«Россия здесь навсегда», але це не точно. Аналіз окупаційної преси звільненого півдня України

У газеті "Боевая газета" від 30.09.2022 надрукували статтю "Страна сильных людей", у якій викладено коротку історію Новороссії відомого російського письменника та історика Олександра Мясникова.

– На кого розраховані вказані пропагандистські публікації – не відомо. Таку бульварщину в нас дуже давно ніхто не читає, а в росії – так і поготів. Читання, аналіз і росіяни – речі абсолютно не сумісні, – вважає Юрій Котляр

Він зазначив, що українська історична наука має чітку відповідь, щодо російського проєкту "Новоросія". У 2015 році у видавництві Інституту історії України НАН України вийшла книга докторів історичних наук, професорів Федора Турченка і Галини Турченко "Проєкт "Новоросія" і новітня російсько-українська війна", де поставлено всі крапки над "і" в цьому питанні. Автори розглядають обставини появи 1764 року російського імперського проєкту "Новоросія" і спроби його реалізації царським режимом, Тимчасовим урядом 1917 року, радянською владою і сучасною Росією. У контексті цього проєкту простежується 250-річна еволюція українсько-російських відносин. Наводяться історичні факти, статистичні й картографічні матеріали, характеризуються особливості та спільні риси політики різних російських режимів щодо України. Значна увага приділяється політиці радянського і сучасного російського режиму щодо Півдня і Сходу України, аналізуються витоки й особливості новітньої російсько-української війни.

– Найголовнішим є висновок авторів про те, що "долю України, в тому числі південного і східного регіонів, визначать її громадяни, переважна більшість яких, незалежно від національного походження, рішуче відкидають імперський проєкт "Новоросія" і сприймають Донбас, південь і Крим невід’ємною частиною України – своєї спільної Батьківщини". Таким чином, ми маємо пропагандистські публікації, в яких намагаються довести російськість Херсона і всього Півдня України, які не відповідають відомим історичним фактам", – зазначив історик.

Про особливу роль "російської історії" Півдня України свідчить також увага пропагандистів до історичних пам’ятників, які вони героїчно "відновлювали", а в результаті – покрали, тікаючи з Херсона.

У СНІГУРІВЦІ РОСІЯНИ ПОШИРЮВАЛИ КЛОН ВІДОМОЇ В РЕГІОНІ ГАЗЕТИ "РІДНЕ ПРИБУЖЖЯ"

7 грудня Управління Служби безпеки України опублікувало інформацію про затримання колишнього мера міста Снігурівка Олександра Ларченка, який обіймав посаду "заступника голови" окупаційної адміністрації міста. "У ході проведення санкціонованих обшуків за місцем проживання фігуранта кримінального провадження, виявлено та вилучено докази його злочинної діяльності, а саме копію наказу про добровільне залучення до співпраці, проросійські періодичні видання, листівки з інструкцією з набуття громадянства РФ", йдеться в повідомленні відомства. 

На офіційній фейсбук-сторінці Управління СБУ Миколаївщини, зокрема, було опубліковано фотографію газети "Родное Прибужье",  дизайн якої нагадує миколаївську обласну газету "Рідне Прибужжя". 

Газета "Рідне Прибужжя" була створена в 1991 році як офіційне друковане видання Миколаївської області, з 2019 року газета була роздержавлена та наразі це приватне підприємство, директором якого є її головна редакторка Тетяна Фабрикова. До початку повномасштабної війни газета виходила тричі на тиждень тиражем близько 10 тисяч примірників та розповсюджувалася по всій території Миколаївської області. 

Головна редакторка газети Тетяна Фабрикова розповіла НикВести, що востаннє газета виходила друком 24 лютого 2022 року, після чого через військові дії вимушена була призупинити свою роботу. Станом на грудень видання не відновило свою роботу через фінансові труднощі, ситуацію в енергетиці в Україні й фізичну відсутність журналістів у Миколаєві, що впродовж повномасштабного вторгнення залишається прифронтовим містом. Тетяна Фабрикова обурена тим, що росіяни створили клон "Рідного Прибужжя", щоб, використовуючи авторитет газети, поширювати проросійську пропаганду серед жителів Миколаївської області.

Вона повідомила, що останні кілька років газета "Рідне Прибужжя" друкувалась у типографії в Херсоні. Тетяна Фаборикова вважає, що окупанти змогли отримати доступ до файлів газети, які зберігались у типографії, та використати їх для створення клону.

