Росія – найрусофобніша країна у світі

Русофобія здавна стала жупелом в устах російських правителів та їхніх посіпак.

Русофобією пояснюються антиросійські санкції Заходу.

Потребою здолати русофобію в Україні виправдовується теперішня війна.

Однак всі ці заяви – лише ширма, покликана замаскувати страшну і незручну правду.

А саме, що це Росія – найбільш русофобська країна в світі, а Владімір Путін – найголовніший русофоб в ній!.

Російська пропаганда у питаннях боротьби з русофобією тримається на подвійній маніпуляції.

З одного боку, вона ототожнює російську державу та народ з російською владою («є Путін – є Росія»), а з іншого – перекладає вину за свої злочини на інших («іншого вибору просто не було»).

Таким чином, будь-яка справедлива відплата російській владі за її дії автоматично оголошується русофобією.

А оскільки ніхто не хоче бути русофобом (принаймні, в Росії), то й з критикою Кремля доведеться зачекати.

Але якщо звернутися до первісного значення поняття русофобії – страху аж до відрази – то картина починає виглядати інакше.

Точніше, правильно говорити «мізорóсія» (як мізантропія), себто «ненависть до Росії», але перший термін уже укорінився, тож залишимо його.

Так от, якщо спробувати неупереджено розібратися, хто ж саме найбільше боїться, ненавидить та прагне нашкодити Росії й росіянам, то з’ясується, що це – сама Росія! Точніше, теперішній її правлячий режим.

Я абсолютно серйозно.

Жодна інша країна у світі не завдала таких страждань росіянам, як їхня власна, і жоден інший правитель не випив стільки російської крові, як Путін.

І цьому є безліч доказів.

Почнемо з найголовнішого – з демографії.

Пізній Радянський Союз мало відрізнявся у цьому плані від інших європейських країн – ще з 1964 року народжуваність впала нижче рівня відтворюваності населення (2,1 дитини на жінку).

За рахунок Середньої Азії та антиалкогольної кампанії Горбачова в середині 80-х ситуація покращилася, але ненадовго.

Уже з 1992 року смертність стабільно перевищувала народжуваність.

Міграція дещо виправляла ситуацію, але в цілому тенденція виглядала так: 1993 рік – 148,5 млн людей, 2009 рік – 141, 9 млн людей.

Потім дещо взялися за голову – стимулювали народжуваність т.

«материнським капіталом» та імміграцію високими доходами.

Населення почало зростати – до 147,1 млн офіційно у минулому році (але насправді менше: без 2 млн мешканців окупованого Криму, та й ще 3-4 млн – це просто приписки, тож йдеться просто про припинення вимирання).

В період між 2012-м та 2014 роком вдалося навіть досягти рівноваги між народжуваністю та смертністю.

І якби Росією правили справжні патріоти, вони в цьому місці зупинилися б і залишили народ у спокої.

Так, через низьку народжуваність та алкоголізм етнічні росіяни поступово заміщувалися б молодшими та енергійнішими мігрантами, але цей процес зайняв би століття.

Можна було б вкласти мільярди нафтодоларів не у гонку озброєнь, а в охорону здоров’я та соціальні програми – і покращити стан справ у найбільш депресивних регіонах.

Однак в Кремлі засіли явні русофоби, для яких російський народ – не цінність, а такий самий ресурс, як газ, і якого так само не шкода.

В результаті росіян у 2014 році кинули в топку імперіалістичної війни проти України, яка з 2022 року набула характеру світової.

Число народжень почало поступово знижуватися, а смертей – зростати.

Якщо у 2014 році народилося 1,9 млн людей, то 2019-го – 1,4 млн.

500 тисяч людей просто «випарувалося» з демографічного балансу.

І на тлі цих зрушень навіть 50 тисяч смертей російських вояк в Україні взагалі не помітні.

І наче б цього було мало, в Росію прийшов коронавірус.

Повна деградація медичної системи, провал організаційно-карантинних заходів та надзвичайне поширення різноманітних теорій змови призвели до втрати щонайменше 1 мільйона людей померлими.

Скільки ще передчасно помруть через довготривалі наслідки хвороби – хтозна.

А міграція, всупереч оптимістичним прогнозам влади, майже не рятує ситуації.

В «доковідну» добу в Росії проживало 11,6 млн іммігрантів, однак і емігрантів нараховувалося майже 10 млн, з яких половина виїхала саме за президентства Путіна.

Не варто й говорити, що внаслідок пандемії та великої війни кількість приїжджих впала, а втікачів – суттєво зросла.

Якщо підсумувати, то за першу половину правління Путіна, з 2002-го по 2010 рік, кількість етнічних росіян в Росії зменшилася на 5 млн.

