«Ну Иоанн, ну Грозный». Чому українцям так важко розлюбити Булгакова?
«Ну Иоанн, ну Грозный». Чому українцям так важко розлюбити Булгакова?

«Ну Иоанн, ну Грозный». Чому українцям так важко розлюбити Булгакова?

«Ну Иоанн, ну Грозный». Чому українцям так важко розлюбити Булгакова? - Фото 1
Булгаков — абсолютний ноунейм на світовому рівні, але українці його знають, люблять і цитують — тому готові гризти за нього горлянки.
«Ну Иоанн, ну Грозный». Чому українцям так важко розлюбити Булгакова? - Фото 2
«Детектор медіа» не залишився осторонь дискусії про російських письменників у шкільній програмі. Своїми думками про це ділиться культурна оглядачка Лєна Чиченіна, а незабаром ми опублікуємо колонку письменника і сценариста Андрія Кокотюхи, який уже писав про  російську пропаганду у шкільній програмі з літератури. Запрошуємо й інших охочих авторів до дискусії.
Після того, як Міністерство освіти і науки оголосило перелік російських письменників, що будуть у шкільній програмі, почалося нове коло обговорень цієї гарячої теми. Усе як завжди бурхливо та різнобарвно. І серед традиційного потоку думок раз-по-раз випливає наступна: «Та шо ж ви вчепилися у того Булгакова, як реп’ях до кожуха?»
Питання це аж ніяк не риторичне, бо люди справді не можуть взяти втямки. Адже у світовому контексті він абсолютний ноунейм. Чому тоді його брати у програму зарубіжної літератури, де мають бути найкращі з найкращих? Чому так багато людей палко підтримує це рішення? Вже якщо конче потрібно увіпхати якого росіянина (чому такої битви не відбувається за, скажімо, японських письменників?), то брали б уже оцих — Толстого, Достоєвського та Чехова. Вони дійсно фігури неабиякі. Але ж ні, міністерство вирішило брати лиш тих письменників, які «писали російською мовою, але творчість яких була тісно пов’язана з Україною». Чехов цілком вписується, але ж ні і ще раз ні. 
Булгаков — це вам не Толстоєвський. Не Чехов і не Чайковський. Його просто так не віддадуть. За нього боротимуться і захищатимуть. А що в майбутньому почнеться навколо його пам‘ятника та музею на Андріївському узвозі — страшно й подумати. І причина для цього одна. Булгаков — це маскульт. 
Як багато на вулиці ви знайдете палких прихильників Достоєвського? От щоб людина з юності ніжно любила його твори і перечитувала по кілька разів не тому, що треба, а заради задоволення. Чи щоб у компанії люди повсякчас ліпили в розмову цитати з його книг, а товариство чудово розуміло, звідки це. Уявляєте, хтось за столом на весіллі скаже щось типу: «Люди и созданы, чтобы друг друга мучить». Що сказав і до чого — не ясно. Або, приміром, хочете ви дати оцінку переглянутому фільму і виголошуєте: «И хорошо, и чувствительно, только непонятно». Більшість співрозмовників і не запідозрить, що це не ваші слова, а цитата.
Та зовсім інша історія відбувається, коли ви зацитуєте щось із Булгакова — усі все точно зрозуміють. Від «рукописи не горят» до «не читайте до обеда советских газет». В інстаграмі під фоточками дівчат у купальнику біля пальми нерідко знайдете підпис штибу: «Кто сказал тебе, что нет на свете настоящей, верной, вечной любви? Да отрежут лгуну его гнусный язык!». Щоправда, до такої стилістики найчастіше чомусь добирають вірші Цвєтаєвої. Булгаков — один із найцитованіших письменників серед українців: «Вы судите по костюму? Никогда не делайте этого», «С котами нельзя», «Кирпич ни с того ни с сего никому и никогда на голову не свалится», «Квартирный вопрос только испортил их», «Вино какой страны вы предпочитаете в это время дня?» І Аннушку, Аннушку з розлитою олією не забуваймо. 
Так, Булгаков ніякий не письменник світового значення. Але за письменників світового значення люди не конче будуть вгризатися у горлянку. А ось за улюблених – будуть. І повторюватимуть міфологію про «Город», і він для них буде значно важливіший за «Місто» Підмогильного. Бо безліч творів Булгакова – народні хіти із захоплюючим сюжетом. І кінематограф їх укріпив у цьому статусі намертво. Хто із нормальних людей не обожнює комедію «Іван Васильович змінює професію»? Багато з них, щоправда, лише в поважному віці зробили сенсаційне відкриття, що це теж екранізація Булгакова. І які ж гострі цитати, які дотепні та розумні діалоги, яке влучне висміювання характерів. І головне – такий милий Іван Грозний, максимум – «холопом» обізве. Та й, очевидно, менеджер він ефективний, раз без його контролю в царстві усе перетворюється на хаос. 
Тексти Булгакова хоч і справді дуже локальні, але ж саме за це його і люблять — він описував не щось далеке, а щось близьке, загострював увагу на побутових дрібничках, зрозумілих майже для всіх. Ну і, погодьмося, робив це доволі майстерно і водночас просто. Наче щось розумне читаєш, але і розважаєшся. Вчишся мудрості, засвоюєш поради. Наприклад: «Никогда и ничего не просите! Никогда и ничего, и в особенности у тех, кто сильнее вас. Сами предложат и сами всё дадут!»  Як красиво і сильно сформульовано — просто бери і у правила життя записуй. Сиди собі тихенько, не вимагай нічого в серйозних людей, не висовуйся — і буде тобі щастя. 
Саме тому й неймовірне українофобство Булгакова йому легко пробачити. Адже «злых людей нет на свете, есть только люди несчастливые».
Теги за темою
Освіта
Джерело матеріала
loader
loader