– З цією ситуацією я не була знайома, я обурена тим, що вони використовують наш логотип, таке випускають. Коли почалися воєнні дії в Миколаївській області, ми припинили випуск газети, тому що, по-перше, ми друкувались у Херсоні, там була типографія… Зараз поступово відновлюють свою роботу миколаївські газети, зокрема "Южная Правда" та "Вечірній Миколаїв", але ми поки що не готові випустити номер, тому що журналісти поки не перебувають у Миколаєві. Я думаю, що як тільки наша енергетика стабілізується, то ми, звичайно, будемо виходити. Ми всі зобов’язання перед підписниками виконаємо. Тому що ми запізнюємося майже на рік. Ми лише за січень – лютий виконали наші зобов’язання перед підписниками. Цей випуск, який ви знайшли, – це спектакль, знають, що така газета існує, і тому використали це, – розповіла Тетяна Фабрикова.

Проросійське "Родное Прибужье", єдиний випуск якого датований 23 вересня, було надруковане для просування псевдореферендуму щодо приєднання Херсонської області та Снігурівки на Миколаївщині до складу Росії. У вихідних даних газети вказано, що вона надрукована в Херсонській області з тиражем 10 тисяч екземплярів. Жодних вихідних даних друкованого видання, а також відповідального за випуск  немає.

У цій газеті опубліковано статтю під назвою "Русская Снегиревка возвращается на Родину". У матеріалі пропагандисти фактично виправдовують захоплення Снігурівки в Миколаївській області тим, що 200 років тому Російська Імперія відправила туди людей однойменного села Снігурівка в Смоленській області, а тому жителі Снігурівки начебто крізь покоління відчувають свій зв’язок з Росією.

Цей матеріал прокоментував історик Юрій Котляр:

– Як українця, вона мене дійсно обурила, а як історика – лише повеселила. Бо таких вигадок я вже давно не читав. Тому почнемо. У 1812 році на казенні землі на правому березі Інгульця переселилися державні селяни Климовицького повіту Могилівської губернії. До чого тут росія, коли переселенці головним чином були білорусами, а сама Могилівська губернія була створена лише в 1772 році, після першого розділу Речі Посполитої з частини білоруських територій. Тому фактично Снігурівка була заселена колишніми жителями Речі Посполитої. А тепер декілька цікавинок про "російський" Смоленськ, про який так багато пишуть у згаданій статті. Смоленськ – це стародавнє слов’янське місто племені кривичів. У 882 році місто було захоплене і приєднане до Київської Русі князем Олегом, що передав його "в долю" князеві Ігорю, а загальне управління здійснювалося з Києва. З 1404 року Смоленськ разом з іншими українськими землями перебував у складі Великого князівства Литовського. У Грюнвальдській битві 1410 року смоленські полки представляли ВКЛ.З 1514 року Смоленськ увійшов до складу Московської держави, але в 1609–1611 роках був повернутий військами Речі Посполитої. І лише згідно з Андрусівським миром з 1667 року Смоленськ відійшов до складу Московського царства. Таким чином, історія Смоленська та Могилівської губернії пов’язана з Київською Руссю, Великим Князівством Литовським, Річчю Посполитою, а лише потім, після захоплення, – з державою-агресором – Московським царством. Снігурівка – це Україна, а заснована переселенцями з білоруських повітів. До росії не має ніякого стосунку, – розповів Юрій Котляр.

Також у сфабрикованій росіянами газеті "Родное Прибужье" з посиланням на прокремлівське РИА Новости опубліковано фейк про те, що голова Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім "утік" з області, але недалеко, як виявилося, а до Одеси. До матеріалу додано абсолютно нікчемний коментар "експерта", ним виявився Олексій Журавко – колишній український політик, колишній народний депутат від Партії регіонів. У 2015 році він утік до Росії, а у квітні 2022 року повернувся до Херсона, де і загинув 25 вересня, через два дні після виходу газети.

ПРОПАГАНДА ПІД ВИГЛЯДОМ "НЕЗАЛЕЖНОЇ" ЖУРНАЛІСТИКИ

У газеті "Надднепрянская правда" від 18 серпня 2022 року опублікувано матеріал з назвою "Шаг уже сделан и надо идти дальше". Це інтерв’ю з "турецьким журналістом, політологом, письменником та громадським діячем" Окаєм Депремом. У матеріалі зазначається, що "журналіст" є автором великої кількості публікацій про Україну, Росію та конфлікт на Донбасі. "Раніше він публікувався в соціалістичній газеті "Евренсел", яка видається в Туречині та деяких європейських країнах. Зараз Окай співпрацює з турецьким телеканалом Теле1, який активно цитує російська пропаганда.

