Джеймі Варді: з пабів до чемпіона АПЛ. Частина друга

Джеймі Варді: з пабів до чемпіона АПЛ.

Частина друга.

ua продовжує розповідати про історію життя вже легендарного форварда Лестера Джеймі Варді.Деймі Варді — один з найсамобутніших футболістів в АПЛ, якому допоміг пробитися на п'єдестал англійського футболу вроджений талант.

У першій частині ми розглянули кар'єру Варді, починаючи з самих низів, і завершили розповідь трансфером у Лестер.

Спочатку все не було так просто, як гадав форвард, але далі буде ще цікавіше.

Отже продовжуємо розповідати про історію життя вже легендарного форварда Лестера.

Найцікавіщі факти з біографії легенди Лестера, які ми дізнались з книги "Джеймі Варді: з нізвідки".

Читайте також частину першу.

У Лестері було дуже складно, тому я пив горілку зі Скіттлс.

"Я ще мало грав за Лестер, тож не особливо розмовляв у роздягальні.

У нас була згуртована команда з хлопців, які не витали в хмарах, що допомагало мені притертися до колективу.

Найджел Пірс будував сильну команду: Денні Дрінкуотер, Метті Джеймс, Енді Кінг, Уес Морган, Джеффрі Шлупп, Каспер Шмейхель та Річі де Лат.

Вони були справжньою командою і прагнули не просто потрапити до Прем'єр-ліги, але хотіли і там добре виступати.

Я не міг дочекатися початку ігор.

Моя кар'єра в Лестері розпочалася з гри проти Торкі Юнайтед 14 серпня 2012 року на стадіоні Плейнмур, де була така ж слаборозвинена інфраструктура, як у Флітвуді.

Це була гра у рамках першого раунду Кубка ліги.

Я отримав пас від Бена Маршалла та на 77 хвилині забив свій дебютний гол за команду.

У перші місяці у Лестері я не завжди виходив у стартовому складі, але все було непогано.

Ми перемогли Бернлі 2:1, а я забив переможний гол, який був моїм першим на домашньому стадіоні.

Наприкінці вересня я відзначився знову в матчі проти Мідлсбро (2:1), де зрівняв рахунок.

У підсумку я забив чотири м'ячі у дев'яти матчах.

Але потім все пішло на спад.

Я не забивав у дев'яти іграх поспіль, і одна людина з тренерського штабу здогадалася, що мало думаю про футбол.

Яннік Боласі вдарив мене в гомілку у програному (1:2) домашньому матчі проти Крістал Пелеса 27 жовтня.

Мені діагностували забій гомілки.

Досить поширена травма, але мені знадобилася купа часу, щоб відновитись.

Удома я зберігав трилітрову пляшку горілки.

Я кинув у неї цукерки Скіттлс.

Після того, як одна партія розчинилася, я закинув ще.

Але тільки червоні та фіолетові, бо я не люблю оранжеві, жовті та зелені.

Я робив так разів двадцять.

Після цього горілка набула такого ж смаку, як Скіттлс.

Коли вечорами мені було нудно вдома, я наливав склянку та насолоджувався.

Горілка була чудовою, але моїй нозі зовсім не допомагала, здавалося, що кровотеча так і буде до кінця століття.

Дейв Ренні, наш фізіотерапевт, не розумів, чому ситуація не покращується.

Він казав, що литковий м'яз повинен гоїтися набагато швидше.

Одного разу він відвів мене вбік і запитав:.

- Що ти робиш?.

- Нічого особливого, — відповів я.

І розповів про свій винахід — горілка + Скіттлс.

- Тоді все зрозуміло, — шоковано промовив Дейв.

Проблема була в тому, що алкоголь затягує процес загоєння ран.

Лестер все ж вийшов в АПЛ, а я багато забивав.

Після того, як проблеми в особистому житті вирішились, та я прийшов до тями, зрозумівши, що отримав величезний шанс стати успішною людиною, все змінилось.

На полі все йшло як слід.

Я забив два голи у матчі з Барнслі, ця гра стала четвертою в ряду, де я відзначався.

А через одинадцять днів у матчі проти Блекберна я забив шістнадцятий гол у сезоні, завершивши прорив де Лата.

Ми відіграли 17 матчів без поразок і відривалися на п'ять очок від Бернлі, який був на другому місці.

У клубі не було жодних сумнівів, що ми завоюємо путівку до Прем'єр-ліги.

Ми остаточно досягли цього, коли КПР програв Бормуту, а Дербі не зміг перемогти Мідлсбро.

Після десяти років гри в нижчих лігах Лестер знову повертався до найвищого ешелону англійського футболу.

