномен, це місце доволі цікаве, свідчить про своєрідний культурний відбиток, який накладає антична архітектура класицизму в цьому місті. Мені здається, вона якимось чином впливає на розуми людей. Так часто на мазаних хатах XIX-XX століть можна зустріти елементи класицизму — пілястри, завитки, обрамлення карнизів. Я би сказав, що це могла би бути пам'ятка постмодернізму — навіть можна було би брати на облік її. Якби тут була притаманна йому іронія. Та її тут немає, — коментує архітектор.
Джерело матеріала
Gazeta UAGazeta UA
loader
loader