В інтерв’ю газеті окупаційної адміністрації Окай Депрем розмірковує про журналістські стандарти, незалежну журналістику та журналістів, які "повинні писати правду". Водночас Окай Депрем усупереч журналістським стандартам дозволяє собі необ'єктивні оціночні судження – називає Революцію гідності в Україні у 2013–2014 роках "фашистським громадянським путчем".

У матеріалі "журналіст" засуджує "героїзацію Бандери" та розповідає про міфічні біолабораторії в Україні, наявність яких уже неодноразово спростовували у світі. Крім українських міністерств, у серпні уряди десяти країн опублікували спільну заяву. У згаданому документі США, Вірменія, Грузія, Ірак, Йорданія, Ліберія, Філіппіни, Сьєрра-Леоне, Уганда та Україна спростували дезінформаційні наративи Кремля щодо розроблення біологічної зброї в так званих "секретних лабораторіях". 

Зазначимо, що наратив про "біолабораторії" також опубліковано в одному зі спецвипусків газети "Комсомольская правда", який поширювався на окупованих територіях. Зокрема, у випуску газети в травні 2022 року в розділі "Расследование "КП" можна побачити матеріал "Зачем США понадобилось проводить опыты со смертоносными вирусами в Украине?". Там розповідається про нібито випробовування біологічної зброї на Харківщині та Луганщині: "Мальчикам из Луганской Народной Республики сбрасывали с беспилотников доллары, которые оказались специально зараженными штаммами туберкулеза".

"Американські біолабораторії" в Україні – це один з російських фейків, які протягом багатьох років російські ЗМІ та найвищі державні діячі активно транслюють. Цей наратив став одним з виправдань російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року.

Окай Депрем розповідає, що не просто був на Донбасі в зоні бойових дій, але навіть має там нерухомість із 2014 року. 

Дійсно, Окай Депрем відомий як турецький журналіст та кореспондент газети "Евренсель" (Evrensel), яка видається також у деяких країнах Євросоюзу. Із 2014 року видання висвітлює події на Донбасі та є основним джерелом інформації в Туреччині про події на Сході України для російських ЗМІ. Співавтор книги "Володимир Володимирович Путін: лідер, який поставив Росію на ноги" (2018). Регулярно публікуючись у соціалістичній газеті "Евренсел", Окай Депрем має безліч публікацій про Україну, Росію і конфлікт на Донбасі. Просуває проросійські наративи про "громадянську війну в Україні", про "Україну – державу-порушника Мінських протоколів". Його професійна діяльність не залишилася без уваги з боку української влади: потрапив до списку іноземних акредитованих журналістів і кореспондентів, що побували в так званих "Л/ДНР" та яким Україна заборонила в'їзд до країни.

Із 2014 року Окай Депрем живе на окупованій території Донецької області, де займається антиукраїнською пропагандою. У лютому 2017 року отримав паспорт "ДНР". Був спостерігачем на виборах "ЛНР" 11 листопада 2018 року та закликав світову спільноту визнати так звану "республіку".

Згідно з указом президента України від 19 жовтня 2022 року щодо Окая Депрема застосовано персональні санкції.

"УКРАЇНСЬКИЙ НАЦИЗМ" У РОСІЙСЬКІЙ ПРОПАГАНДІ

Обов’язкова складова в пропагандистських газетах – це виступи та заяви російського президента Володимира Путіна, який виправдовує вторгнення до України необхідністю "звільнити Донбас від неонацистського режиму, який захопив владу в Україні". У газеті "Боевая газета" від 30 вересня 2022 року наведено звернення російського президента, у якому він 11 разів згадує міфічних "нацистів" та "неонацистів", які начебто захопили владу в Україні. 