Ми перемогли Шефілд Уенсдей за добу до цих ігор, тому дивилися ці зустрічі, зібравшись разом у Кінга.

А згодом почали святкувати вихід до Прем'єр-ліги.

Для всіх це було велике досягнення, воно згуртувало нас і надало величезної мотивації.

Гусак біля нашого дому.

Що ж я про футбол та про футбол.

Розповім цікаву історію з нашого особистого життя з нареченою.

"Грьобаний гусак!" Влітку 2014 року я втратив рахунок, скільки разів вимовляв цю фразу, коли прокидався серед ночі і проклинав цього чортового птаха, який мешкав недалеко від мого будинку в Маунтсоррелі і видавав жахливі гучні звуки.

Було марно кричати на нього у вікно.

Цей гусак непроханим гостем залітав до нас на ділянку та патрулював територію навколо будинку, наче охоронець.

Щоразу він голосно реготав рано і не зупинявся.

Він був скалкою в дупі для мене і головним ворогом для моєї дружини Беккі.

На той момент вона була на пізній стадії вагітності, і їй дуже погано спалося, тому регіт сильно виводив її з себе.

Як місцеві жителі, ми багато разів дзвонили в службу захисту тварин, ми перепробували все, але птах повертався і повертався, вдаючи нас у відчай.

Втративши надію на нормальний сон, ми вирішили, що єдина наша можливість спати добре – упіймати гусака.

Я розумів, що не вловлю його руками, тому хотів зробити це вудкою.

Після полудня я тренувався, кидаючи блешню на спінінгу з другого поверху, або кидав маленькі камінці.

Але мені вдалося тільки налякати його на кілька годин.

Ми досягли такої стадії, коли гуска стала об'єктом наших обговорень, про що б ми не говорили.

Одного разу на посиденьках у друга ми показали їм відео з телефону, як гукає гуска у моєму дворі.

Вони довго сміялися, поки нарешті один хлопець не спитав:.

- Чому ти просто не пристрелиш його?.

- Що? – спитав я збентежено.

— У мене навіть немає рушниці.

- Візьми в мене, — відповів він.

Ми з Бекі переглянулись.

Чи варто йти на такий крок? З нашими мішками під очима і виснаженими нервами відповідь могла бути тільки позитивною.

Я, звичайно, стріляв із рушниці раніше, але тільки коли був дитиною: у друга мого батька була гвинтівка, і він давав мені постріляти в ціль на задньому дворі.

Але полювання на гусака на річці Соар було трохи іншим заняттям, ніж стрілянина в ціль.

Я люблю тварин і знаю, що, перш ніж убити гусака, мені доведеться подолати своє сумління.

Бабах! Гусак заляпав крилами як божевільний, але зухвало залишився стояти на місці.

Я перезарядив рушницю і знову вистрілив.

Гусак відсахнувся і злетів, він виглядав як кішка, яка йде, щоб померти.

Я повернув рушницю — не міг зберігати її в будинку — і нарешті у нас вдома встановилися тиша і спокій.

На один день.

Гусак повернувся і реготав голосніше, ніж звичайно, я не міг у це повірити.

Як і Бекі.

Одного разу ми гуляли біля річки і побачили цього гусака, що сидить на березі і витріщався на нас.

Поруч із ним був пришвартований човен, у якому сидів якийсь мужик.

Беккі крикнула:.

- Це ваш гусак?.

- Так, — відповів він.

— Ви хочете його купити?.

Ви б бачили обличчя Беккі.

— Ні, я хочу його вбити.

Цей чортів гуска ходить біля мого будинку кожен день і не дає нам нормально спати! — заявила вона.

Чоловік навіть не знав, що сказати у відповідь.

А через деякий час, коли Беккі пішла на сеанс рефлексотерапії, вона розповіла про цю історію з гусем.

І лікар терпляче пояснив їй, що гуси дуже чутливі.

Він припустив, що, може, це відбувалося через вагітність Бекі.

Можливо, він хотів наглядати за нею та дитиною.

З того часу гогот гусака не турбував Беккі, а, навпаки, заспокоював.

Востаннє він пролунав, коли з'явилася на світ наша донька Софія.

Коли вони з Бекі повернулися додому, птах зник і більше ніколи не повертався.

Нарешті, АПЛ.

Після першої гри сезону проти Евертона я підписав новий контракт із Лестером на чотири роки – до 2018.

Моя зарплата за ним становила 30 000 фунтів на тиждень.

Тепер я за сім днів заробляв більше, ніж у Трулайфі за весь рік.

Це приголомшувало, якщо задумуватись, але я намагався менше думати на цю тему.

Врегулювання угоди я повністю довірив моєму агенту Джону, тому що я знав, що він виб'є найкращі умови для мене.

