В пунктах для біженців у столиці повно старших людей, декому шукають родичів

Зі зруйнованих осель - в пункти для біженців. Київ продовжує приймати людей з навколишніх міст-агломератів. Їх забезпечують одягом, харчами, ліками, і найголовніше - безпекою. Ті, хто мають куди податися, переїжджають до родичів чи друзів, а от тим, кому нікуди піти, організовують додатковий транспорт, далі на захід.

Про це йдеться в ТСН.

Ворота дитсадочку не встигають зачинятися. Місцеві ледь не щохвилини приносять теплі речі. Тут обладнали пункт прийому біженців. За 4 дні роботи - назбирався цілий склад речей. «Немає великих розмірів, люди несуть, зазвичай, невеличкі, не вистачає великих штанів, взуття чоловічого - 41-43 розмір не вистачає», - кажуть волонтери.

Евакуація була раптовою, тому валізи навіть не брали. «Я схопила сумочку, торбу, яку я готувала для евакуації , я вже не встигла захватити, тому приїхала з сумочною і з 5 гривнями», - розповідає біженка.

Документи, ліки, готівка і звісно ті, кого приручили. Люди до останнього сподівалися, що виїжджати не доведеться. Тут ніхто не соромиться плакати. Пані Оля розповідає про власну і батьківську домівки, обидві - окуповані.

Віктор і Тетяна, якби не війна, за кількадень мали би святкувати в Ірпені, золоту дату. Подружжя до останнього лишалось в своїй квартирі. Навіть в підвал не спускались. Вийшли в місто лише для евакуації і не повірили своїм очам. «Трупи лежать просто біля  супермаркету, машини стоять покинуті, з машин трупи валяються, страшне, дуже страшно, дуже», - кажуть вони.

Нині в садочку півсотні постояльців. Троє з них, лежачі, і потребують постійного догляду.

Молодь, яку евакуйовують майже одразу самостійно знаходить прихисток в родичів чи друзів, тому тут всі - літнього віку. «Ми шукаємо близьких, якщо є у них телефони, то ми телефонуємо, взагал і дуже багато людей підходять запитують,  5 людей вже знайшли таким чином, що підійшли і запитували», - кажуть волонтери.

А одну жінку кілька днів не можуть ідентифікувати і знайти родичів. Називає себе Оленою Волошиною, каже, що має доньку.

Дитсадочок - свого роду перевалочний пункт, оскільки біженців, які не мають куди йти, будуть евакуйовувати далі, на захід. Але вимушені біженці не хочуть звикати до цього нового статусу. Переконані - він тимчасовий.

«Ці події, такі болючі-болючі для країни, роблять нас трішки іншими. Ми стаємо нацією, це відчувається», - кажуть біженці.

І вірять, що зовсім скоро, матимуть змогу повернутися в свої рідні міста, над якими майоритиме синьо-жовтий стяг.

Читайте також:

• Напад Росії на Україну: як починалось путінське вторгнення
• Що повинен знати кожен українець в умовах війни: правила та поради

Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.