Теза про неонацистів в Україні поширюється російською пропагандою – це один з багатьох фейків, створених у Кремлі. Адже вона не підкріплена жодними фактами. По-перше, фашистська ідеологія заборонена в Україні на законодавчому рівні, а крайні праві партії не користуються популярністю серед населення. Це, зокрема, підтверджують результати виборів президента України у 2019 році – єдиний кандидат, висунутий від українських націоналістичних та радикальних організацій, набрав 1,5% голосів виборців. Аналогічний результат націоналістичні партії отримали на парламентських виборах 2019 року, отримавши за результатами голосування 2,15% голосів виборців, чого було не досить, щоб отримати представництво у Верховній Раді України. 

У випуску газети "Надднепрянская правда" від 21 липня 2022 року пропагандисти виправдовують тезу про необхідність проведення денацифікації як привід для вторгнення до України та нібито розвінчують думку про те, що насправді в Україні немає нацизму. У статті під назвою "NAZIональная идея как путь в бездну", російські пропагандисти перелічують наявні в Україні праворадикальні організації, стверджуючи, що "їх не одиниці, а легіон". Жодних кількісно-якісних показників, які б підтверджували цю тезу, автори статті не наводять.

Дійсно, у різних регіонах України існують організації, які дотримуються радикальних поглядів. Проте їхня чисельність та популярність невелика. Аналогічні організації існують та діють і в самій Російській Федерації.

"Вони існують, але в самій Росії є принаймні стільки ж ультраправих угруповань, як і в Україні", – зазначає професор Університету Санкт-Галлена у Швейцарії Ульрих Шмід, який спеціалізується на вивченні правих рухів у Східній Європі.

2 липня видання The New York Times опублікувало статтю Чарлі Смарта "Як російські ЗМІ поширюють неправдиві твердження про українських нацистів" (How the Russian Media Spread False Claims About Ukrainian Nazis). Журналіст з’ясував, що 24 лютого, у день широкомасштабного нападу рф на Україну, кількість публікацій російських ЗМІ про "українських нацистів" стрімко зросла в десятки разів – з умовних близько 50 на день до понад 2 тисяч.

Крім того, статтю про "українських неонацистів" росіяни чомусь вирішили прикрасити фотографією учасників Російського імперського руху.  На фото можна побачити чорно-жовто-білий прапор – це російський імперський прапор, який використовують учасники російського імперського руху – ультраправі націоналісти. Поряд на чорному фоні – кельтський хрест, який пов‘язують з нацизмом.

Саме це фото було зроблене під час демонстрації "Російський марш" у День народної єдності в Москві 4 листопада 2012 року. Росія святкує День народної єдності 4 листопада, коли відзначає поразку польських загарбників у 1612 році. Автор фото Михайло Воскресенський, Reuters.

Фактично, поширюючи фейк про "український нацизм", російські пропагандисти пояснюють росіянам причини нападу на Україну, забезпечуючи водночас підтримку війни з боку російського суспільства. А прирівнювання українського народу до нацистів дає змогу росіянам виправдовувати велику кількість злочинів проти українців. Цей та інші наративи сприяють формуванню в росіян стійкої думки про те, що РФ відстоює "правду", виступає на боці добра та має моральне право вчиняти терор проти тих, кого вона вважає злом.

Пояснюючи необхідність проведення мобілізації в РФ, Володимир Путін виправдовує війну тим, що він начебто "захищає  суверенітет та безпеку територіальної цілісності Росії". Нагадаємо, що саме Росія вторглася до України 24 лютого 2022 року, вбиває українців, шантажує ядерною зброєю, захопила Запорізьку АЕС, обстрілює міста крилатими ракетами, знищує енергетичну інфраструктуру, залишивши мільйони українців без світла та тепла.

Загалом можна констатувати, що завдання зі створення та розповсюдження окупаційної преси загарбниками була виконана неякісно та неефективно. В газетах майже немає реального місцевого контексту, проблем та тем, які реально цікавили б населення. Практично немає коментарів та заяв так званих гауляйтерів серед місцевих колаборантів. Більшість матеріалів копіюють один одного та схоже, що створювалися централізовано. Майже жодна газета не обходилася без Путіна на обкладинці. І, як наслідок, ці пропагандистські штампи, на які розраховували окупаційні медійники, не спрацювали. Мешканці Снігурівки та Херсона зустрічали українських захисників із прапорами та обіймами.

Ознайомитися зі змістом газет з тимчасово окупованих територій можна за посиланням

Катерина Середа та Олег Деренюга, НикВести

Матеріал створено в межах проєкту Fight For Facts!, який фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ). Погляди, висловлені в цих публікаціях, належать незалежним авторам і необов’язково відбивають погляди BMZ.