Щоб не згубити мову – писав вірші

Якщо світлі люди уже щось собі замислили сотворити, то жодне вимкнення електроживлення не може стати на заваді. При мерехтінні свічок, спалахів фотокамер та підсвіток смартфонів чернівчани всотували милозвучне звучання глибокої поезії та чарівної флейти. Романтично-затишна атмосфера ніби зумисно на певний час занурила слухачів у спокій, мир та довоєнну радісну безтурботність.

Господиня книгозбірні - дослідниця історії Чернівців та директорка муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського Леся Щербанюк нагадала, що флейта завжди була в торбині самого Григорія Савича Сковороди, а такі камерні теплі зустрічі – оце і є старі добрі Чернівці.

Пан Ярослав Кушнір - поет, композитор, викладач-методист по класу флейти музичної школи №1 м. Чернівців проводив творчу зустріч разом зі своїми талановитими ученицями-флейтистками Ольгою Крачило та Софією Бранашко. Вони обдаровували присутніх такими музичними дарунками як «Мелодія» Мирослава Скорика, колядка, щедрівка, «Святковий вальс»…

Звісно, не обійшлося без «Сповіді перед собою…» автора віршованих рядків. Він охоче розповів про яскраві біографічні миті й філософію свого творчого життя.

Буковинський край є рідним для митця, однак він багато років жив і працював на Сході України (Донецьк, Луганськ), але після війни якнайшвидше повернувся додому.

- Потім по світах де тільки я не грав і де тільки не працював, але все-таки 30 років працював у Луганську. 2014 року успішно втікав звідти. Якщо би хтось бачив, які то були дороги… Це окрема розмова. Як я виїхав звідти? Бог помагав, - розповідає пан Ярослав. - І зараз я працюю у першій музичній школі у Чернівцях уже сьомий рік. Але 2014 року, після початку війни, щось мені зовсім не хотілося виражати свої думки у віршованій формі, зо 5 років жодного рядка не написав. Хоча я не вважаю себе професійним (поетом це дуже голосно сказано), чи то літератором, бо завжди віршував для себе, для власного внутрішнього світу. Мені це багато дало і допомогло у житті. Чому я писав це все? Рахуйте, 50 років не розмовляв українською і я зрозумів у Луганську, що можу загубити свою рідну мову. Тому почав щось писати. Багато аркушів пропадало, але потім мої рідні кажуть, ти хоч покажи, що пишеш. Тож почав тоненькі книжечки видавати під псевдонімом Межилівський. Чому Межилівський? Бо я з Межилівки сам! У Садгорі жив на вулиці Моріса Тореза, а це – Межилівка. Там з одного боку Рогізна, з іншого – Жучка, а це між людьми. Ось я між людьми Межилівський був.

Ольга ШУПЕНЯ

. Фото автора

Найменшій шанувальниці творчості пана Ярослава і, можливо, його майбутній учениці – лише рочок. Фото автора

Леся Щербанюк розпаковує свічку, яка розсіювала темряву під час позапланового вимкнення світла у бібліотеці. Фото автора

Одна із яскравих учениць Ярослава Кушніра - Софія Бранашко. Фото автора

У залі не було жодного вільного місця. Фото автора

Приготування перед стартом. Фото автора