Спецтема: Війна Росії проти УкраїниПлакати харківського художника Нікіти Тітова стали символами героїзму захисників України у війні проти країни-загарбниці Росії. Картини, на яких художник вже 8 років зображує українських воїнів та волонтерів, поширюють в інтернеті. Митець створює новий плакат щодня. Ще до початку війни Нікіта Тітов створив авторські герби українських міст, в яких підкреслив силу й міць України. Після захоплення Росією острова Зміїний, намалював картину із червоним кораблем-Кремлем, що тоне в крові. Тоді прикордонники острова Зміїний на заклик ворожого корабля здатись - сказали фразу "Російський воєнний корабель, іди нахуй", що стала крилатою. Картину Нікіти Тітова з цим висловлюванням-протестом проти окупанта розтиражували на білборди в різних містах України. Зображення з'являється на заставках телепрограм, його використовують на принтах одягу.Gazeta.ua поговорили з художником-плакатистом про мотиваційні картини, які піднімають бойовий дух українців у час війни, про меседжі-картини до українців та іноземців та про те, якою художник зобразить Україну після перемоги.Загалом був внутрішньо готовий, що станеться повномасштабна війна. Останні 8 років малюю про всі події, які відбуваються в країні, і про війну також. У мене багато знайомих військових, тих, хто був на фронті ці роки – і захищає країну зараз. Відчуття того, що буде повномасштабна війна – було. Але ніхто не знав, коли це буде.23 лютого був у Харкові, приїхав напередодні - у справах і побачити друзів. Зустрілись із подругою Уляною. З нею у нас все життя співпадали графіки – ми ввечері працювали, а потім гуляли нічним Харковом. В ту ніч так само зустрілись, гуляли містом десь до 3-ої години. Коли повернулись додому – вона лягла спати. А я як людина, яка зазвичай по ночах малює – довго не міг заснути. Якраз о 5 ранку почав надходити сон – тоді почув вибухи. Розбудив подругу - побачили заграву. Одразу стало зрозуміло, що це не феєрверк. Це напад. Почалась війна. Але саме в той час був такий розпач, оскільки не дуже було зрозуміло, що саме робити далі, як все буде відбуватись. Від цієї події був шок.Одразу стало зрозуміло, що це не феєрверк. Це напад. Почалась війнаДо Харкова приїхав лише на день, увечері мав повертатись. Вдень сходив в літературний музей, в якому раніше працював. Побачив там колишніх колег. Здавалось, що вони спокійно складають колекцію музею. Насправді збирали експонати для того, щоб їх уберегти. Зайшов до подруги Ірини Іллінської – вона класна харківська художниця, з сильною громадянською позицією. Зараз всі, кого знаю, мають сильну громадянську позицію. А вона була такою з самого початку війни - дуже активною, займалась волонтерством, їздила тоді ще в АТО. Зустрівся з нею, поговорили - а потім поїхав на вокзал.Людей на вокзалі 24 лютого було дуже багато – стало зрозуміло, що виїхати складно. Пройшовся уздовж потяга. Питав провідників, чи можуть взяти до себе. Одна провідниця пішла назустріч, сказала: "Заходь". Я дуже хвилювався, в Києві чекала мама, яка дуже злякалась вибухів. Ми нещодавно переїхали з нею в Київ, мама залишалась там сама. Мені було важливо приїхати до неї якомога швидше, бо була сильно налякана. В Київ прибули вже вночі - була перша комендантська година. На вокзалі мене зустріли друзі, відвезли додому. Мама заспокоїлась. З 24 на 25 лютого намалював плакат із обрисами острова Зміїний у червоних-чорних кольорах. Підписав "Героям слава!" Малюю кожен день і кожен день це нова думка, нова робота.Малюю кожен день і кожен день це нова думка, нова роботаНову геральдику почав робити десь за місяць-півтора до війни. Намалював спершу герб Києва, потім Одеси, тоді Харкова. Згодом почали додаватись інші міста. Зобразив майже всі, окрім кількох міст на Заході України. Була головна думка – зробити такі символи для міст, які йдуть вздовж кордону з орками. Міст, які будуть першими зустрічати цю навалу. Була думка показати міць, що Україна дасть відсіч загарбникам. Це була оборонна концепція, прагнув зобразити сильними ті міста, які першими зустрінуть ворога. Був упевненим, що дадуть потужну відсіч. Таке було відчуття – і, як ми бачимо, так воно і виходить.Була головна думка – зробити символи для міст, які йдуть вздовж кордону з оркамиЗавжди знав, що українці здатні на дуже великі речі, але не знав, що це буде настільки потужно. Я завжди вірив в Україну, пишався. Звісно те, що зараз відбувається – це за межами уяви. Як виявилось Україна – це країна надлюдей, суперменів. Це вражає й захоплює. Але однієї емоції тут бути не може. Коли розумієш, скільки людей гине, захищаючи свою землю від загарбника, скільки людей втрачає, все, що їм дороге – це дуже важко. Тут не може бути однієї емоції захоплення – тут і біль. Тут поряд і гордість, і горе, і бажання допомогти, долучитись.Як виявилось Україна – це країна надлюдей, суперменівНе адресую жодних меседжів за кордон, принаймні навмисно. Створювати роботу для закордонного глядача виходить дуже зрідка. Нещодавно зробив картину, щоби подякувати Європі, Штатам за те, що нам допомагають, бо це дуже важлива підтримка. Хотів навіть казати не про військову допомогу, а про допомогу людей. Дуже багато українців зараз отримують її від європейців, від американців, від канадців. Тут роботи вдячності можна ще робити й робити. Поки що створив дві. Але загалом роблю те, що мені близько, що відчуваю. А мені ближче те, що відбувається саме в Україні.Мені ближче те, що відбувається саме в УкраїніЗвісно, я розумію, що мої роботи зараз дивиться дуже багато людей. Є велика відповідальність. Але головне для мене завжди – передавати те, що відчуваю, що важливо. Зараз час, коли багато художників долучились до інформаційної боротьби. До активної фази цим займались не так багато людей в Україні. Андрій Єрмоленко, Максим Паленко, Олександр Ком'яхов, Олександр Грехов і ще кілька людей. Зараз долучились і інші митці. Це дуже тішить. Почали казати про героїзм воїнів, Україну у війні – і це дуже потрібно. Візуальне мистецтво максимально наглядне. Легко розповідає людям про те, що відбувається. Меседжі чітко зчитуються і вони зрозумілі не лише в Україні.Зараз, як завжди, роблю те, що можу і вмію. Про теми, на які пишу, спілкуюсь із друзями. У мене є близька подруга Ліля Лилик – з нею часто обговорюємо, про що зараз було би потрібно сказати, але при тому намагаюсь у всіх своїх роботах бути максимально чесним. Кожна з них – це те, про що я думаю, переживаю.Зараз українцем бути - це гордість. Нині в світі не існує другої настільки крутої й потужної країни як Україна. Те, що відбувається зараз, страшною ціною, але формує таку "Країну мрій". Раніше це було метафорою – дуже скоро може стати реальністю. Майбутнє України саме таким і буде. Великою ціною це великий шанс для України, українців змінитись так сильно, що станемо взірцем для всіх інших держав.