Сто років української анімації: як радянська цензура русифікувала півника та визнала білоньку куркулихою

“Це неможливо було уявити, що ми робитимемо анімацію у війну. В нас навіть декілька робітників потрапили в окупацію – в Іванкові, в Ірпені, Макарові. Перший тиждень ми лише зʼясовували, що далі, хто живий”.  

Олег Маламуж – режисер-аніматор. Його остання робота – український мультфільм “Мавка”, світова прем’єра якого запланована на весну 2023-го.

“По якості ми досягли того рівня, якого досі в Україні не було, – каже Олег Маламуж. – Це прекрасна можливість поширити в світі розуміння нашої країни. Музика наша, всі костюми – вони відображають культуру, частково історія розкривається через цей проєкт”. 

Команда аніматорів не склала рук навіть після 24 лютого та працювала попри обстріли та наступ ворожих військ.

“Це складно, тому що ти ресурс витрачаєш на те, щоб вижити. Перші 2-3 тижні шукаєш, де їжу взяти, бо був продуктовий колапс. В нашому домі чоловіки чергували по 2-3 години, щоби ДРГшки нічого не закинули в під’їзд. Всі, хто міг працювати і в кого був інтернет, працювали у ванній на ноутбуках”.  

У розпал війни українці не лише створюють нові мультфільми, але й відроджують шедеври анімації, які вважалися втраченими.

“Одне з наших відкриттів – мультфільм Алли Грачової “Лісова пісня”, – розповідає кінознавиця Довженко-Центру Альона Пензій. – Це, власне, екранізація п'єси Лесі Українки про Мавку. На піратських сайтах мультфільм лежав в дуже поганій якості російською мовою, але, на щастя, у нас в архіві зберігалась україномовна версія. Ми її презентуємо в цьому році. Цікаве співпадіння, що ми знаходимо цю версію мультфільму 60-х років, коли на екрани виходить сучасна інтерпретація цього твору”. 

Працівники Довженко-Центру, які взялись оцифровувати старі мультфільми, були приголомшені, коли дізнались, що українська анімація з’явилися раніше, ніж перші діснеївські мультики про Міккі Мауса.

“Українська анімація бере свій початок з 27-го року, з першого мультфільму, який був створений режисером, піонером анімації В’ячеславом Левандовським. Це мультфільм “Солом’яний бичок”. На жаль, мультфільм не зберігся, є лише спогади в пресі того часу”, – розповідає Альона Пензій. 

Цього ж року піонер анімації випускає мультик “Українізація”, а вслід за ним – “Казку про білку-хазяєчку та мишку-лиходієчку”. Але несподівано Москва забороняє показ.

“Фільм був звинувачений в тому, що, мовляв, це була критика сільських пролетарів, – розповідає Сергій Тримбач, кінознавець та сценарист. – Білка – вона ж працьовита, а оця миша краде в неї. Трактували так, що білка – це куркулиха, а миша – це пролетарій сільський”. 

Під заборону потрапляють і інші українські мультики. Радянські цензори вилучають їх із кінофондів. З усіх мультфільмів, створених в Україні у 1920-30 роках, дивом вцілів лише один – “Мурзилка в Африці”.

“Тому що це дитяча аудиторія, тобто завтрашні “радянські люди”, яких треба запрограмувати, і анімація – найефективніший засіб, – каже Сергій Тримбач. – Тому треба програмувати майбутнє покоління з Москви, а не з Києва чи Одеси”. 

“Дитина починала контролюватися з перших років свого життя: у яслах, дитсадочках. Був такий загальновідомий штамп: що ти повинен зробити для Батьківщини. Це була така собі інструкція”, – зауважує психологиня Оксана Зайцева. 

“В той час, коли українська анімація ставиться на паузу, за кордоном вона розвивається. На 1930-ті роки якраз припадає розквіт діснеївської анімації”, – каже Альона Пензій. 

У 37-му студія Волта Диснея випускає перший в історії повнометражний кольоровий мультик – “Білосніжка та семеро гномів”. Він здобуває “Оскар” і відкриває нову еру в світовій мультиплікації. Мало хто знає, але головних героїв “Білосніжки” створив етнічний українець – син емігрантів з Тернопільщини Володимир Титла.