Я грав у футбол, а він займався фінансами – так завжди було.

Джон вів переговори з Террі Робінсоном, футбольним директором Лестера, наполягав, що пункт про виступ за національну збірну Англії має залишитися.

Террі, який завжди ладив зі мною, сказав: "Я не думаю, що він із таких гравців Прем'єр-ліги, які виступатимуть за національну збірну".

Тоді Джон назвав це блефом.

Також були призначені відступні у розмірі шести мільйонів фунтів у разі мого переходу в інший клуб.

Після поразки від Челсі у другому матчі сезону (0:2), я з'явився на полі на 20 хвилин у грі проти Арсеналу.

У черговий раз я вийшов з лави запасних лише через кілька тижнів, коли ми виграли у Сток Сіті 1:0.

На час міжнародних матчів настала перерва, що дозволило мені добре підготуватися та набрати форму перед грою з Юнайтед.

Цього сезону вони витратили 150 мільйонів фунтів і почали грати під керівництвом Луї ван Гала.

І що то був за матч! Його можна назвати першим божевіллям сезону, а я потрапив до центру уваги.

Та так, що не міг уявити.

У своєму дебютному матчі проти Манчестер Юнайтед, у якому ми перемогли 5:3, я забив гол і віддав чотири гольові паси на стадіоні Кінг Пауер.

Оце так день! Але це не був перший тур.

Після матчу ті, кого сильно займає статистика, вивчаючи мої ігри в нелігових клубах, встановили, що я увійшов до невеликої групи гравців, які забивали і Манчестер Юнайтед, і ФК Юнайтед.

Але вся моя увага була зосереджена виключно на теперішньому.

Воно звичайно так – ти ніколи не можеш забути коріння, вони зробили тебе тим, ким є, і я б не хотів нічого змінювати у своєму минулому, але зараз усі мої думки були сконцентровані на грі у Прем'єр-лізі.

І я намагався поводитися відповідно до статусу гравця Ліги.

Перший сезон в АПЛ довів нам, що якщо ти сильно того бажаєш, чудеса можуть траплятися.

Лише в останньому турі, коли ми грати із Санделендом, Лестеру вдалося зберегти прописку в АПЛ.

Ми всі дуже раділи, адже змогли виконати головне завдання.

Яке ж це відчуття, коли ти знаєш, що наступний сезон проведеш в АПЛ.

Спершу я відмовив збірній Англії.

Текстове повідомлення, здавалося, не скінчиться.

Я не знав, хто відправив його на мій телефон, і першою реакцією було, що хтось вирішив познущатися.

Я в той час у Лестері купував речі для відпустки разом з Беккі.

Залишалося три дні до кінця сезону.

Думки я був уже на пляжі і відпочивав зі своєю родиною.

І ось телефон запищав.

Я прочитав перший рядок і застиг на місці.

Частина повідомлення, що залишилася, більше нагадувала есе, і я вже став задаватися питанням, чи закінчиться воно коли-небудь.

Відправлено 21 травня 2015 року, о 12.05.

"Це повідомлення підтверджує, що ви вибрані до складу національної збірної Англії на гру проти Ірландії, яка відбудеться 7 червня у Дубліні, а також на матч проти Словенії, який відбудеться у Любляні 14 червня.

Збір команди заплановано на середу 3 червня о 12.30 у Національному футбольному центрі "Сент-Джорджес Парк".

Збірна вилітає до Дубліна у суботу, напередодні недільного матчу.

Після матчу з Ірландією ви повернетесь додому.

Збір команди до гри проти Словенії відбудеться у середу 10 червня о 12:30.

Команда вилетить до Словенії у суботу, за день до гри.

Після закінчення матчу ви одразу ж повернетесь додому.

Вам необхідно принести свій паспорт, костюм з емблемою Англії не потрібний.

Вам також потрібно взяти бутси, а також щитки та кросівки.

Будь ласка, замовте у Nike національну форму з бордовим верхом та синім низом, а також бордове поло.

Якщо у вас це вже є, візьміть із собою старий комплект.

Будь ласка, повідомте нас, якщо вам знадобиться машина, щоб доставити вас на збори в середу вранці.

Я буду на зв'язку, якщо вам знадобиться транспорт".

Я передав телефон Беккі, щоб вона прочитала.

Потім ми переглянулись і не могли вимовити жодного слова.

Я вирішив зателефонувати Дейву Ренні, нашому фізіотерапевту в Лестері, знаючи, що з ним зв'язуються лікарі національної збірної Англії, щоб дізнатися, в якій формі знаходяться гравці та їхні травми.

- Хтось знущається з мене, Дейве.

