Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 7 грудня.
- Зеки-«визволителі України» проти поліції РФ
- «Вагнер» в режимі онлайн перемагає Росію
- Навіщо Путін згадав фейк Конашенкова
- Маніяк знову дістав ядерну бритву
Зеки-«визволителі України» проти поліції РФ
7 грудня стало відомо, що російським дезертиром, який відкрив вогонь з кулемета по російських поліцейських у Новошахтинську, виявився найманець ПВК «Вагнер». 38-річний Павло Ніколін був судимий щонайменше п’ять разів за кримінальними статтями. Востаннє його засудили 6 років тому за пограбування офісів мікропозик.
Утримувався рецидивіст в уфимській виправній колонії. Після початку повномасштабного вторгнення він серед інших зеків відгукнувся на заклик куратора ПВК Пригожина і вирушив на український фронт воювати як найманець «Вагнера».
Що Ніколіну не сподобалося в Україні (хоча Пригожин обіцяв «зекам-визволителям» одночасно і манну і царство небесні), невідомо, але здогадатися неважко. Проте, як він залишив лінію фронту і в підсумку опинився в Ростовській області з кулеметом Калашникова, невідомо.
Коли Ніколіна ловили, то у місті зачинили дитячі садки та школи, а мешканців попросили не виходити на вулиці. У підсумку «визволителя України» вдалося затримати на території місцевої свиноферми.
Сам Пригожин найбільше переймається через те, що ця історія, яка на його думку, «мала б нести гриф «цілком таємно», взагалі потрапила у поле журналістської уваги».
НАСПРАВДІ, якщо Пригожин публічно каже, що інцидент з його підлеглим, який з кулеметом Калашникова розгулює по вулицях російського міста і розстрілює поліцейських, має бути «засекреченим», то це багато про що каже.
Ось лише три, принаймні, правові питання, які варто було б поставити Пригожину.
- – Формально, де Ніколін перебував за документами (у в’язниці чи на фронті)?
- – Як саме він оформлений у ПВК?
- – В якому статусі на суді буде ПВК «Вагнера», яка не має правового статусу в РФ?
Звичайно, жодного з цих питань російськими журналістами та правоохоронцями поставлено не буде. Але «армія Пригожина», яку російські піарники з «высочайшего» дозволу активно продавали як таку собі суперпрофесійну військову «Dream Team», після історій з Нужиним і його «собачою смертю» від кувалди, а тепер і з Ніколіним з його кулеметом Калашникова і свинофермою під Ростовом замість Бахмуту, остаточно довела, що «велика і страшна» ПВК є звичайною бандою абсолютно неконтрольованих відморозків.
«Вагнер» в режимі онлайн перемагає Росію
Після того як не вийшло із «Dream Team», «армію Пригожина» спробували продати вдруге. Цього разу як такий собі «штрафбат» часів Другої світової. Мовляв, отримавши другий шанс, зеки раптом спалахнуть патріотизмом, прагненням спокутувати гріхи та змити провину кров’ю, вирушивши як герої захищати Росію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Африканські зеки стали «російськими богатирями»
Навіть загибелі в Україні зімбабвійського зека Лемехані Натана Ньіренди Пригожин намагався надати «героїчний відтінок». Він заявив, що знав африканця особисто і нібито на питання «навіщо йому це треба?», той відповів йому в тому дусі, що «є така професія – батьківщину захищати».
НАСПРАВДІ, Путіну ця ідея з зеками продавалася, звичайно, не під «героїчним», а під прагматичним соусом: як пакетик розчинної кави «3 в 1».
Одночасно: а) розвантаження перенасичених буцегарень, б) «м’ясні ряди» з них гонять на бахмутський напрямок, в) чмобіки та регулярна армія готуються в цей час до останнього і вирішального наступу.
Усе це на тлі суровікінських ударів по об’єктах інфраструктури, які б, за задумом, мали дестабілізувати українську енергетику, а якщо вдасться, то й українське суспільство.
НАСПРАВДІ, Путін в контексті «три в одному» отримав наступне. З одного боку – озброєних бандитів з незрозумілими повноваженнями, які знаходяться під непрофесійною охороною (Ніколін з кулеметом дістався до Росії через усі кордони та блокпости).
З другого – залишки недобитої пригожинської гвардії з найманців, які на відміну від Африки потрапили в Україні у справжнє пекло, через що їх доводиться розбавляти ніколіними.
З третього – і найголовнішого боку: з пригожинською зеківською кувалдою воюють вже офіційні російські силовики. І при цьому програють.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пригожин і Кадиров розкрили секрет полішинеля
Саме таку картину «прекрасної Росії майбутнього» зараз великими і вже абсолютно не прихованими мазками малюють Путіну Пригожин (який 7 грудня відверто послав вже голову міжнародного комітету Держдуми Слуцького з його ЛДПР – досить потужний розкол у таборі z-патріотів) та Кадиров.
Останній, як відомо, вже давно виграв свою битву з Росією, створивши «державу в державі» з неписаними правилами, підкріпленими власним репресивним апаратом, сфера компетенції якого поширилася далеко за межі Чечні.
Пригожин перемагає Росію зараз, буквально онлайн. Адже не даремно він уточнив, що «саме група ПВК «Вагнер» проведе своє розслідування та повідомить про його підсумки у разі необхідності». Генпрокуратура РФ, поліція, Слідчий комітет та інші правоохоронні органи Росії принизливо мовчать.
Отже, Путін, без успіху намагаючись завоювати іншу державу, фактично втрачає свою. Росія поступово перетворюється на «Вагнерстан» і значно швидшими темпами, ніж це очікувалося. «Холодне літо 1953 року» розпочалося для Росії вже взимку 2022-го.