“Зв'язок його з Україною залишався, – розповідає про талановитого співвітчизника Альона Пензій. – Як розповідала його дружина, він слухав українську музику, приїжджав в Україну, в те саме село, звідки родом його батьки. Його внесок в анімацію, світову і діснеївську, досить вагомий”. 

Саме Титла намалював всесвітньо відомі мультики “Піноккіо”, “Фантазія” та “Дамбо”, на яких виросло кілька поколінь. За це у Голлівуді українця охрестили “Диснеївською легендою”. 

“Титла, напевне, вплинув і на українську радянську анімацію, тому що і режисери, і художники, і мультиплікатори навчалися саме на діснеївській анімації. Але потім вони починали ламати ці правила, створювати щось своє, – пояснює Альона Пензій. – В 60-х роках відбувається відродження української анімації. Це школа, яка має своє обличчя, вирізняється серед світових анімацій і стоїть справді на одному рівні з європейськими  анімаційними школами”. 

Скориставшись “хрущовською відлигою”, українські аніматори-шістдесятники створюють легендарні мультики про козаків. Які варять куліш, грають у футбол і допомагають мушкетерам. Від них були в захваті не лише діти, але й дорослі.

“Аніматори намагались закладати якісь національні теми. Кірич, художник мультсеріалу про козаків, згадує історію, що сценарій цей з’явився таємним чином, хтось на студію приніс його без прізвищ, тому що вже за ідею могли покарати, – розповідає Альона Пензій. – Але художники десь взяли на себе відповідальність, мали сміливість зробити мультфільм про козаків”. 

У 22-му інший культовий український мультфільм “Острів скарбів” став трендом у тіктоці. Створений у вісімдесятих персонаж доктор Лівсі набирає мільйон переглядів у англомовному сегменті мережі. 

“Це непересічний гумор, яким був насичений цей мультфільм, це геги, які спрацьовують і зараз, ми і досі розбираємо їх на меми, – каже Альона Пензій. – Цей мультфільм не втрачає своєї актуальності сьогодні, і я думаю, ще довго не буде втрачати її”.  

Щоб радянізувати українські мультики, Москва випускала їх в російському дубляжі. Лише зараз кінознавці віднаходять в архівах їхні оригінальні україномовні версії.

“Довженко-Центром було відцифровано більше 50 мультфільмів. Одним з цікавих відкриттів був мультфільм “Чому у півника короткі штанці”. Це так дико, бо в ньому гуцульська тема, Карпати, а сам фільм російською мовою, – ділиться відчуттями Альона Пензій. – А виявилось, що він є українською, і він набагато мелодійніший, співзвучніший за відчуттями”.  

Ось так звучить пісенька російською з мультфільма про півника російською: “Эй, на воле, на просторе, ходит Петя гоголем. Ай да Петя, что за парень, в горах таких много ли”. А ось український оригінал: “Гей на горі, на просторі, півник походжає. Відтепер він справжній легінь, бо вже штанці має”. 

“Коли ми це опублікували, ми побачили дуже схвальний запит від аудиторії, тому що всі казали: “О, ми бачили цей мультфільм, і нам він теж дуже подобався, але ця російська версія не дозволяла сприйняти його на повну”, – каже Альона Пензій. 

Сучасні аніматори долучилися і до інформаційної війни. Їхні короткометражки розповідають користувачам соцмереж по всьому світу про героїчний опір українців. Одну з робіт аніматори присвятили загиблим цивільним із різних українських міст. Аби весь світ відчув наш біль. 

“Анімація може брати ті теми, які наразі не може брати кінематограф. Які знімати зараз дуже складно, і дуже-дуже тригерно. Анімація екологічніше інтерпретує цей біль, – вважає режисер Олег Маламуж. – Ми зробили серіал про психологічну підтримку, щоб люди змогли зрозуміти свій стан і знали, що з ним робити”. 

Та найбільш вдячною аудиторією українських мультиплікаторів, як і сотню років тому, залишаються дітлахи. 

“Я приєднався до групи графічного батальйону, де можна було реалізовувати свої вміння і знання, – розповідає режисер анімації Роман Дзвонковський. –  Це різного роду руханки, або пояснення, як поводитись під час повітряної тривоги, анімований алгоритм дій”. 

“Українська анімація формується, і наразі ми створюємо ті сенси, які хочемо своїми творами донести, – окреслює свою мету Олег Маламуж. – Це свобода висловлення, свобода робити те, що я хочу і так як я бачу, без якихось рамок”.