Поза всяким сумнівом, ця тенденція зберіглася й донині – що виграли на збільшенні народжуваності, то програли на пандемії, еміграції та війні.

Яка ще країна, крім Росії, могла допровадити до зникнення 10 млн росіян? І якщо це не русофобія, то що тоді русофобія?.

Втім, не Путіним одним.

Майже усі його «великі» попередники: Невський, Грозний, Петро, Сталін, – активно вирішували свої задачі за рахунок життів підданих.

Винятком був хіба Олександр ІІІ.

Більшість ж не жаліли ані чужих, ані своїх.

З давніших часів у нас не залишилося даних, але, наприклад, за Петра убитими і втікачами Росія втратила майже 20% населення.

Недивно, що в народі царя величали Антихристом! Так само, якщо вивести за дужки втрати безпосередньо на полі бою, то Сталін убив значно більше етнічних росіян, ніж Гітлер.

Коротше кажучи, активна дієва русофобія з великою кількістю жертв – ознака більшості російських правителів.

Приблизно такою ж є ситуація і в економіці.

Навіть за наскрізь брехливою офіційною статистикою видно, як Путін у перші свої строки давав росіянам жити і багатіти, а потім взявся за їхнє розкуркулення.

Отже, 2000 року реальні доходи населення становили плюс-мінус 45% від рівня 1991-го.

2013 року вони сягнули максимуму – без малого 140%, а вже 2018-го знизилися до 120%.

І це ще до пандемії та великої війни! Сукупні доходи росіян 2010 року становили 1070 млрд доларів, на піку 2013-го – 1402, а 2020 року впали до 861 млрд доларів.

При цьому вартість «продуктової корзини» з 2007-го по 2018 рік зросла з 1688 рублів до 4380 рублів.

Пенсійні накопичення в Росії як були заморожені 2014 року, так і не розморожені досі.

З 2019 року почалося зростання пенсійного віку на 5 років.

Тож немає значення, скільки отримує державний бюджет від продажу нафти і газу – середній росіянин невпинно та невідворотно біднішає від самого початку путінської авантюри 2014 року.

А всім спробам розбагатіти завдяки власному розуму невпинно кладе край ФСБ.

Найбільші путінські посіпаки ковтають ЮКОС, а товариші майори – всіляку дрібноту в міських масштабах.

І це також – стара російська традиція.

Вислів «не жили багато, нічого й починати» не вчора з’явився.

Росія охоче обкрадала своє населення і відразу після революції, і, особливо, в добу Голодомору, і під час грошових реформ 1961-го та 1991 років.

Найвідоміше міське антирадянське повстання 1962 року в Новочеркаську було спровоковане різким підвищенням цін начебто «на вимогу трудящих».

Про те, що Московське царство та Російська імперія взагалі функціонували завдяки рабській праці селян, можна й не говорити.

Постійні переділи землі всередині общини теж не сприяли накопиченню багатств.

І навіть коли кріпацтво 1861 року на позір скасували, селян все одно залишили у борговій кабалі на 20 років.

Отож, якщо свідоме і навмисне тримання свого населення у злиднях – це не русофобія, то що ж тоді русофобія?.

І куди не кинь оком – всюди те ж саме.

До середини 17 століття через протидію московської церкви в Росії не було жодного навчального закладу та жодної спеціальної медичної установи.

І сьогодні РПЦ – вірний стовп кремлівського режиму та загального мракобісся.

За смертністю від алкоголізму (цироз, самогубства та побутове насильство) Росія випереджає США у 3,5 рази.

Стільки травм, скільки завдають росіянами їхні власні казарми та тюрми, не завдають жодні іноземні інститути.

Та й у своїх під’їздах, будемо відверті, серуть самі росіяни, а не агенти ЦРУ.

І що, хіба сьогодні російська влада не може давати росіянам кращої освіти, ліпше берегти їхнє здоров’я, вберегти від алкоголю та покінчити із дідівщиною та опусканням? Може, але не хоче.

Як я вже сказав раніше, росіяни – витратний матеріал Кремля, а за чорнилами для принтеру не ллють сльози.

Оце тотальне безкомпромісне нехтування життям, здоров’ям, багатством та елементарною гідністю росіян і є русофобією у найчистішому вигляді.

І ніхто не практикує цю русофобію так послідовно, як російська влада.

Коротше кажучи, найстрашніша та найнебезпечніша країна для росіянина – це Росія.

І Україна з Америкою тут ні до чого.

Так, в Україні теж не все ідеально з доходами, і населення наше теж невпинно зникає через смертність та еміграцію.

Але принаймні наша влада не прагне завоювати світ і не приносить своїх співгромадян у жертву геополітиці.

Тому серед українських президентів можливо і поширене малоросійство, але не українофобія (крім хіба Віктора Федоровича).

А русофобія російських правителів давно перетворилася на правило.