Навіщо Путін згадав фейк Конашенкова
Розбійник Ніколін не хотів воювати, але його фактично змусили. Повернувся дезертиром, якого, скоріш за все, чекає кувалда. Ніколіних у Росії ще багато. І Путіну їх не шкода. Йому обличчя треба зберегти.
Тому на засіданні Ради з прав людини 7 грудня він згадав фейк, що нібито «це українці розстрілюють перед строєм військових за втечу з бойових позицій, а в російських збройних силах такого немає».
Востаннє подібну брехню поширив ще 17 листопада Конашенков, коли заявив, що начебто «у Білогорівці карателі розстріляли перед строєм п’ятьох десантників 81-ї аеромобільної бригади за відмову воювати».
НАСПРАВДІ, жодного доказу, звісно, ані Конашенков тоді, ані Путін зараз не навели. Але цього і не потрібно. Головне – дати пропаганді команду «фас». Можна очікувати, що вона зараз продовжить натхненно фейкувати на цю тему.
Зрозуміло, що зроблено це було Конашенковим тоді (й пройшло майже непоміченим), але згадано саме 7 грудня Путіним виключно для того, аби загасити публічний медійний скандал навколо Ніколіна.
Проте для Путіна могли хоча б вигадати щось цікавіше, ніж примітивний whataboutism, якому вчили ще на перших курсах пропагандистських ПТУ ще у СРСР.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Інформаційна війна. П’ять прийомів бойової пропаганди, до яких вдається путінізм
З цього приводу нагадаємо, що 24 вересня Путін підписав закон про 10 років за дезертирство і здачу в полон, який дуже нагадує відомий сталінський наказ №227 від 1942 року, відомий як «Ні кроку назад». Він мав на меті ліквідувати поразницькі настрої у радянських військах, а також підвищити рівень дисципліни та відповідальності командного складу.
А з приводу страт своїх солдатів, то ніхто інший як союзник Путіна Лукашенко нещодавно вирішив запровадити смертну кару за «зраду держави» для посадових осіб та військовослужбовців. Нагадаємо, Білорусь нині єдина держава в Європі, де смертні вироки досі виносять за рішенням державних (а не ПВКашних, як у Росії) судів.
Схоже, що путінський наказ в Україні не дуже діє. Адже засуджений на довічне в Гаазі Стрєлков (Гіркін) після того, як йому не дали знову повоювати в Україні, повернувшись до Москви, розповів усю гірку правду про справжній морально-психологічний стан російських військ в Україні.
І жодними сталінсько-путінськими наказами або фейками про «показовий розстріл українських десантників нацистськими карателями» – не сховати реалії Росії: Ніколіна з кулеметом Калашникова, Нужина з кувалдою, кадирівців, яких, за словами речниці ОК «Південь» Наталії Гуменюк, «дуже часто використовують на лівому березі Дніпра в Херсонській області як загородзагони, щоб не дозволяти передовим російським силам відходити назад і повертатися на вихідні позиції».
Маніяк знову дістав ядерну бритву
На тому ж засіданні Ради з прав людини (яку після чергових мракобісно-геополітичних заяв Путіна вже саркастично назвали «засіданням Ради з прав людства») диктатор заявив, що «єдиним і справжнім гарантом суверенітету України може бути Росія, а польські націоналістичні угруповання сплять і бачать, щоб забрати західні території України».
А як приклад «успішності СВО» навів приклад «Азовського моря, яке стало внутрішнім морем Росії, за що боровся ще Петро І».
Путін згадав і про псевдореферендуми, завдяки яким, на його переконання, аж «мільйони людей стали частиною нашої загальної культури, традицій, мови».
НАСПРАВДІ, навіть короткий огляд тез його виступу на цій «Раді з прав людства» говорить лише про одне: Путіну дійсно дуже важко вжитися в образ лідера «великої Росії», яка зазнає нищівної поразки.
Багато експертів його фразу «СВО може стати довгим процесом», взагалі вважає найкатастрофічнішим висловлюванням Путіна за останні часи.
Адже таким чином він фактично визнав, що:
- ніяка «спецоперація не йде за жодним планом».
- ані тактичного, ані тим більше стратегічного планування оборони (про наступ взагалі не йдеться) апріорі не здійснюється.
- Кремль у війні з Україною вже став тим, кого ведуть, а не той хто веде.
Тому й залишається Путіну з останніх сил лякати ядерною зброєю, пояснюючи, чому Росія все ж таки може використати її першою.
За його словами, «якщо РФ за жодних обставин не застосовуватиме ядерну зброю першою, то вже не зможе повноцінно відповісти». Хоча запевнив, що Росія не збирається «розмахувати цією зброєю, як бритвою, бігаючи по всьому світу», але виходить із того, що вона є».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ядерна зброя, ракети «Сармат» та ескалація війни: як кремлівська пропаганда шантажує країни Європи
Отже, підхід Путіна залишається незмінним: при повному розпачі від провалу на всіх фронтах – лякати атомними бомбами, щоб людство рідше замислювалося про свої права, а частіше зважало на умови ядерного шантажиста, якого не варто дратувати.
Кремлівському маніяку, який зараз бігає між цивілізованих людей, розмахуючи своєю ядерною бритвою, на майбутньому Міжнародному трибуналі людство з легкістю документально доведе його злочинність.
І на відміну від «СВО», цей процес не «буде довгим». Нюрнберзький, нагадаємо, тривав трохи понад 10 місяців.