Хтось хоче засмутити мене.

- Ні, ти справді.

Вітаю, – відповів Дейв, трохи посміхаючись.

Через десять хвилин на всіх сайтах і на екрані Sky Sports з'явилася новина, що підтверджує, що Рой Ходжсон викликав трьох новачків у команду: мене, Чарлі Остіна – нападника КПР і Тома Хітона – воротаря Бернлі.

Ми увійшли до збірної на товариську гру проти Ірландії та на кваліфікаційний матч Євро-2016 проти Словенії.

Мій телефон вибухнув від дзвінків.

Я дивився назад на текст повідомлення, почав перечитувати його, щоб повністю все зрозуміти.

"Що, чорт забирай, відбувається?" — таке питання було в мене в голові.

Я не відповів на повідомлення, яке, як потім з'ясувалося, було від Мішель Фарер, керівниці служби операцій у національній збірній.

Я не знав, з чого почати, якщо писати відповідь.

Ніколи не перебував у такому становищі! Коли в мого телефону сів акумулятор, я відчув полегшення, вирішив не заряджати його, доки не ляжу спати.

Я чекав, поки все втрясеться.

Джеймі Варді грає за збірну Англії? Не міг осмислити це.

Лише два роки тому я хотів повернутися до Флітвуду.

Приїхавши до тренувального табору Лестера, хлопці мене вітали.

А я все ще не міг повірити.

Я підійшов до головного тренера і сказав, що не поїду до збірної.

Я відчував себе спорожнілим та дуже втомленим.

Але як розумію зараз — просто боявся вийти з зони комфорту, адже вже розпланував плани на відпустку, щоб відпочити з дружиною та донькою.

Тренер швидко зрозумів, що я розповідаю про обдумане рішення.

Він затягнув мене до свого офісу і сказав: "Ти поїдеш.

Досить бути ідіотом.

Просто їдь і покажи, на що ти здатний".

Дивлячись на цю ситуацію зараз, я розумію, що тоді просто не був здатний усе це усвідомити та переварити.

Не міг подолати драматичних змін у моєму житті.

Так, я поїхав до збірної і це рішення — найкраще для моєї кар'єри!.

Лестер — чемпіон АПЛ.

Багато чого змінилось у Лестері.

По-перше, змінився тренер.

До нас прийшов Клаудіо Раньєрі, який був дуже амбіційним у спільній розмові у роздягальні.

Фанати буле не в захваті.

Справа в тому, що тренерська кар'єра Клаудіо у була не така яскрава.

Тому усі вболівальники думали про одне — як би залишитись в АПЛ цього разу.

Той сезон-2015/16 склався дуже успішно як для клубу, так і для мене.

Я забив дебютний гол за збірну Англії, непогано відіграв в АПЛ і клуб, дуже несподіванно для усієї футбольної спільноти світу, став чемпіоном.

"Ця величезна історія щасливо закінчилася для Клаудіо Раньєрі та його гравців", – сказав коментатор Sky Sports Мартін Тайлер.

Але в нас ніхто не чув його слів, бо ми кричали: Чемпіони! Чемпіони! Оле! Оле! Оле!.

Наш стадіон здригався від вибуху ейфорії гравців, які досягли неможливого.

Ми зробили це! Напевно, це з розряду великих історій, а для мене це найбільше почуття з усіх, що я відчував.

Я став чемпіоном Прем'єр-ліги – з хлопцями, які могли зробити все один для одного.

Насувалася церемонія нагородження медалями Прем'єр-ліги, а через три тижні мало відбутися наше з Беккі весілля.

У результаті в п'ятницю я був названий гравцем року, а за день до цього я поїхав із Беккі до Лондона, щоб забрати нагороду від Асоціації футбольних журналістів.

Це була велика честь для мене.

Ми мали деякі сутички з медіа, які зазвичай висвітлювалися в навколоспортивних виданнях.

Я кілька разів підкреслював це у своїй промові тієї ночі:.

— Мені казали, що треба відрізняти футбольних репортерів від тих, кому немає справи до гри… Я навіть зараз дещо збентежений, враховуючи, що більшість людей у ​​цій кімнаті запевняли, що Лестер вилетить із Ліги цього року.

Цей захід пройшов так, що всі у залі були задоволені.

Асоціація футбольних журналістів уважно стежила за нами весь сезон і було незабутньо приємно отримати від них нагороду.

Особливо я був гордий, коли дивився на список попередніх власників: сер Стенлі Метьюз, Боббі Мур, Джордж Бест, Ерік Кантона, Денніс Бергкамп, Кріштіану Роналду.

Не вірилося, що моє ім'я тепер також у цьому списку.